№ 2- 128
2011 рік
21 квітня 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі Ткаченко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про захист прав споживача, відшкодування матеріальної та моральної шкоди і судових витрат, -
ОСОБА_1 16 квітня 2007 року звернувся до суду з позовом до відповідача фізичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про захист прав споживача, відшкодування матеріальної та моральної шкоди і всіх понесених витрат, позовні вимоги неодноразово доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах, а його представник в ході судового засідання посилалися на те, що він 16 березня 2006 року позивач придбав у відповідача в «ІНФОРМАЦІЯ_1»водонагрівач, який було встановлено в помешканні позивача і він працював; 12 вересня 2006 року вказаний водонагрівач поламався (з нього потекла вода) і, як з'ясував позивач пізніше, ця поломка сталася внаслідок дефекту внутрішнього баку водонагрівача, сталося залиття квартири мешкання позивача та інших квартир будинку, позивачу завдана шкода. Позивач звернувся до відповідача з питанням відшкодування шкоди за не якісний водонагрівач, відповіді не було. Вважає, що відповідачем порушено законодавство і його права, оскільки замінити не якісний товар або відшкодувати шкоду повинен продавець, тобто відповідач, а він цього не робить. Наступні звернення до відповідача з питанням відшкодування шкоди ні до чого не призвели, відповідач в цьому відмовив. Він поніс витрати, йому завдана моральна шкода. Просив захистити його права як споживача, відшкодувати матеріальної та моральну шкоду і понесені нею витрати з урахуванням інфляції, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 зі своїм представником в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що він ніколи позивачу не продавав водонагрівач, належного доказу про це немає. На звернення позивача відповідав, будь-який не якісний товар не продавав. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких зобов'язань відносно позивача на себе не брав і не бере, нічиїх прав не порушував і матеріальної чи моральної шкоди не завдавав. Вважає позовні вимоги безпідставними і просив в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.
Вислухавши пояснення представника позивача та відповідача і його представника, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1, згідно його позову та пояснень представника в судовому засіданні, 16 березня 2006 року позивач придбав у відповідача в «ІНФОРМАЦІЯ_1»водонагрівач, який було встановлено в помешканні позивача і він працював; 12 вересня 2006 року вказаний водонагрівач поламався (з нього потекла вода) і, як з'ясував позивач пізніше, ця поломка сталася внаслідок дефекту внутрішнього баку водонагрівача, сталося залиття квартири мешкання позивача та інших квартир будинку, позивачу завдана шкода. Позивач звернувся до відповідача з питанням відшкодування шкоди за не якісний водонагрівач, відповіді не було. Вважає, що відповідачем порушено законодавство і його права, оскільки замінити не якісний товар або відшкодувати шкоду повинен продавець, тобто відповідач, а він цього не робить.. Виник спір, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.
Порядок відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди передбачений нормами Цивільного кодексу України, зокрема ст.ст. 1166, 1167, якими реалізовується принцип особистої відповідальності та передбачається вина, як умова відповідальності. В силу встановленої законом презумпції вини особи, що заподіяла збитки, на неї покладається обов'язок доведення своєї невинуватості. Відповідальність за ст. 1166, 1167 ЦК України настає, якщо збитки причинно пов'язані з протиправною поведінкою. Питання ж протиправної поведінки вирішується з дотриманням вимог Закону України «Про захист прав споживачів»та цивільного чи адміністративного судочинства.
Однак, позивачем не наданий і в матеріалах даної справи відсутній будь-який документ про те, що позивача придбавав саме у відповідача будь-який водонагрівач (чек, квитанція), що свідчить про недоведеність останнім неправомірних дій (бездіяльності) фізичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2. За змістом ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 22, 1166, 1167 ЦК України відповідальність особи може застосовуватися з вини зазначеної особи. Вина особи у втратах, які вона зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, доводиться відповідно до положень ст. ст. 57, 60, 61 ЦПК України, які взагалі відсутні в матеріалах даної справи. Підставою для відповідальності за спричинену шкоду (збитки) згідно з нормами цивільного права є правопорушення, що складається з чотирьох елементів (склад), наявність яких є обов'язковою у сукупності: шкода, протиправна поведінка особи, що спричинила шкоду, причинний зв'язок між ними і вина.
Статтею 60 ЦПК України на позивача покладений обов'язок щодо доведення тих обставин, на які він посилається.
В супереч зазначеній нормі позивачем не доведений факт понесення нею як матеріальної шкоди, так і моральної, відповідні підтверджуючі документи до матеріалів даної справи позивачем не надані. Так, позивачем навіть не надані докази придбання водонагрівача в «Салоні кондиціонерів»у відповідача, докази вартості саме цього виробу, взагалі докази його придбання ним, що свідчить про недоведеність понесення саме ним будь-якої шкоди (збитків). В даному випадку факт неправомірного рішення, дій чи бездіяльності з боку відповідача або його посадових осіб не встановлений, оскільки на теперішній час відсутнє рішення суду або відповідного органу з даного приводу.
В порушення норм ст.ст. 57, 60, 61 ЦПК України позивачем не надано відповідних доказів про визнання неправомірною (незаконною) дій чи бездіяльності відповідача чи його посадових осіб. Будь-які дії чи бездіяльність відповідача, на яких наполягає позивач, не визнанні неправомірними, що свідчить про правомірність їх вчинення та відсутність будь-яких порушень з боку відповідача. Як наслідок, відсутні й підстави щодо задоволення вимог про стягнення матеріальної шкоди (збитків) та моральної шкоди.
Пунктами 13, 19 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»також визначено, що належна якість роботи або послуги - властивість роботи або послуги, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах.
Пунктом 16 ст. 1 Закону визначено, що термін «нормативний документ»застосовується у значенні, визначеному Законом України «Про стандартизацію».
Відповідно до ст. 1 цього Закону нормативний документ, це документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Цей термін охоплює такі поняття як «стандарт», «кодекс усталеної практики»та , «технічні умови».
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов про захист прав споживача, відшкодування матеріальної та моральної шкоди і всіх понесених витрат не підлягає задоволенню, а ні повністю, а ні частково.
Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідача, пов'язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов'язків позивачу було завдано ушкодження здоров'я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Але в судовому засіданні це підтвердження не знайшло.
Ст. 1167 ЦПК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачами моральних страждань.
Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно позивача по неправомірності своїх дій і завданню шкоди, а позивач цього не довів, відповіді позивачу на його звернення надавалися, відповідач діяв у відповідності до законів та взятих зобов'язань, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про захист прав споживача, відшкодування матеріальної та моральної шкоди і судових витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 1, 10 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 15, 16, 23, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
ОСОБА_1 в задоволенні позову до фізичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про захист прав споживача, відшкодування матеріальної та моральної шкоди і судових витрат відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -