79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
17.05.11 Справа№ 5015/1927/11
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Станька Л.Л., при секретарі Кравець В.П., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіант-Логістик», м.Чоп Закарпатської області
до відповідача: Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», м.Львів
треті особи: 1) Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція, м.Ужгород, Закарпатська область
2) Державна податкова інспекція в м.Львові, м.Львів
про стягнення 9397,80 грн.
Представники сторін:
Від позивача: Ребрик Я.Я. - представник
Від відповідача: ОСОБА_1 -ю/к служби комерційної роботи та маркетингу
Від третьої особи-1: не з'явився
Від третьої особи-2: не з'явився
Представникам сторін роз'яснено права, передбачені ст. 22 ГПК України.
Суть спору:
На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіант-Логістик», м.Чоп Закарпатської області до відповідача: Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», м.Львів за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції, м.Ужгород, Закарпатська область та Державної податкової інспекції в м.Львові, м.Львів про стягнення 9397,80 грн.
Ухвалою господарського суду від 08.04.2011 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 17.05.2011року.
Позивачем явку представника в судове засідання забезпечено, позовні вимоги підтримано.
Відповідачем явку представника в судове засідання забезпечено, проти позову заперечено.
Третіми особами 1 та 2 явку представників в судове засідання не забезпечено.
Постановою від 20.08.2010р. Вищого господарського суду України постанову від 11.01.2010р. Львівського апеляційного господарського суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 29.11.2010р. у справі № 3-35 гс 10 постанову Вищого господарського суду України від 20.08.2010р. у справі № 19/18 скасовано, а справу направлено на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2011 у справі № 19/18 рішення господарського суду Львівської області від 10.04.2009р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2010р. у справі № 19/18 -скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Обставини справи:
Позивачем у позовній заяві обґрунтовано позовні вимоги порушенням відповідачем ст.5, 6 Закону України „Про податок на додану вартість” в редакції, яка чинна з 01.04.2005 р., згідно з якими послуги, пов'язані з перевезеннями вантажів транзитом через територію України, звільняються від обкладення податком на додану вартість.
В свою чергу, стягуючи з позивача кошти із урахуванням ПДВ, без встановленої законом або договором підстави, відповідач, на думку позивача, порушує ст.1212 ЦК України.
Позивачем зазначено, що позивач і відповідач є учасниками транзиту (позивач - як перевантажувач та декларант, відповідач -як перевізник), і що транзитний характер перевезення та пов'язаність послуг відповідача і розрахунків за них з транзитним перевезенням підтверджено комплектом доданих до матеріалів справи первинних документів (вантажні митні декларації на декларування вантажів у митному режимі транзиту за формою ТР-80, накладні УМВС на перевезення вантажів з пунктами відправлення та призначення за межами митної території України, автомобільні накладні ЦМР, переліки ТехПД на списання відповідачем коштів з особового рахунку позивача, з виділенням сум ПДВ, відомості плати за користування вагонами та контейнерами типової форми ГУ-46, накопичувальні картки зборів за роботи та штрафи, пов'язані з перевезеннями вантажів типової форми ФДУ-92).
Крім того, позивачем вказано, що нарахування відповідачем ПДВ на суми відшкодування позивачем плати за користування вагонами іноземних залізниць в порядку п.119 Статуту залізниць України є незаконним з тієї підстави, що об'єктом оподаткування ПДВ, згідно із вимогами ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість”,- є товари, роботи, послуги, а не компенсаційні платежі (відшкодування витрат). Позивач вважає, що до даних вимог застосовується 3-річний термін позовної давності, оскільки спір стосується не послуг з перевезення, а послуг, пов'язаних з перевезенням.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву та усних поясненнях представника під час судового розгляду проти позову заперечено.
Зокрема, відповідачем зазначено, що послуги з перевантаження транзитних вантажів, які здійснюються позивачем на митній території України, згідно із Законом України „Про транзит вантажів” оподатковуються на загальних підставах.
Відповідачем послуги надавалися позивачу також на митній території України згідно із Статуту залізниць та Правилами перевезень вантажів. Єдиним первинним документом, як доказом транзиту згідно із ст.6 Закону України „Про транзит вантажів”, може вважатись залізнична накладна ЦІМ або УМВС, а з інших документів позивача і встановити стягнення коштів за надання послуг саме щодо транзитних вантажів неможливо.
Стягнуті з особового рахунку позивача відповідачем кошти є податком на додану вартість, що не залишався у розпорядженні відповідача, а перераховувався до Державного бюджету України. Органи державної податкової служби при перевірці за 2006 рік не виявили порушення з даного питання в податковому обліку відповідача, а розрахунок позивача не підтверджений первинними документами бухгалтерського обліку.
Між позивачем та відповідачем укладено договір № 534 від 26.12.2005р. про розрахунки за надані послуги з перевезення вантажів, згідно з яким відповідач відкрив позивачу особовий рахунок № 7584981 в Технологічному підрозділі по обробці перевізних документів (ТехПД) для обліку надходження і списання коштів за надані відповідачем послуги, а також надавав послуги за вільними (договірними) тарифами, зокрема окремі спірні -щодо переведення стрілок та інші.
Також 01.04.2006р. між сторонами було укладено договір №92 про подачу та забирання вагонів по ст. Чоп ДТГО „Львівська залізниця”, розрахунки за які також здійснювалися в порядку, передбаченому Договором №534 від 26.12.2005р.
Позивач здійснював у періоді, що розглядається, діяльність 3 перевалки (перевантаженню вантажів з вагонів стандарту колії 1435мм у вагони стандарту колії 1520мм та з автомобілів у вагони стандарту колії 1520 мм), а також митному декларуванню вантажів, що слідували як у прямому (вагон-вагон), так і у змішаному (автомобіль-вагон з перевантаженням з автомобільного виду транспорту на залізничний вид транспорту) сполученні (ст.4 Закону України „Про транзит вантажів”).
На виконання вимог викладених у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2011р. у справі № 19/18, з метою всебічного і повного з'ясування і перевірки всіх фактичних обставини справи, судом встановлено:
Предметом спору у даній справі є стягнення суми податку на додану вартість, утриманої відповідачем та перерахованої до Державного бюджету України, як безпідставно набутого майна.
Згідно ст.ст. 1, 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів) а також проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення податкового законодавства відноситься до компетенції податкових органів.
Статтею 48 Бюджетного кодексу України визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів, а також бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання Державного бюджету.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без, достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Предметом регулювання вказаної норми закону є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права.
У даній справі спірна сума є сумою податку на додану вартість, яка утримана з позивача та перерахована до Державного бюджету України. Порядок її нарахування, сплати і повернення регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів.
Таким чином, спірна сума не може вважатись отриманою відповідачем без достатніх правових підстав та збереженою у себе за рахунок відповідача.
Верховний суд України у постанові від 29.11.2010р. дійшов висновку, що спірна сума не може вважатися отриманою відповідачем без достатніх правових підстав та збереженою у себе за рахунок відповідача, оскільки набувачем є Державний бюджет України.
Статтею 11128 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Отже, посилання позивача на ст. 1212-1214 ЦК України є безпідставним.
Оскільки, позовні вимоги позивачем не доведені, то у задоволенні позову належить відмовити за безпідставністю.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 75, 82, 84, 85, 87 ГПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного господарського суду.
Рішення оформлене і підписане 23.05.2011р.
Суддя