73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
"15" квітня 2011 р.
9 год.46 хв.Справа № 2-а-4549/10/2170
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Хом'якової В.В.,
при секретарі: Мельник О.О., за участю позивача ОСОБА_1, представників відповідача Міськів М.О., Бовтрюк Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у м. Херсоні
про визнання недісними рішень,
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Херсоні №№ 0000951702, 0000961702 від 30.04.2010, № 0000951702 від 02.08.2010, №№ 0000941702/0, 0000931702/0 від 30.04.2010 року, №№ 0000941702/2, 0000931702/2 від 02.08.2010, від 28.10.10 № 0000941702/3, 0000931702/3, 0000951702/3, 0000961702, якими були визначені податкові зобов'язання та застосовані штрафні санкції за порушення підприємцем п.п. 2.6. п.2 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.04 № 637, ст.ст. 13, 14 Декрету КМУ від 26.12.92 № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", пп. 5.3.9, п. 5.9. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст.ст. 1, 3 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності". В позові зазначено, що висновки ДПІ про отримання у 2008 році обсягу виручки у сумі 1748894, 00грн. згідно попереднього акту перевірки № 1140/17-222 від 20.10.09, а також про неможливість застосування у 2009 році спрощеної системи оподаткування є помилковим та передчасним, оскільки рішення ДПІ, прийняті на підставі зазначеного акту, оскаржені підприємцем у судовому порядку та на час складання акту остаточного рішення судами не прийнято. Тому до набрання рішенням суду законної сили відповідач не мав підстав робити висновок про неможливість застосування мною спрощеної системи оподаткування у 2009 році.
Позивач прибув в судове засідання, просить задовольнити позов, надав суду докази набрання чинності рішення Херсонського окружного адміністративного суду по справі № 2а-1021/10/2170, в якому суд констатував правильність знаходження ПП ОСОБА_1 на спрощеній системі оподаткування в 2008 -2009 роках.
ДПІ у м. Херсоні (відповідач) проти позову заперечує, мотивуючи тим, що всі кошти отримані позивачем на розрахунковий рахунок за договором комісії є виручкою від реалізації продукції в сенсі приписів Указу Президента України №727/98, приватний підприємець незаконно знаходився на спрощеній системі оподаткування, оскільки не відповідав критеріям платника єдиного податку.
Представник ДПІ проти позову заперечує, факти порушення податкового законодавства суб'єктом господарювання мали місце, рішення про застосування штрафних санкцій відповідають вимогам чинного законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
ОСОБА_1 зареєстрований підприємцем у 2000 році, як платник податків знаходиться на обліку в ДПІ у м. Херсоні, в періоді 2-4 квартали 2009 року здійснював діяльність як платник єдиного податку.
В березні 2010 року фахівцями ДПІ у м Херсоні була проведена документальна позапланова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за період 01.04.09 по 31.12.09, за наслідками якої складено акт перевірки від 19.04.10.
ДПІ встановлено порушення приватним підприємцем пп.7.3.1. п.7.3, пп. 7.2.8 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону "Про податок на додану вартість": не ведення обліку операцій з продажу та придбання товарів (робіт, послуг) у спеціальних книгах, форма і порядок заповнення яких встановлюються центральним органом державної податкової служби України (реєстри отриманих та виданих податкових накладних); заниження податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 3413 грн., а саме: за квітень 2009 року на суму ПДВ 801,00 грн., за травень 2009 року на суму ПДВ 310,00 грн.. за червень 2009 року на суму ПДВ 258,00 грн., за липень 2009 року на суму ПДВ 350,00 грн., за серпень 2009 року на суму ПДВ 495,00 грн., за жовтень 2009 року на суму ПДВ 105,00 грн., за листопад 2009 на суму ПДВ 1094,00 грн.
Виявлено порушення ст.ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 "Про прибутковий податок з громадян", п.п. 5.3.9. п. 5.9 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" заниження валового доходу за 2009 рік на суму 1155262.29 грн. та заниження складу валових витрат за 2009 рік на загальну суму 1093716,67грн. Відповідно до пп.4.2.2 (6) п 4.2. ст.4 Закону № 2181-ІІІ, ст.ст. 13, 14 Декрету №13-92, ст.7 Закону №889-ІV за результатами перевірки донараховано податок з доходів фізичних осіб за II-IVкв. 2009 року у сумі 4696,29 грн.
Встановлено порушення ст.ст. 1, 3 Закону України від 23 березня 1996 року №98/96-ВР "Про патентування певних видів підприємницької діяльності", в результаті чого підприємницька діяльність у сфері роздрібної торгівлі, на умовах загальної системи оподаткування на протязі квітня-грудня 2009 року, здійснювалась без придбання торгового патенту.
В порушення п.п.2.6 п.2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.04 №637, позивач невчасно та не в повній мірі оприбутковувалися розрахункові операції за продаж товару, в готівковій формі у квітні - грудні 2009 року на загальну суму 877044,34 грн.
За висновками акту перевірки від 19.04.2010р. № 1802/17-2/2361814531 та за результатами розгляду скарг позивача до ДПА у Херсонській області, ДПА України позивачу були надіслані податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій, які є предметом спору, це:
- № 0000931702/0 від 30.04.2010, № 0000931702/2 від 02.08.2010, 0000931702/3 від 28.10.10 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3413грн. та застосування 1706 грн. 50 коп. штрафних санкцій;
- № 0000941702/0 від 30.04.2010, № 0000941702/2 від 02.08.2010, № 0000941702/3 від 28.10.10 про визначення зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності в розмірі 4696,29 грн. (порушення ст.ст. 13, 14 Декрету КМУ від 26.12.92 № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", п.п. 5.3.9, п. 5.9. ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств");
- № 0000951702 від 30.04.2010, № 0000951702 від 02.08.2010, № 0000951702 від 28.10.10 про застосування 1260 грн. штрафних санкцій за порушення ст.ст. 1, 3 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності";
- № 0000961702 від 30.04.2010, 0000961702 від 28.10.10 про застосування штрафних санкцій в розмірі 4385221 грн. 70 коп. за порушення п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.04 № 637, штрафні санкції застосовані згідно абз. 3 ст. 1 Указу Президента "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки".
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував в 2009 році на спрощеній системі оподаткування (свідоцтво про сплату єдиного податку НОМЕР_1, вид діяльності "роздрібна торгівля"). Обсяг виручки від реалізації товарів згідно звітів ПП ОСОБА_1 за 2-4 квартали 2009 року склав 282262 грн.98 коп. З посиланням на попередній акт перевірки від 20.10.09 № 1140/17-222 податкова інспекція прийшла до висновку, що у 2008р. обсяг виручки, отриманої підприємцем, складав 1748894 грн., що перевищує гранично дозволений обсяг виручки (500000 грн.) для права застосування спрощеної системи оподаткування на суму 239729,00 грн. Тобто, ПП ОСОБА_1 не має права застосувати спрощену систему оподаткування в 2009 році, а повинен був перейти на загальну систему оподаткування.
При перевірці відповідач встановив, що позивач у звітах платника єдиного податку відображав тільки суму комісійної винагороди, а не весь обсяг продажу товарів, що на думку відповідача суперечить, абзацу 5 ст.1 Указу Президента України від 03.07.1998р. № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва". Відповідач вважає, що позивач до звітів платника єдиного податку повинен був включати всю фактично отриману готівкову та безготівкову виручку від реалізації товарів, яка дорівнює вартості проданих товарів та включає комісійну винагороду позивача, тому що за п. 1 Указу № 727 виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). При цьому відповідач не звертає увагу на те, що грошові кошти повині надходити саме за продаж товарів або надання послуг, а не всі грошові кошти, які надходять на рахунок позивача.
Основним нормативно-правовим актом, який регламентує порядок та умови здійснення операцій з продажу товарів за договорами комісії, є Цивільний кодекс України. Відповідно до ст. 1011 Цивільного Кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Відповідно ст. 1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Статтею 1018 ЦК України встановлено, що майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента. Із даних норм вбачається, що комітент залишається власником коштів для вчинення правочину та стає власником придбаного майна. Тобто комісіонер отримує у власність лише винагороду за надані послуги з реалізації товарів комітента. Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "продаж товарів" розуміється будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.
Як видно, передача товарів розглядається цим Законом як продаж у випадку, коли така передача супроводжується переходом права власності на товари. При реалізації товарів у рамках договору комісії, покупець набуває права власності на об'єкт купівлі, однак комісіонера не можна розглядати як фактичного продавця товарів, тому що власником реалізованих товарів є комітент. Тобто у відносинах комісіонер - покупець перехід права власності відбувається не від комісіонера, а отже, і трактувати "отримане" від реалізації як "виручку від продажу", немає підстав. З наданих суду договорів комісії із додатковими угодами, актів прийому-здачі робіт, звітів комісіонера вбачається, що позивач отримав у власність від комітентів лише комісійну винагороду, решта коштів, яка надходила на рахунок позивача, були лише транзитними і не належали позивачу, не були отримані ним від надання будь-яких послуг або продажу товарів, і не відповідали поняттю "виручка" в розумінні Указу № 727.
Таким чином, обсяг виручки фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, який є платником єдиного податку згідно з Указом та здійснює діяльність згідно з договором комісії і виступає у цьому договорі комісіонером, складається із сум комісійної винагороди, отримуваної таким комісіонером згідно з договором комісії, що належить суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі за правом власності. Отже, відображати у Звіті платника єдиного податку виручку від реалізації товарів комітента підприємець-комісіонер не повинен, оскільки це є виручкою самого комітента.
Виходячи з вищенаведеного, у звіт суб'єкта малого підприємництва ОСОБА_1 - комісіонера, за період 2008-2009 років підлягає включенню лише сума комісійної винагороди, що є виручкою саме ПП ОСОБА_1, за здійснення ним послуг по реалізації товарів які є власністю іншого суб'єкта підприємницької діяльності - комітента. Така правова позиція підтверджена судовим рішенням Херсонського окружного адміністративного суду по справі № 2а-1021/10/2170, в якому суд констатував правильність знаходження ПП ОСОБА_1 на спрощеній системі оподаткування в 2008 -2009 роках за аналогічних обставинах. Рішення набрало законної сили, і є обов'язковим до виконання.
Податковими повідомленнями-рішеннями № 0000941702/0 від 30.04.2010, № 0000941702/2 від 02.08.2010, № 0000941702/3 від 28.10.10 були визначені позивачу податкові зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності в розмірі 4696,29 грн. за порушення ст.ст. 13, 14 Декрету КМУ від 26.12.92 № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", пп. 5.3.9, п. 5.9. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". ДПІ було встановлено, що обсяг валового доходу ПП ОСОБА_1 за період 01.04.2009-31.12.2009 склав 730870,29 грн., сума документально підтверджених валових витрат - 699561,67 грн. Згідно з підпунктом "з" пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України. Підпунктом 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону № 889 встановлено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту. Прикінцевими положеннями Закону № 889 встановлено, що до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів господарської діяльності, діє розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону. Відповідно до статті 13 Декрету № 13-92, оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Пунктом 4 статті 14 розділу IV Декрету № 13-92 встановлено, що громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, надають податковому органу декларації за наслідками кожного звітного кварталу, а також звітного року у строки, визначені Законом. За розрахунком ДПІ оподатковуваний дохід за 2-4 квартали 2009 року склав 61545 грн. 62 коп., тому ПП ОСОБА_1 повинен був сплатити податок з доходів фізичних осіб в сумі 4696,29 грн.
Такі висновки податкової інспекції є необгрунтованими, оскільки підприємець, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, звільняється від сплати податку з доходів фізичних осіб (п. 6 Указу № 727/98). При цьому доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу приватного підприємця за підсумками звітного року, а сплачена сума єдиного податку є остаточною та не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань приватного підприємця. ПП ОСОБА_1 не займався іншою діяльністю, ніж та, яка вказана в свідоцтві про сплату єдиного податку, тому податкова інспекція не мала підстав застосовувати норми Декрету КМУ від 26.12.92 № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб". Таким чином, прийняті податкові повідомлення-рішення суд визнає нечинними.
Податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ у м. Херсоні № 0000931702/0 від 30.04.2010, № 0000931702/2 від 02.08.2010, 0000931702/3 від 28.10.10 визначені позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3413 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 1706 грн. 50 коп. Перевіркою встановлено, що в результаті порушення підприємцем підпункту 7.2.8 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 3413 грн., в тому числі за квітень 2009р. на суму 801 грн., травень 2009р. на суму 310 грн., червень 2009р. на суму 258 грн., липень 2009р. на суму 350 грн., серпень 2009р. на суму 495 грн., жовтень 2009р. на суму 105 грн., листопад 2009р. на суму 1094 грн. Як свідчать матеріали перевірки, ПП ОСОБА_1 та ТОВ "Скала УА" укладено договір комісії №100/03 від 01.10.09 та №07/02/08К від 07.02.08, відповідно до якого комісіонер (ПП ОСОБА_1) на підставі договору комісії на продаж/купівлі продукції виступаючи від свого імені самостійно укладає договір купівлі-продажу з третьою особою (покупцем/продавцем), здійснює продаж (реалізацію) товару та одержує як сторона договору купівлі-продажу грошові кошти на свій рахунок (в касу). У звіті по реалізації товарів з контрагентом ТОВ "Скала УА" за грудень 2009р. зазначено суму комісійної винагороди, яка дорівнює 40% від вартості реалізованого товару - 8823,53 грн., в тому числі податок на додану вартість на суму 1470,59 грн., однак сума податку на додану вартість в податковій накладній від 31.12.2009р. № 0029, виписаній по факту зазначеної реалізації товарів, складає 1409,92 грн., в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2009р. на суму 60,67 грн. Проти даного порушення позивач не заперечує. Проте дане порушення не вплинуло на суму донарахованого податкового зобов'язання з ПДВ, а тільки зменшує від'ємного значення за грудень 2009 року.
ДПІ встановлено заниження податкового кредиту на суму 3857 грн. ПП ОСОБА_1 до складу податкового кредиту з податку на додану вартість віднесено суми ПДВ з вартості паливно-мастильних матеріалів та електропостачання. ПП ОСОБА_1 (орендар) укладено договір від 01.01.2009р. про оренду транспортного засобу з ПП ОСОБА_5 (орендодавець), який нотаріально не посвідчено, що позивачем не заперечується. Статтею 799 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Статтею 220 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, а саме: у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно із частиною 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. ДПІ вважає, що договір оренди автомобіля є недійсним правочином в силу закону, а тому не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. Суд вважає дану тезу спірною, оскільки договір оренди був укладений між двома приватними підприємцями, і сторони договору таким чином реалізували свої господарські права та обов'язки, при цьому решта прав та обов'язків їх, як фізичних осіб, що становлять їх правоздатність як людини, набуваються та виконуються поза межами здійснення ними господарської діяльності, в порядку реалізації цивільної дієздатності, передбаченої Цивільним кодексом України, та регулюються ним. Останнє випливає зі змісту ч. 3 ст. 45 ГК України, відповідно до якої щодо громадян положення цього кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою. Стаття 51 ЦК України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. На відміну від ч. 2 ст. 799 ЦК України, норми параграфа 5 глави 30 ГК України не встановлюють вимог щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів у сфері господарювання. Положення ч. 2 ст. 799 ЦК України не можуть бути застосовані у відношенні договору оренди, оскільки правове регулювання підприємницької діяльності юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, в даному випадку, є тотожними. У відношенні договорів оренди транспортних засобів, укладених юридичними особами, ЦК України та ГК України не вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення. Відтак, відсутність нотаріального посвідчення договору оренди не є достатньою підставою для віднесення його до нікчемних правочинів. Разом з тим, суд вважає доводи податкової інспекції щодо неправомірності включення до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого при придбані ПММ, обґрунтованими. Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, виданих йому продавцем паливно-мастильних матеріалів, і сплата продавцю вартості ПММ з урахуванням ПДВ, є необхідною, але не достатньою підставою для визначення податкового кредиту. Згідно з п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (пп. 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону). Господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Невід'ємною ознакою наявності підстав для віднесення сплаченого ПДВ в ціні палива до складу податкового кредиту є використання цього палива для здійснення господарської діяльності приватного підприємця. Докази того, що позивач використовував придбані ПММ у власній господарській діяльності, суду не надано. Доводи ПП ОСОБА_1 на те, що паливно-мастильні матеріали використовувались для транспортування товарів, суперечать умовам договорів комісії, укладених з комітентами ТОВ "К-Скала" та ТОВ "Скала-УА" , які передбачали, що поставка товару здійснюється засобами комітентів, всі витрати, пов'язані з доставкою товару до магазину комісіонера, в тому числі витрати по навантаженню, розвантаженню здійснюються комітентом, з наступною частковою компенсацією комісіонером вартості доставки.
ПП ОСОБА_1 (орендодавець) укладено договір від 01.02.2009 оренди частини нежитлового приміщення площею 53 кв. м. за адресою: вулиця Суворова, 19, м. Херсон з ПП ОСОБА_5 (орендар), строк дії договору 01.02.09 - 31.12.11. Договором передбачено, що орендар компенсує орендодавцю(позивачу) частину вартості комунальних послуг (в тому числі електроенергію) пропорційно площі приміщення, що орендується, на підставі рахунку орендодавця. Інша частина приміщення використовується позивачем в якості офісу. Здійснення господарської діяльності позивачем саме за цією адресою підтверджено актом обстеження приміщень, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності від 21.07.09, складеним трьома посадовими особами ДПІ у м. Херсоні. ПП ОСОБА_1 відносив до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену згідно з рахунками за електропостачання в дане приміщення, яке використовувалось ним в підприємницькій діяльності. Витрати, понесені позивачем, документально підтверджені в ході перевірки, енергопостачальною компанією видані податкові накладні. Позивач надав суду докази сплати орендної плати ПП ОСОБА_5 за 2009 рік та сплату нею частини вартості спожитої електроенергії. ДПІ вважає необґрунтованим включення понесених витрат по сплаті ПДВ в ціні електроенергії до податкового кредиту через відсутність нотаріального посвідчення договору оренди приміщення та через те, що в приміщенні здійснює діяльність інша особа. Згідно з ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Отже, посилання відповідача на нікчемність договору оренди, суперечить положенням ЦК України. Платник ПДВ має право віднести до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені при придбанні товарів (робіт, послуг), при дотриманні умов, наведених у п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", тобто, витрати по сплаті вартості електроенергії повинні бути пов'язані з підприємницькою діяльністю приватного підприємця, мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Позивач надав документи, які свідчать про таку пов'язаність витрат, зокрема, договір про здавання приміщення в оренду, платіжні документи про сплату вартості електроенергії, про сплату орендної плати та часткової компенсації орендарем вартості електроенергії, податкові накладні ВАТ "Херсонобленерго" тощо.
Оскільки в акті перевірки не відокремлені суми ПДВ, які були включені позивачем до податкового кредиту за спожиту електроенергію та за паливно-мастильні матеріали, суд також не має можливості їх відокремити, податкове повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з ПДВ визнаються нечинними в повному обсязі.
Податковим повідомленнями-рішеннями ДПІ у м. Херсоні № 0000951702 від 30.04.2010, № 0000951702 від 02.08.2010, № 0000951702 від 28.10.10 були застосовані штрафні санкції в сумі 1260 грн. за порушення ст.ст. 1, 3 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" за відсутність торгового патенту протягом квітня-грудня 2009 року виходячи з вартості патенту 70 грн. на місяць. Статтею 1 Закону № 98/96 передбачено, що суб'єктами правовідносин, які підлягають регулюванню за цим Законом, є юридичні особи та суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, - резиденти і нерезиденти, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), які займаються підприємницькою діяльністю, передбаченою частиною першою цієї статті. Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними у цьому Законі видами підприємницької діяльності (пункт 1 статті 2 Закону № 98/96). Порядок придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності встановлено статтею 3 Закону № 98/96, відповідно до якої патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів. Дана відповідальність застосована необґрунтовано, оскільки протягом 2-4 кв. 2009 року приватний підприємець був платником єдиного податку. Норми Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" на платників єдиного податку не розповсюджуються (п. 6 Указу Президента № 727).
Рішеннями ДПІ у м. Херсоні № 0000961702 від 30.04.2010, 0000961702 від 28.10.10 до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 4385221 грн. 70 коп. за порушення п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.04 № 637, штрафні санкції застосовані згідно абз. 3 ст. 1 Указу Президента "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки". Указом Президента № 436/95 встановлено розміри штрафних санкцій за порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України. Згідно п. 2.6 ст. 2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.04 №637, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Оприбуткування готівки - це проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій; (п. 1.2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.04 №637.
Згідно п. 6 ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" при продажу товарів (наданні послуг) суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), якщо такі суб'єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат дозволено не застосовувати реєстратори розрахункових операцій. Позивач з власною ініціативою застосовував РРО у складі комп'ютерно - касової системи (не зареєстрований в ДПІ), надав для перевірки КОРО, в якій підклеєні щоденні фіскальні звіти. Як вважає ДПІ, позивач повинен був використовувати при розрахункових операціях належним чином зареєстрований та опломбований реєстратор розрахункових операцій, оскільки повинен був перебувати в 2009 році на загальній системі оподаткування. З огляду на те, що ПП ОСОБА_1 дотримано всіх вимог Указу № 727/98, суд дійшов до висновку про наявність у нього права застосовувати спрощену систему оподаткування і звітності у 2009 році, необхідності ведення КОРО та застосування РРО у позивача не було.
В акті перевірки зазначено, що ПП ОСОБА_1 готівкові кошти несвоєчасно оприбутковувалися в книзі форми № 10, яка ведеться відповідно до Інструкції "Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю" затвердженої Наказом ДПА України від 21.04. 1993 р. № 12. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку ведення книги обліку доходів та витрат" від 26.09.2001р. № 1269 суб'єктом підприємницької діяльності які є платниками єдиного податку до книги заносяться такі відомості: порядковий номер запису; дата здійснення операції, пов'язаної з проведеними витратами і/або отриманим доходом; сума витрат за фактом їх здійснення, в тому числі заробітна плата найманого працівника; сума вартості товарів, отриманих для їх продажу (надання послуг); сума виручки від продажу товарів (надання послуг) - з підсумком за день.
Оскільки положення Порядку № 637 розповсюджується і на суб'єктів підприємницької діяльності фізичних осіб у тому числі і на тих, що є платниками єдиного податку, фізична особа-підприємець зобов'язана оприбутковувати готівку у книзі обліку доходів та витрат в день її отримання. В акті вказано, що ПП ОСОБА_1 проведена реалізація товару на суму 877044 грн. 34 коп., з розрахунку цієї суми застосований штраф в п'ятикратному розмірі. Відповідач при складанні акту перевірки не забезпечив чіткого викладення змісту виявленого порушення та способу його вчинення, розрахунку суми 877044 грн. не наведено. З огляду на розмір готівки, вона значно перевищує комісійну винагороду. В акті не зазначено розміру не оприбуткованих або несвоєчасно оприбуткованих коштів у вигляді комісійної винагороди, тому суд не має можливості визначити конкретний розмір, період отримання та не оприбуткування готівки. Відповідно до ст. 71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень на підтвердження своїх висновків повинен був надати всі наявні документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, що підтверджують вчинення платником податків порушень, але цією можливістю не скористався. На підставі зазначеного суд приходить до висновку про необхідність скасування рішень про застосування штрафних санкції за порушення норм регулювання обігу готівки.
Позов задовольняється. Судові витрати не відшкодовуються позивачу через відсутність такої вимоги в позовні заяві. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивні частини постанови.
Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд, -
постановив:
Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні:
№№ 0000951702 від 30.04.10, 0000951702 від 02.08.10, 0000951702 від 28.10.10 про застосування 1260грн. штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування;
№№ 0000961702 від 30.04.10, 0000961702 від 28.10.10 про застосування штрафних санкцій в сумі 4385221 грн. 70 коп.;
№№ 0000941702/0 від 30.04.10, 0000941702/2 від 02.08.10, 0000941702/3 від 28.10.10 про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб сумі 4696 грн. 29 коп.;
№№ 0000931702/0 від 30.04.10, 0000931702/2 від 02.08.10, 0000931702/3 від 28.10.10 про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 3413 грн. та 1706 грн. 50 коп. штрафних санкцій.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 22 квітня 2011 р..
Суддя Хом'якова В.В.
кат. 9.2.1