01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
18.05.2011 № 57/40
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коршун Н.М.
суддів:
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю,
від третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Діавест+"
на рішення Господарського суду м. Києва від 01.03.2011 року
у справі № 57/40
за позовом Закритого акціонерного товариства "Діавест+"
до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Офіс Україна"
про припинення договору поруки № 417-П/07 від 18.07.07р.
У лютому 2011 року Закрите акціонерне товариство "Діавест+" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства "Альфа-Банк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк") з вимогою про припинення договору поруки № 417-П/07 від 18.07.07р.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо одностороннього збільшення зобов'язань позивача як поручителя відповідно до договору поруки № 417-П/07 від 18.07.07р.
04.02.2011р. ухвалою Господарського суду міста Києва порушено провадження у справі № 57/40 та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Офіс Україна".
Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.03.2011 року у даній справі у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що відповідач порушив умови Договору поруки, оскільки двічі підвищував процентну ставку за користування кредитом згідно основного договору, чим було істотно збільшено зобов'язання позивача за договором поруки без попереднього із ним погодження.
Крім того, апелянт зазначає, що твердження суду першої інстанції про те, що позовна вимога припинити договір поруки № 417-П/07 від 18.07.07р. не відповідає способам захисту прав суб'єктів господарювання є безпідставним та необґрунтованим.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її вимог заперечував та просив суд залишити її без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 01.03.2011р. - без змін.
Позивачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору не використано наданого їм законом права на участь їх представників у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Причин неявки суду не повідомлено. Однак, матеріали справи містять докази належного їх повідомлення про час та місце розгляду справи, що підтверджується, зокрема, поштовими повідомленнями № 29039036, № 29039079 про завчасне вручення представникам позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору поштових відправлень з ухвалами суду.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (абзац 4 пункту 3.6. Роз'яснень Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 30.04.2009 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору за наявними в матеріалах справи доказами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника відповідача, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 18 вересня 2007 року між Відповідачем - Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк"" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк") та третьою особою - Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Офіс Україна" було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 299-МВ/07 (далі - Договір).
Крім того, 18 вересня 2007 року між Відповідачем - Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк"" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк") та Позивачем - Закритим акціонерним товариством "Діавест+" було укладено договір поруки № 417-П/07 (далі - Договір поруки). Відповідно до умов даного договору Позивач є поручителем за кредитним договором № 299-МВ/07.
Відповідно до умов п. 2 Договору поруки позивач, як поручитель повинен забезпечувати виконання зобов'язань третьою особою за основним договором, а саме повернення кредиту сума якого у будь-який момент часу не перевищуватиме ліміт кредитної лінії, проценти за користування кредитом у розмірі 12,0% річних за користування кредитом наданим у доларах США; 11,0% за користування кредитом у євро; 15% за користування кредитом у гривнях.
Як передбачено п. 5.4 Договору поруки, у випадку збільшення відповідальності боржника за основним договором передбачена цим Договором порука діє тільки у випадку, якщо Позивач надасть свою згоду на таке збільшення.
Проте, позивач стверджує, що відповідач порушив умови Договору поруки, оскільки двічі підвищував процентну ставку за користування кредитом згідно основного договору, чим було істотно збільшено зобов'язання Позивача за договором поруки без попереднього погодження із Позивачем, оскільки такі зміни були погоджені тільки із третьою особою.
Однак, як свідчать матеріали справи, відповідачем надано до суду додаткові угоди № 1 від 18.10.2007р. та № 2 від 19.11.2007р. до договору поруки № 417-П/07 від 18.09.2007р., скріплені печаткою позивача та підписом його посадової особи (а.с. 71,72), з чого вбачається, що позивач, уклавши зазначені додаткові угоди, надав свою згоду на будь-які зміни обсягу відповідальності третьої особи за основним договором, в тому числі такі, внаслідок яких відбудеться збільшення обсягу відповідальності позивача за цим договором, зокрема, але не виключно, будь-які зміни основного договору, внаслідок яких збільшується ліміт кредитної лінії, що надається третій особі, та/або розмір процентів за користування кредитом, та/або комісійних винагород, неустойки, будь-яких інших платежів, які третя особа повинна сплачувати Відповідачу та за виконання яких Позивач поручається згідно з Договором поруки.
Таким чином, підписавши дані додаткові угоди, позивач погодився на зміну умов основного договору щодо збільшення його відповідальності як поручителя боржника - третьої особи.
Стосовно форми укладення додаткових угод, судова колегія зазначає наступне.
18.10.2007р. між ПАТ «Альфа-Банк» та ЗАТ «Діавест+» було укладено додаткову угоду №1 до договору поруки № 417-П/07 від 18.09.2007р. відповідно до якої поручитель надає свою згоду на збільшення обсягу відповідальності ТОВ «ДТ Офіс» (надалі - Боржник) за договором про відкриття кредитної лінії №299-МВ/07 від 18.09.2007р. і на часткову зміну Договору поруки Поручитель поручається перед Банком за виконання Позичальником обов'язку сплачувати Банку проценти за користування Траншем у розмірі 17 % річних. Також додатковою угодою №2 від 19.11.2007р. до договору поруки було змінено п. 5.4. договору поруки та викладено його в наступній редакції «Укладанням цього договору Поручитель надає свою згоду на будь - які майбутні зміни обсягу відповідальності Боржника за основним договором, в тому числі такі, внаслідок яких відбувається збільшення обсягу відповідальності Поручителями цим договором...». Вказані додаткові угоди були укладені у тій самій формі що і договір поруки.
Таким чином, Позивачем було надано свою згоду на подальше збільшення обсягу відповідальності боржника за основним договором, в тому числі і на збільшення процентної ставки з 12% до 15% річних відповідно до додаткової угоди №4 від 03.12.2007р. до договору про відкриття кредитної лінії.
Вищезазначені доводи повністю спростовують твердження скаржника про порушення вимог ст. 654 ЦК України при укладанні додаткових угод та відсутності згоди на збільшення відповідальності.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на те, що відповідач порушив умови Договору поруки, оскільки двічі підвищував процентну ставку за користування кредитом згідно основного договору, чим було істотно збільшено зобов'язання позивача за договором поруки без попереднього із ним погодження.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позовна вимога Позивача не відповідає способам захисту прав суб'єктів господарювання, адже, як передбачено ст. 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання. Кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначеного суб'єкта захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Зазначене вище свідчить про те, що вимога позивача про припинення правочину - договору поруки не відповідає передбаченим чинним законодавством способам захисту прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки в даному випадку у суду відсутні повноваження по вчиненню дій саме щодо припинення правочину.
Крім того, судова колегія вважає безпідставними та необґрунтованими твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв'язку з порушенням судом принципу рівності сторін перед законом, тому що рішення було прийнято за відсутності представника позивача, оскільки судове засідання, на якому було прийнято рішення було другим, в свою чергу, позивач був належним чином повідомлений, про що свідчить підпис його представника на розписці суду про дату та час наступного судового засідання (а.с. 74).
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводами апеляційної скарги не спростовано зазначені вище обставини та висновки місцевого господарського суду.
Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим господарським судом правильно дотримані вимоги ст. 49 ГПК щодо покладення судових витрат на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Діавест+" на рішення Господарського суду м. Києва від 01.03.2011 р. у справі № 57/40 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 01.03.2011 р. у справі № 57/40- залишити без змін.
3. Матеріали справи № 57/40 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді