ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 14/11829.04.11
за позовом Приватного підприємства «НВП «Депс-Телеком»
до Приватного підприємства «Джиель Телеком»
про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.04.2009 № 1004-2009.
Суддя: Мельник С.М.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 -представник за довіреністю
від відповідача: Блажієвський Ю.С. -директор
ПП «НВП «Депс-Телеком»звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ПП «Джиель Телеком»про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.04.2009 № 1004-2009.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи та вимог позовної заяви.
В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав, наведених у відзиві.
Суд вважає за можливе розгляд справи за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.
В судовому засіданні від 29.04.2011 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи, 10.04.2009 між ПП «Джиель Телеком»(продавець) та ПП «НВП «Депс-Телеком»(покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 1004-2009 (далі -договір), у відповідності до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю кабель, обладнання для кабельного та супутникового телебачення (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.
Взаємні зобов'язання сторін по спірному договору були виконані повністю, що не заперечується сторонами.
Позовні вимоги ПП «НВП «Депс-Телеком»обґрунтовані тим, що: відповідач всупереч вимогам діючого законодавства не надав позивачу сертифіката якості на придбану ним продукцію, декларацію про відповідність та національний знак відповідності; не зважаючи на те, що видаткові накладні були складені сторонами у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, з урахуванням того, що відповідачем не надано документів, які відповідають вимогам Закону України «Про підтвердження відповідності», позивач не має можливості підтвердити перехід права власності на товар, відповідно до п. 5.2. договору; відповідач не має достатніх матеріально-трудових ресурсів для виконання договору, а саме у відповідача відсутнє офісне приміщення, склад, обладнання, працівники, які необхідні для належного виконання договору, що свідчить про те, що правочин було укладено без наміру створення правових наслідків; відповідач з моменту укладення спірного договору не збирався виконувати належним чином зобов'язання по договору, у зв'язку з чим вказаний договір є фіктивним на підставі ст. 234 ЦК України.
Вищевказані доводи позивача є безпідставними та спростовуються, виходячи з наступного.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позивач, звертаючись з позовом не довів суду наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст. ст. 627, 628, 629, 638 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як встановлено судом, сторони шляхом підписання договору від 10.04.2009 № 1004-2009 дійшли згоди щодо усіх його істотних умов, зобов'язання по вказаному договору сторонами були виконані. При цьому, позивачем не надано доказів, що ним були вчинені дії щодо перегляду умов договору, та що він був не згодний із запропонованими умовами спірного договору на момент його підписання. Крім того, ПП «НВП «Депс-Телеком»не довело суду належними доказами, що підприємством були виявлені недоліки під час прийняття товару за спірним договором, та що позивач звертався до відповідача з претензіями щодо ненадання документів на відповідність товару. В свою чергу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2009 № 679 Технічний регламент радіообладнання і телекомунікаційного кінцевого (термінального) обладнання, на який посилається позивач як на обов'язковість надання відповідачем документів про відповідність товару, підлягає обов'язковому застосуванню з 2013 року.
Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
У відповідності до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Як встановлено судом, зобов'язання по договору купівлі-продажу від 10.04.2009 № 1004-2009 сторонами були виконані, відповідач передав у власність відповідачу товар, а позивач прийняв та оплатити його, у зв'язку з чим спірний договір є реальний та спрямований на настання відповідних правових наслідків для його сторін, а відтак у суду відсутні підстави вважати спірний договір фіктивним.
Доводи позивача щодо відсутності у відповідача достатніх матеріально-трудових ресурсів для виконання договору не приймаються судом до уваги, у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
В порядку, передбаченому ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин та враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу від 10.04.2009 № 1004-2009 недійсним, що не спростовано позивачем належними доказами, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя С.М. Мельник
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 10.05.2011