73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
"11" квітня 2011 р. Справа № 2-а-5569/10/2170
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Кравченко К.В.,
при секретарі: Михайленко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
приватного підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Скадовському районі
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
встановив:
В жовтні 2010 року приватний підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Скадовському районі (далі - відповідач, ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 04.10.2010р. №0006321501/0, яким позивачу збільшені податкові зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на 675 грн., у тому числі за основним платежем на 225 грн. та за штрафними санкціями на 450 грн.
Відповідно до позовної заяви та пояснень позивача в судовому засіданні, позовні вимоги обґрунтовуються незаконністю проведеної перевірки позивача, за результатами якої винесено спірне податкове повідомлення-рішення, а також на відсутністю в діях позивача тих порушень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. №889-ІV, які стали підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань спірним рішенням. Позивач зазначає, що відповідач під час проведення перевірки документально не підтвердив факт виплати позивачем доходу на користь фізичних осіб, а тому у позивача відсутній обов'язок, як податкового агента, утримати та перерахувати податок з доходів фізичних осіб. Позивач також зазначає, що відповідач не мав правових підстав для проведення перевірки позивача 16.09.2010р., проведення самої перевірки і її статус не узгоджується з діючим законодавством, яке регламентує організацію та проведення перевірок податковими органами. Позивач вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення є незаконним.
Відповідно до письмових заперечень на адміністративний позов та пояснень представника ДПІ в судовому засіданні, ДПІ вважає дії по проведенню перевірки позивача та спірне податкове повідомлення-рішення такими, які відповідають вимогам чинного законодавства України. ДПІ зазначає, що перевірка позивача була проведена у відповідності із п.1, п.2 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990р. №509-ХІІ. Стосовно визначених спірним податковим повідомленням-рішенням податкових зобов'язань відповідач зазначає, що відповідно до пп.4.2.1. п.4.2. ст..4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. №889-ІV до загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податків відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору. За пп..8.1.1., 8.14 п.8.1 ст.8 Закону №889-ІV утримання і перерахування в бюджет податку з доходів фізичних осіб із зазначених вище виплат здійснює податковий агент, тобто особа яка здійснює ці виплати. На думку відповідача, оскільки позивач при придбанні того товару, який реалізовував позивач на момент перевірки, провів виплати на користь фізичних осіб, то він зобов'язаний був утримати та перерахувати зазначений податок у порядку та у строки, визначені Законом №889-ІV.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до наступного:
16.09.2010р. працівники державної податкової інспекції у Скадовському районі провели перевірку дотримання позивачем податкового законодавства за місцем здійснення позивачем підприємницької діяльності, за результатами якої склали акт №628 від 16.09.2010р..
На підставі даного акту перевірки відповідачем було винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 04.10.2010р. №0006321501/0, яким позивачу збільшені зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на суму 675 грн., у тому числі за основним платежем - 225 грн. та за штрафними санкціями - 450 грн..
Як зазначено у спірному повідомленні-рішенні, позивачем порушено пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. №889-ІV.
Суть зазначеного порушення Закону №889-ІV викладена в акті перевірки №628 від 16.09.2010р. і полягає у тому, що позивач у серпні 2010р. здійснила закупівлю товарів на ринку у м.Одеса на суму 1500 грн. без документального підтвердження та без утримання податку з доходів фізичних осіб.
При вирішені питання щодо законності проведеної ревізорами перевірки позивача, суд виходить з наступного.
Згідно пунктів 1 та 2 ст. 11 Закону № 509-ХІІ, на які є посилання в акті перевірки, органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: 1) здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків); 2) здійснювати контроль за: додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку; наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів; додержанням з метою перевірки дотримання податкового законодавства про працю суб'єктами господарювання незалежно від форми власності.
Статтями 11-1, 11-2 Закону № 509-ХІІ, які діяли на час вказаної перевірки, були передбачені підстави та порядок проведення планових та позапланових перевірок.
Так, за змістом ст.11-1 Закону № 509-ХІІ плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік. Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.
Як слідує з назви статті 11-1 - «Підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів)», а також з визначення поняття планової, позапланової перевірки, підстав їх проведення, що зазначені в тексті цієї статті, її положення регулюють підстави та порядок проведення перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).
Перевірка позивача 16.09.10р. носила позаплановий характер, оскільки, як встановлено судом, позивач не попереджалась про її проведення, а назва акту перевірки свідчить про те, що ця перевірка направлена на здійснення контролю за дотриманням саме податкового законодавства.
Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї, які передбачені частиною 6 ст. 11-1 Закону № 509-ХІІ.
Частиною 8 ст. 11-1 Закону № 509-ХІІ передбачено, що позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у частині шостій цієї статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом. В інших випадках позапланова виїзна перевірка здійснюється лише на підставі рішення суду.
Відсутність в акті №628 від 16.09.2010р. посилань на документи, які стали підставою для проведення перевірки позивача (направлення на перевірку, наказ керівника про проведення перевірки або рішення суду про проведення позапланової перевірки) свідчить про відсутність у податкового органу законних підстав для її проведення.
Згідно ст. 11-2 Закону № 509-ХІІ посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:
1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;
2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та тривалість.
Ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.
Однак ДПІ не надала суду ані рішення керівника податкового органу про проведення позапланової перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства, ані рішення суду про проведення такої перевірки, ані направлення ревізорів на таку перевірки .
Таким чином, якщо брати до уваги мету перевірки позивача, яка відображена у назві акту перевірки - контроль за дотриманням податкового законодавства, то для проведення такої перевірки у ревізорів не було законних підстав, а тому така перевірка є неправомірною.
Суд не приймає до уваги посилання представника ДПІ на наказ відповідача №17 від 20.01.2010р. «Про проведення перевірок суб'єктів господарювання протягом 2010 року», як на обґрунтування законності перевірки, оскільки цим внутрівідомчим документом перевірка позивача не передбачена, а лише визначаються склади робочих груп для проведення перевірок, які необхідно здійснювати за затвердженими графіками.
Допитані в судовому засіданні в якості свідків ревізори, які проводили перевірку позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суду пояснили, що направлень на перевірку позивача у них не було.
Виходячи з фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що перевірка позивача проведена 16.09.2010р. з порушенням закону.
Відповідно до ч.3 ст.70 КАС України, всі докази, одержані за результатами незаконної перевірки, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
Суд може захистити право платника податку у разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій.
Незаконність перевірки, за результатами якої винесено спірне рішення, вже є достатньою підставою для визнання незаконним і такого рішення.
Разом з тим, суд також вважає за необхідне вказати і на необґрунтованість висновків ревізорів щодо зафіксованих в акті перевірки порушень позивачем вимог законодавства, які стали підставою для винесення спірних рішень.
Згідно з Законом №889 оподаткуванню підлягають всі доходи отримані громадянам з джерел на території України, у тому числі і виплати цим фізичним особам за договорами цивільно-правового характеру. При цьому податок з доходів на ці виплати обчислюється, утримується та перераховується в бюджет при виплаті (нарахуванні) цих доходів особою яка провадить ці виплати, яка є податковим агентом щодо зазначених виплат.
Відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998р. №727/98 у редакції від 28.09.1999р., суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа звільняється від обов'язків із сплати податку з доходів лише щодо доходів, отриманих ним від здійснення підприємницької діяльності у період застосування спрощеної системи оподаткування та звітності, а оподаткування доходів, виплачених на користь фізичних осіб, які мали господарські відносини з цим СПД здійснюється на загальних підставах, передбачених Законом №889.
Законом №889 не передбачено звільнення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, який застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, від обов'язків податкового агента, а тому у позивача існує обов'язок утримувати та сплачувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у разі проведення ним виплат на користь фізичних осіб.
Відсутність документів на товар, який реалізовував позивач на момент перевірки, дало ревізорам та ДПІ підстави вважати, що витрати, які поніс позивач на його придбання, є доходом фізичної особи, з якої позивач повинне був утримати податок з доходів фізичних осіб.
Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 70 КАС України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (п.4).
ДПІ вважає акт перевірки позивача №628 від 16.09.2010р. належним та достатнім доказом факту сплати позивачем на користь фізичних осіб 1500 грн., з яких позивач повинен був утримати податок з доходів фізичних осіб.
Відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, затвердженого Наказом ДПА України від 11.06.2004 р. № 326, зареєстрованим в Мін'юсті України 30.06.2004 р. за № 803/9402 , не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень посадовими особами, що здійснюють перевірку, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій платника податків та, за їх наявності, відповідальних осіб за ведення обліку доходів і витрат суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (наприклад: дій щодо умислу чи відсутності умислу, "приховування об'єкта оподаткування", "описка" тощо).
Викладені в акті позивача №628 від 16.09.2010р. обставини придбання позивачем товару на суму 1500 грн., на підстав яких ревізори та ДПІ зробили висновок про неутримання позивачем, як податковим агентом, податку з доходів фізичних осіб, не підтверджені жодним належним доказом.
Допитані в якості свідків ревізори ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з цього приводу суду пояснили, що відсутність у позивача документів на придання товару, який нею реалізовувався, дало підстави для висновку про неутримання позивачем, як податковим агентом, ПДФО з суми придбання цього товару, а базу для визначення розміру ПДФО визначили за цінами, за якими позивач реалізовував цей товар.
В судовому засіданні позивач зазначив, що товар, який нею реалізовувався на час перевірки, дійсно був придбаний на ринку у м.Одеса, але цей товар був придбаний не за 1500 грн., як зазначено в акті перевірки, а за іншу суму, і не у фізичних осіб, а в приватних підприємців, які є самостійними платниками податку з доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю.
Позивач надав суду копії накладних на придбаний нею товар у інших приватних підприємців.
Суд вважає викладені ревізорами в акті перевірки №628 від 16.09.2010р. обставини придбання позивачем товару на суму 1500 грн. такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому нарахування позивачу спірним повідомленням-рішенням від 04.10.2010р. №0006321501/0 податку з доходів фізичних осіб на підставі непідтверджених висновків про виплату позивачем на користь фізосіб доходу в сумі 1500 грн. здійснено без достатніх для цього підстав.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 04.10.2010р. №0006321501/0 винесено за результати перевірки, яка проведена з порушенням вимог чинного законодавства, на підставі непідтверджених відповідачем фактів, а тому є неправомірним.
Керуючись ст. 8, 9, 12, 19, 158, 159, 160-163, 167 Кодексу Адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Позовні вимоги приватного підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Скадовському районі задовольнити.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Скадовському районі від 04.10.2010р. №0006321501/0.
Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп..
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27 квітня 2011 р..
Суддя Кравченко К.В.
кат. 8.2.8