01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
13.05.2011 № 38/359-45/269
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Жук Г.А.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
прокурор: Шекшеєва В.С. - прокурор відділу (посвід. № 823),
від позивача: ОСОБА_1 - дов. № 220/12/д від 05.01.2011,
від відповідача: ОСОБА_2 - дов. № 07/11 від 25.02.2011 року,
від третьої особи: ОСОБА_3 -дов. № 4/4 від 13.05.2011
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдлінкс» від 25.02.2011 року
на рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2011 року у справі № 38/359-45/269 (суддя - Балац С.В..)
за позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах Держави в особі Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдлінкс»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове)
про визнання недійсним інвестиційного договору № 23/9-03/15 від 15.03.2006
31.08.2009 року до господарського суду міста Києва звернувся заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах Держави в особі Міністерства оборони України з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдлінкс», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Центральне територіальне управління капітального будівництва Міністерства оборони України про визнання недійсним інвестиційного договору № 23/9-03/15 від 15.03.2006 року, укладеного між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном - Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд» ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдлінкс» про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 138 (м. Київ, вул. Артема, 59), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін ( а.с.4-12, том 1).
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.11.2009 року № 38/359 позов задоволено. Інвестиційний договір № 23/9-03/15 від 15.03.2006 року визнано недійсним (а.с.144-151, том 1).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2010 року рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2009 року у справі № 38/359 залишено без змін (а.с.124-131, том 2).
Постановою Вищого господарського суду України від 15.09.2010 року рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2009 року та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2010 року у справі № 38/359 скасовано, справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Підставою скасування рішень попередніх інстанцій колегія суддів касаційної інстанції визначила неповне дослідження обставин, що мають значення для справи, а саме: судами при розгляду спору не досліджено доказів, які підтверджують виділення та зміни цільового призначення земельної ділянки, передачі земельної ділянки у спільну власність за спірним договором; не з'ясовано питання наявності повноважень осіб, які підписали договір; не витребувано та не досліджено Рішення Київської міської Ради депутатів трудящих від 29.11.1948 року, на яке посилається суд у своїх рішеннях (а.с.163, том 2).
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.01.2011 року № 38/359-45/269 позовні вимоги прокурора задоволено. Інвестиційний договір № 23/9-03/15 від 15.03.2006 року визнано недійсним, як такий що суперечить нормам законодавства та вчинений особою, яка не мала для його вчинення необхідного обсягу повноважень (а.с.146-151, том 3).
Не погодившись з прийнятим рішенням відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдлінкс», через місцевий господарський суд подало апеляційну скаргу від 25.02.2011 року (вх. № 2408 від 10.03.2011 року), в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду від 17.01.2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповним з'ясуванням обставини справи, які мають значення для розгляду справи. За твердженням апелянта особа, яка підписала договір, діяла в межах повноважень наданих йому дорученням та наказами Міністерства оборони України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 року апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдлінкс» прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 13.05.2011 року.
У судовому засіданні 13.05.2011 року представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення господарського суду м. Києва та відмовити у задоволені позову.
Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просить рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Прокурор, у відзиві на апеляційну скаргу від 12.05.2011 року № 10/2258 та у судовому засіданні, заперечив доводи апеляційної скарги, стверджує, що рішення суду відповідає чинному законодавству України, просить рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
15 березня 2006 року між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном - Міністерства оборони України, в особі директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд» ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України виданої Міністром оборони Гриценком А.С. від 09.03.2006 року № 610 (ВСР № 232423) та довіреності Міністерства оборони України від 14.02.2006 року № 162-з (ВСО № 831447) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдлінкс» в особі директора товариства ОСОБА_5, що діяла на підставі Статуту товариства, укладено Інвестиційний договір № 23/9-03/15 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 138 (м. Київ, вул. Артема, 59), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції), відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту, шляхом пайової участі сторін, згідно п.п. 1.3, 2.1 якого сторони, керуючись ст.ст. 6, 413, 627, 628, глави 77 ЦК України, ст.ст. 179, 180 ГК України, Указом Президента України від 02.10.1999 року № 1262/99, домовились спрямувати свої сумісні дії та зусилля на проектування і будівництво (або реконструкцію) існуючих об'єктів житлово-цивільного призначення, їх матеріально-технічного забезпечення, належну експлуатацію, організацію управління майном при проектуванні, будівництві, реконструкції, що призведе до створення спільної часткової власності сторін договору (а.с.13-22, том 1, а.с.109-118, том 2).
Згідно п. 2.5 договору предметом даного договору є спільна діяльність сторін по проектуванню та будівництву об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: військове містечко № 138 ( м. Київ, вул. Артема, 59), та подальша їх експлуатація відповідно до призначення.
Площа території військового містечка № 138 ( м. Київ, вул.. Артема, 59) на якій буде здійснено будівництво (реконструкція) становить 1,23 га. На території, що підлягає забудові (реконструкції) за цим договором знаходиться нерухоме майно: управління, 5 616 м.кв.; гараж, 395 м.кв.; управління, 1038 м.кв.; дизельна, 18 м.кв.; сміттезбірник, 10 м.кв.; гараж, 120 м.кв.; КТП, 20 м.кв. (п.2.6 договору), вартістю 434 965,00 грн. (558 500,00грн.з врахуванням ПДВ), яке є пайовим внеском Міноборони (сторони 1 по договору) у спільну діяльність.
Пайовим внеском ТОВ «Трейдлінкс» (сторона 2 по договору) є його витрати на проектування та будівництво (реконструкції) 100% площі об'єкту та всі інші витрати безпосередньо пов'язані з виконанням даного договору та всіх інших заходів, що його забезпечують (п.2.9 договору).
За умовами п.п. 3.1, 3.3, 4.1 договору майно, створене в результаті спільної діяльності сторін є спільною частковою власністю сторін договору відповідно до розміру пайової участі кожної із сторін. Право власності на майно, створене за цим договором сторони набувають після завершення будівництва об'єкту, пропорційно розміру фактично вкладених грошових коштів та майнових паїв на момент виконання цього договору в натурі.
Посилаючись на норми ст. 207 ГК України, ч. 1, 2 ст. 203, ст. 215, 216 ЦК України заступник військового прокурора ЦР України стверджує, що зазначений договір підписано особою, яка не мала достатніх на те повноважень, що договір суперечить нормам Закону України «Про Збройні сили України», Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України», Положенню про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних сил, затвердженого ПКМ України № 1919 від 28.12.2000 року, відтак не відповідає вимогам закону, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним повністю з моменту укладення, а також, що спірний договір фактично змінює цільове призначення земельної ділянки, на який розташоване військове майно без відповідного рішення органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування..
Задовольняючи позовні вимоги прокурора місцевий господарський суд посилається на те, що ОСОБА_4 при підписанні договору перевищив повноваження, визначені довіреністю № 610 від 09.03.2006 року, оскільки ним не отримано погодження на підписання саме даного договору від Департаменту будівництва Міноборони України, та рішення Міністра оборони України на укладення договору про пайову участь у будівництві житла. Посилаючись на норми ст. ст. 1130-1134 ЦК України, господарський суд міста Києва дійшов висновку, що спірний договір суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки укладенням такого порушено порядок відчуження військового майна.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Прокурор в обґрунтування позовних вимог посилається на Рішення Виконкому Київської міської ради депутатів трудящих № 37 від 29.11.1948 року, яким земельна ділянка площею 1,23 га по вул. Артема, 59 відведена в користування Центральної КЕЧ Міністерства оборони України під військове містечко № 138.
На виконання вимог Постанови ВГС України від 15.09.2010 року місцевим господарським судом, в порядку ст. 38 ГПК України,Ухвалою від 22.11.2010 року зобов'язано Київську міську раду та Київську міську державну адміністрацію надати належним чином засвідчену копію Рішення Виконкому Київської міської ради депутатів трудящих № 37 від 29.11.1948 року. Сторонами таке рішення суду не надано. Державний архів м. Києва листом від 25.11.2010 року за № С-314/4100 та листом від 10.12.2010 року за № Г-187/4236 (а.с. відповідно 46, 49, том 3) повідомив, що рішення за таким номером і датою про відведення земельної ділянки в користування Міністерству оборони України або його підрозділам в архіві відсутнє.
Місцевим господарським судом правомірно з посиланням на норми ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. ст. 1, 2, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» встановлено, що майно військових частин Збройних Сил України є державною власністю та належить їм на праві оперативного управління. Військове майно, це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку, тощо. Статусу військового майно набуває з моменту його надходження та закріплення за військовою частиною Збройних Сил України.
Статтею 77 Земельного Кодексу України, Законом України «Про використання земель оборони» встановлено, що землями оборони є землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Згідно ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» органами, які здійснюють управління військовим майном є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. Питання забезпечення Збройних Сил України військовим майном, прийняття рішення щодо його вилучення і передачі міністерствам та іншим центральним органам влади відноситься до компетенції Кабінету Міністрів України.
Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює, відповідно до закону, управління військовим майном, в тому числі закріплює військове майно за військовими частинами у разі їх формування, переформування та приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі і у разі їх розформування.
Порядок відчуження військового майна чітко встановлений ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» та Постановою КМУ від 28.12.2000 року № 1919 «Про затвердження Положення про порядок відчуження військового майна Збройних Сил України» (із послідуючими змінами та доповненнями).
Так, відповідно до пунктів 2, 12 зазначеного Положення відчуження військового майна, його вилучення, реалізація проводиться через уповноважені органи, підприємства, організації. Згідно вимог пункту 6 Положення рішення про порядок відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням, за погодженням з Мінекономіки, переліку такого майна.
Згідно пункту 22 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах України, затвердженого Постановою КМУ № 1225 від 04.08.2000 року військове майно, яке не обліковується за обліково-номерними, якісними (технічними) показниками і набуло непридатного стану, майно, яке використане за встановленими нормами на регламенті роботи, витрачене на виробничі, господарські та експлуатаційні потреби, будівлі та споруди, що підлягають знесенню за недоцільністю їх використання, а також убуток військового майна та інше майно, яке не списується за актами якісного (технічного) стану, за інспекторськими посвідченнями і набуло непридатного стану списується за актами списання.
Непридатний стан військового майна - якісний (технічний) стан, за яким це майно не можливо використовувати за цільовим та функціональним призначенням.
Майно військового містечка № 138 ( м. Київ, вул.. Артема, 59), яке було передане в якості пайового внеску Міноборони у спільну діяльність за спірним договором № 23/9-03/15 від 15.03.2006 року було списано, що підтверджується актами на списання будівель та споруд військового містечка № 138 від 14.02.2006 року, затвердженими 21.02.2006 року та не заперечено представниками Міноборони в судовому засіданні. (протокол судового засідання від 13.05.2011 року).
21.09.1999 року Президент України підписав Закон України «Про правовий режим майна у Збройних силах України», яким визначено статус військового майна та повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном.
На виконання Указу Президента України від 02.10.1999 року № 1262/99 «Про комплексну програму забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей» 29 листопада 1999 року Постановою КМУ № 2166 затверджено Комплексну програму забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей, (із послідуючими змінами та доповненнями) та План заходів її виконання.
28.12.2000 року Постановою КМ України, відповідно до ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України», затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних сил, яким встановлено порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних сил та зобов'язано Міноборони провести у I кварталі 2001 р. інвентаризацію наявного військового майна і до 1 червня 2001 р. подати Кабінету Міністрів України узагальнені дані про результати інвентаризації та перелік військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено.
Відповідно до норм даного Положення (п.1) до військового майна, яке може бути предметом відчуження, належать цілісні майнові комплекси, у тому числі військові містечка, будинки, споруди та інше нерухоме майно, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Реалізація військового майна - господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі
Відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації).
Уповноважені підприємства (організації) - суб'єкти підприємницької діяльності, яким в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України надані повноваження на реалізацію військового майна на внутрішньому та/або зовнішньому ринку.
Згідно пункту 3 Положення, із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2005 р. N 373 повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку. При цьому, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна (крім майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення), списаного військового майна та військового майна, яке підлягає утилізації, надає Кабінет Міністрів України за пропозицією Міноборони відповідно до результатів проведених конкурсів (тендерів) з визначення серед суб'єктів тих, що реалізуватимуть військове майно ( п.5 Положення із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 р. № 705).
У відповідності до п.6. Положення Рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням, за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки, переліку такого майна. Рішення про відчуження списаного військового майна приймає Міноборони із затвердженням його переліку станом на 1 вересня поточного року (п. 7 Положення із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 р. № 705).
Наказом Міністра оборони України № 129 від 12.04.2002 року «Про заходи, пов'язані з оптимізацією структури квартирно-будівельного комплексу Збройних сил України» затверджено Положення про Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) та уповноважено Центральне спеціалізоване будівельне управління здійснювати функції замовника будівництва у Збройних силах України. Згідно п.1, 5, 6, 7, Зазначеного Положення ( із змінами внесеними Наказом Міністра оборони України № 770 від 28.12.2005 року) Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) - це державна установа, яка заснована на державній власності, підзвітна та підконтрольна Міністерству оборони України. Управління є госпрозрахунковою установою квартирно-будівельного комплексу Збройних сил України, основними завданнями якого є ( в тому числі) участь у реалізації державної політики у галузі будівництва, будівництва об'єктів шляхом виконання функцій замовника, забудовника, інвестора, підрядника, проектувальника, постачальника та виробника у галузі будівництва (а.с.84-96, том 2).
Рішенням МО України від 08.11.2004 року, затвердженим Міністром оборони України О.І. Кузьмуком Центральному спеціалізованому будівельному управлінню Міноборони України надано право на проектування та забудову територій військових містечок Міністерства оборони України у місті Києві, в т.ч. військового містечка № 138, вул. Артема, 59, площею 1,23 га (п. 29 рішення).
Згідно Розпорядження КМУ № 894-р від 13.12.2004 року Центральному спеціалізованому будівельному управлінню Міноборони України надано повноваження на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил України.
23 листопада 2005 року заступником МО України Крейдісовим В.А. на ім'я Міністра оборони Гриценка А.С. направлено лист, в якому останній просить доручити ЦСБУ МО України у встановленому законом порядку здійснити функцію замовника будівництва у Збройних силах України по забудові та реконструкції звільнених військових містечок (згідно додатку), шляхом укладення інвестиційних договорів з контрагентами, відібраними на конкурентних засадах, та здійснити, відповідно до вимог чинного законодавства реалізацію списаного військового майна, оцінених немайнових прав з отриманням коштів на спеціальний рахунок МО України. До листа долучено Перелік військових містечок, що передаються замовнику будівництва у збройних силах України ЦСБУ для укладання договорів по їх забудові та реконструкції, із зазначенням оціночної вартості майна та сум, які передбачається отримати у разі укладення договорів. Пунктом 6 вказаного Переліку значиться військове містечко № 138 (м. Київ, вул. Артема, 59), площею 1, 23га, залишковою вартістю будівель та споруд , що підлягають списанню - 810 тис. грн. , із зазначенням, що укладення договору дозволить Міноборони отримати більше 5 млн. грн.
Будівлі та споруди військового містечка № 138 були визнані непридатними для використання та рекомендовано їх знесення з подальшим будівництвом нових об'єктів.
Військове майно, що є пайовим внеском Держави за спірним договором було списане за актами списання будівель, споруд військового містечка № 138 від 14.02.2006 року, який затверджено в установленому порядку 21.02.2006 року.
З представлених в матеріалах справи доказів вбачається, що Міноборони України є засновником Центрального спеціалізованого будівельного управління (ЦСБУ), яке є державною госпрозрахунковою установою, діє на підставі Положення, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 12.04.2002 року № 129 «Про заходи пов'язані з оптимізацією структури квартирно - будівельного комплексу Збройних сил України», з врахуванням Наказу Міністра оборони України від 26.06.2004 року № 231 «Про внесення змін до Положення про ЦСБУ».
Дана установа, згідно п.п. 2-4, 7 зазначеного Положення, уповноважена здійснювати функції замовника будівництва у Збройних силах України, організує та забезпечує виконання завдань з будівництва об'єктів житла для Збройних сил України.
Згідно ч.4 п.10 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних сил (затв. ПКМУ № 1919 від 28.12.2000 року) відчуження списаного військового майна (або передача його виконавцям робіт) здійснюється через організації, яким в установленому порядку рішенням КМУ надані повноваження на реалізацію військового майна на внутрішньому таабо зовнішньому ринку.
Розпорядженням КМУ від 12.12.2004 року № 894-р «Про надання повноважень на реалізацію списаного військового майна Збройних сил України» за поданням Міністерства оборони України, повноваження на реалізацію списаного військового майна Збройних сил України надані ЦСБУ МО України.
Таким чином, на час укладення спірного договору ЦСБУ МО України мало всі повноваження для реалізації майна, що є предметом договору № 23/9-03/15 від 15.03.2006 року.
Відповідно до резолюції Міністра оборони України № 13965/з від 23.11.2005 року останній погодився з пропозицією викладеною у листі від 23 листопада 2005 року та надав згоду на здійснення ЦСБУ функцій замовника будівництва у Збройних силах України по забудові та реконструкції військових містечок згідно визначеного Переліку шляхом укладення інвестиційних договорів із контрагентами на конкурсній основі.
На виконання даного Рішення Міністра оборони України видано Наказ ЦСБУ МО України від 08.12.2005 року № 211, яким обов'язок по збору інформації та документів щодо об'єктів військових містечок, які планувалося, відповідно до протоколів засідань комісії з питань використання військового майна та земель оборони, які вивільняються в ході реформування Збройних Сил України та рішення Міністра Оборони України про затвердження пропозиції комісії щодо забудови територій 130 військових містечок (в тому числі із залученням не бюджетних коштів) за вих. № 2688/3 , а також вивчення конюктури ринків будівництва та конкурсного відбору потенційних інвесторів покладено на робочу групу, створену Наказом ЦСБУ від 21.07.2005 року № 16.
Рішенням Міністра оборони України, згідно Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою КМУ 1080 від 03.08.2006 року, вважається окремий наказ, розпорядження чи резолюція на листі профільного заступника Міністра оборони України ( яким є лист заступника міністра від 23.11.2005 року). Таке рішення приймається за наявності пакету документів з детальним обґрунтуванням. Дане рішення реєструється у Адміністративному департаменті МОУ, яким рішенню присвоюється відповідний номер. Резолюція Міністра оборони на лист заступника міністра має номер та дату (№ 13965/3 від 23.11.2005 року), відтак дана резолюція є рішенням Міністра оборони на укладення договорів, в тому числі інвестиційний договір щодо майна, що є предметом спірного договору і яке значиться у Переліку.
17.08.2004 року Міністерством Оборони України в особі Міністра оборони України Марчука Є.К., що діяв на підставі Указу Президента України від 21.08.1997 року за № 888/97 та Указу Президента України від 25.06.2003 року за № 550/2003, відповідно до Положення про Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних сил України видано довіреність (нотаріально посвідчена за № 2369) начальнику ЦСБУ МОУ Ісаєнку Д.В. з правом передовіри, на право укладати будь - які договори (угоди, контракти) підряду, в тому числі підряду на капітальне будівництво та капремонт, пайової участі і будівництві, інвестування будівництва житла, купівлі-продажу квартир та іншого нерухомого майна, міни, оренди земельних ділянок, оцінки майна, передачі в заставу та іпотеку нерухомого майна на користь Міноборони України та третіх осіб. Даною довіреністю Ісаєнку надано право формувати перелік майна та матеріальних активів, що підлягають передачі, підписувати акти приймання передачі майна, надавати дозвіл на відчуження майна,тощо.
10 лютого 2006 року ЦСБУ МОУ в особі начальника Ісаєнка Д.В уповноважило Директора філії ЦСБУ «Укроборонбуд» ОСОБА_4 довіреністю ВСО 275579 представляти інтереси та укладати договори від імені Міністерства Оборони України в т.ч. підписувати договори по спільній забудові та реконструкції військових містечок, визначених у переліку Розпорядження Міністра оборони України від 23.11.2005 року № 13965з шляхом укладення договорів з контрагентами на конкурсних засадах.
14.02.2006 року ЦСБУ МОУ в особі начальника ОСОБА_6 який діяв згідно довіреності від 17.08.2004 року (реєстраційний № 2369) уповноважило Директора філії ЦСБУ «Укроборонбуд» ОСОБА_4 довіреністю № ВСО 831447 (нотаріально посвідчена за № 162з) представляти інтереси та укладати договори від імені Міністерства Оборони України в т.ч. будь - які договори (угоди, контракти) підряду, в тому числі підряду на капітальне будівництво та капремонт, пайової участі і будівництві, інвестування будівництва житла, купівлі-продажу квартир та іншого нерухомого майна, міни, оренди земельних ділянок, оцінки майна, передачі в заставу та іпотеку нерухомого майна на користь Міноборони України та третіх осіб. Даною довіреністю ОСОБА_4 надано право формувати перелік майна та матеріальних активів, що підлягають передачі, підписувати акти приймання передачі майна, надавати дозвіл на відчуження майна тощо.
09.03.2006 року Міністерство Оборони України в особі Міністра оборони України Гриценка А.С., що діяв на підставі Указу Президента України від 21.08.1997 року за № 888/97, Указу Президента України від 04.07.2002 року за № 618/2002, Указу Президента України від 30.09.2005 року за № 1399/2005, відповідно до Положення про Міністерство оборони України уповноважило Директора філії ЦСБУ «Укроборонбуд» ОСОБА_4 довіреністю № ВСО 232423 (нотаріально посвідчена за № 610 ) представляти інтереси та укладати договори від імені Міністерства Оборони України на підставі рішення Міністра оборони та за погодженням директора департаменту будівництві МОУ за кошти суб'єктів господарювання правочини на пайову участь у будівництві житла. Перелічені довіреності, видані МО України на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_4 посвідчено нотаріально у відповідності до вимог Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Позивач стверджує, що укладаючи спірний договір ОСОБА_4 діяв з перевищенням повноважень, передбачених Положенням про Філію ЦСБУ «Укроборонбуд» та визначених довіреністю № 162з від 14.02.2006 року та № 610 від 09.03.2006 року, оскільки не отримав рішення Міністра оборони на укладення конкретного спірного договору , а також, що перевищення повноважень ОСОБА_4 при вчиненні правочинів на підставі зазначених довіреностей встановлена вироком Шевченківського райсуду м. Києва від 20 жовтня 2010 року по кримінальній справі.
Позивач стверджує, що довіреність від 09.03.2006 року на здійснення певних дій директором філії ЦСБУ «Укроборонбуд» ОСОБА_4 ( нотаріально посвідчена та зареєстрована за № 610) скасована 16.06.2006 року, посилаючись на розпорядження Міністра оборони № 2828/з від 2.10.2004 року (а.с.23, том 1), лист міністерства оборони України № 220/2395 від 16.06.2006 року (а.с.27, том 1). Листом від 03.08.2006 року № 19 приватний нотаріус ОСОБА_7 повідомила, що за заявою Міністерства оборони України довіреність № бланку ВСР № 232423, зареєстрована в реєстрі за № 610 від 09.03.2006 року скасована 16.06.2006 року (а.с.28, том 1).
Місцевий господарський суд в обґрунтування оспорюваного рішення послався на Вирок Шевченківського райсуду м. Києва від 20 жовтня 2010 року у справі по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 365 КК України, як на преюдицію перевищення повноважень даною особою при укладені спірного договору (а.с. 51-134, т.3)
Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, оскільки даний вирок постановлено судом на підставі дослідження укладених ОСОБА_4 договорів про спільну діяльність з будівництва об'єктів житлово-цивільного призначення з ТОВ «Лідер -К» (договір № 09/03-06 від 09.03.2006 року, по військовому містечку № 64, м. Дніпропетровськ), ПП «Альт-Медіа» (договір № 8/03-06/26 від 09.03.2006 року по військовому містечку № Б-26, м.Севастополь), ПМП «Віккор» (договір № 9/03-06ж80/1 від 10.03.2006 року по військовому містечку № 80, м. Житомир), ТОВ «Аудиторська фірма «Енерго-Аудит Плюс» (договір № 10/3ж/03-06/1, № 10/2ж/03-06/1г від 10.03.2006 року, № 16/03-07160 від 16.03.2006 року по військовому містечку № № 109, 81, 4, м. Житомир), ТОВ «Слай» (договір № 13/03-07130 від 14.03.2006 року по військовому містечку № 39, смт. Міжгір'я ), гр. ОСОБА_8 (договір № 11/001/03-061/КБі від 15.03.2006 року по військовому містечку № Б-36, м.Севастополь), ПП «фірма «Ескулап» (договір № 11/002/03-061/КДщ від 15.03.2006 року по військовому містечку № 503, м.Севастополь), ТОВ «Об'єднана торговельна група» (договір № 11/011/03-061/КБп62 від 15.03.2006 року, причал 262, м.Севастополь), ТОВ «Грін КОІН» (договір № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006 року по військовому містечку № 216, м.Одеса), ТОВ «Україна-Метал ЛТД» (договір № 19/5-09/01 від 15.03.2006 року по військовому містечку № 43, м.Київ), ТОВ «Горний» (договір № 13/01/03-06/1КСма від 17.03.2006 року по військовому містечку № 23, м.Сімферополь), ПП «Севторко» (договір № 14/03-06/2 КСз2 від 20.03.2006 року по військовому містечку № 40, м. Сімферополь), тощо та не містить епізоду по укладенню договору № 23/9-03/15 від 15.03.2006 року про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 138 (м. Київ, вул. Артема, 59) укладеного з ТОВ «Трейдлінкс», що є предметом спору у даній справі.
Отже, зазначений вирок Шевченківського райсуду м. Києва від 20 жовтня 2010 року не має преюдиційного значення для визнання недійсним договору № 23/9-03/15 від 15.03.2006 року у зв'язку із встановленим перевищенням повноважень особою при укладені інших договорів, оскільки спірний договір не був предметом дослідження у кримінальній справі. Однак, у відповідності до вимог ст.35 ГПК України, вирок суду з кримінальній справи, що набрав законної сили, є обов'язковим щодо фактів, які встановлено судом і мають значення для вирішення спору.
З огляду на норми статей 244, 245, 247 ЦК України, Закону України «Про нотаріат», п. п. 146, 153 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції від 03.03.2004 року за № 20/5 нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені фізичної або юридичної особи з чітко визначеними юридичними діями, які належить учинити представникові. Довіреність, видана в порядку передоручення підлягають нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності. У довіреності, виданій в порядку передоручення не допускається передоручення, вона не може містити більше прав, ніж їх передано за основною довіреністю і строк дії довіреності, виданої в порядку передоручення не може перевищувати строку дії основної довіреності.
За висновком Міністерства юстиції (лист № 16010-0-33-08-31 від 30.12.2008 року, а.с.146, т.2) представлені в матеріалах справи довіреності на ім'я ОСОБА_4, які видано йому в порядку передоручення не містять у собі більше прав, ніж їх було передано за основною довіреністю, тому уповноважений був наділений всім обсягом повноважень, передбачених довіреністю від 14.02.2006 року (реєстраційний № 162з), зокрема укладати інвестиційні договори про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, підряду на капітальне будівництво та капремонт, пайової участі і будівництві, інвестування будівництва житла, купівлі-продажу квартир та іншого нерухомого майна, міни, оренди земельних ділянок, оцінки майна, передачі в заставу та іпотеку нерухомого майна на користь Міноборони України та третіх осіб, формувати перелік майна та матеріальних активів, що підлягають передачі, підписувати акти приймання передачі майна, надавати дозвіл на відчуження майна,тощо.
Враховуючи положення ст. 43 Закону України «Про нотаріат», п. 14, 146, 153 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції від 03.03.2004 року за № 20/5 довіреності, які видані в нотаріальній формі мають особливий порядок скасування. Так, нотаріус при вчиненні нотаріальних дій за участі представника встановлює його особу та перевіряє обсяг його повноважень. Дійсність довіреності на підставі якої вчиняється правочин перевіряється нотаріусом за допомогою Єдиного реєстру довіреностей. Довіреність та її скасування підлягають обов'язкової реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей, відповідно до вимог Положення про Єдиний реєстр довіреностей. Отже, довіреність № бланку ВСР 232423, зареєстрована в реєстрі за № 610 від 09.03.2006 року скасована 16.06.2006 року, після укладення спірного договору і її скасування не може вплинути на дійсність правочину.
Посилання позивача та висновок місцевого господарського суду про те, що сторони спірним договором змінили цільове призначення земель, що відносяться до земель оборони, чим порушили вимоги ст. 20, 21, 125,126 ЗК України спростовується наявними в матеріалах справи доказами.
Так, з пояснень Міністерства оборони України від 22.11.2010 року (а.с.10, том 3) вбачається, що на момент укладення спірного договору земельна ділянка по вул. Артема, 59 не перебувала у власності Міністерства оборони України, а знаходилася в комунальній власності міста в особі Київської міської ради і була передана в оренду Центральному спеціалізованому будівельному управлінню за договором від 06.09.2005року у розмірі 9 645 м.кв. за цільовим призначенням - для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення, що підтверджується представленими в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями договору оренди земельної ділянки від 06.09.2005 року, Акту визначення меж земельної ділянки, Акту приймання передачі земельної ділянки від 08.09.2005 року, Плану земельної ділянки (а.с.13- 38, том 3).
За даних обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що при укладені договору № 23/9-03/15 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 138 (м. Київ, вул. Артема, 59) від 15.03.2006 року представник Міноборони діяв з перевищенням повноважень визначених довіреністю, що даним договором сторони змінили цільове призначення земельної ділянки, що за даним договором відчужено військове майно з порушенням визначеного законом порядку, оскільки майно передане за даним договором, як пайовий внесок (вартістю 558 500,00 грн.), є списаним і на його реалізацію, саме шляхом укладення інвестиційних договорів отримано рішення Міністра оборони України від 23.11.2005 року за № 13965/з, що відповідає вимогам ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України», п.7 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних сил, затвердженого Постановою КМ України №1919 від 28.12.2000 року із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 р. № 705, відтак правових підстав визнання спірного правочину недійсним немає.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом неповно досліджено обставини справи та надано цим обставинам не вірну правову оцінку, тому рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2011 року у справі № 38/359-45/269 суперечить вимогам чинного законодавства України, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдлінкс» від 25.02.2011 року на рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2011 року у справі № 38/359-45/269 задовольнити
2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2011 року у справі № 38/359-45/269 скасувати.
3. В позові відмовити.
4. Справу № 38/359-45/269 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді