Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" квітня 2011 р. Справа № 5023/2411/11
вх. № 2411/11
Суддя господарського суду Лаврова Л.С.
при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.
за участю представників сторін:
позивача - не з*явився відповідача - ОСОБА_1 дов б/н від 12.04.11 року
розглянувши справу за позовом ТОВ "Люкс-Х", м. Харків
до ПП "Харківбудмонтаж", м. Харків
про стягнення коштів 15500 грн.
Позивач - Науково-виробниче підприємство «Люкс-Х» ТОВ звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача - Приватного підприємства «Харківбудмонтаж» заборгованості в сумі 15500,00 грн. та про визнання договору купівлі-продажу №09/08-2010 від 09.08.2010 року, укладеного між НВП «Люкс-Х» ТОВ та ПП «Харківбудмонтаж» недійсним. В обґрунтування позову посилається на те, що вказаний договір суперечить вимогам діючого законодавства, оскільки при його укладенні не узгоджена істотна умова договору купівлі-продажу - ціна, а тому цей договір повинен бути визнаний судом недійсним.
Позивач у судове засідання свого повноважного представника не направив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи за відсутністю його представника.
Представник відповідача проти позову заперечував з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву.
Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, відзиву на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне, що 09.08.2010 року між НВП «Люкс-Х» ТОВ (позивач) та ПП «Харківбудмонтаж» (відповідач) був укладений договір купівлі-продажу №09/08-2010, згідно з яким продавець (відповідач) зобов'язався передати у власність покупця (позивача), а позивач зобов'язався прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.1.3 договору покупець надає замовлення постачальнику та оплачує товари згідно з виставленими постачальниками рахунками. Постачальник поставляє товари в кількості та асортименті згідно наданого покупцем замовлення за умовою своєчасної оплати виставлених рахунків.
За умовами спірного договору ціна та асортимент поставленого товару зазначається у рахунках та видаткових накладних на оплату кожної поставки товару. Загальна ціна договору складається з сум, зазначених у видаткових накладних, які надані на підставі договору.
На виконання умов договору відповідачем були виставлені позивачу наступні рахунки-фактури на оплату товару №020805 від 02.08.2010 р. на суму 593 532,00 грн., №160801 від 16.08.2010 р. на суму 560 000,00 грн., №270802 від 27.08.2010 р. на суму 490 000,00 грн.
На виконання умов договору відповідач поставив, а позивач отримав товар на загальну суму 1 643 532,00 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими особами та скріпленими печатками НВП «Люкс-Х» (ТОВ) та ПП «Харківбудмонтаж» видатковими накладними, а саме: №020805 від 02.08.2010 р. на суму 593 532,00 грн., №160801 від 560 000,00 грн., №№270802 від 27.08.2010 р. на суму 490 000,00 грн.
Також, відповідачем були надані позивачу наступні податкові накладні: №020805 від 02.08.2010 р., №160801 від 16.08.2010 р., №270802 від 27.08.2010 р.
Із вказаних договору, видаткових та податкових накладних вбачається, що в них сторони узгодили найменування продукції, кількість одиниць товару, ціну та загальну вартість кожної партії, яка попередньо узгоджена сторонами. Зазначені документи підписані сторонами, засвідчені їх печатками, а тому є невід'ємними додатками до договору купівлі-продажу №09/08-2010 від 09.08.2010 року.
Звертаючись з позовом, позивач посилався на те, що спірний договір купівлі-продажу не відповідає вимогам частини 1 статті 203, ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки він суперечить вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, так як при його укладенні сторонами не дотримано вимог ст. 655 ЦК України, ч.3 ст. 180 ГК України щодо узгодження істотної умови договору - його ціни.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
Пленум Верховного Суду України в п.7 Постанови від 06.11.2009р.N9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків. Отже, в даній справі необхідною умовою для визнання договору купівлі-продажу №09/08-2010 від 09.08.2010 року недійсним є встановлення обставин, визначених ст.ст.203, 215 ЦК України, а саме - недодержання загальних вимог Закону, які є необхідними для чинності правочину.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У відповідності до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Зазначені положення ЦК України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
З урахуванням ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) суд зазначає, що на позивачеві лежить тягар доведення наявності обставин з якими закон пов'язує недійсність правочину.
Проте в даному разі позивач не навів доказів, які могли б підтвердити наявність в дійсності обставин, з якими Закон пов'язує можливість визнання недійсним правочину.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не надано правових підстав для визнання договору купівлі-продажу №09/08-2010 від 09.08.2010 року недійсним, а відтак позов є безпідставним, необґрунтованими і тому задоволенню не підлягає.
Відмовляючи в позові суд також приймає до уваги таке, що згідно з частиною 1 статті 173 Господарського Кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити кошти, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 2 статті 180 ГК України також передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Позивачем не вказано яка саме умова (пункт) договору містить в собі положення, зміст яких суперечить чинному законодавству, який може мати наслідком недійсність цього положення (пункту) договору зокрема, чи недійсність всього договору взагалі.
Виходячи із аналізу статті 691 ЦК України, якою встановлена ціна товару за договором купівлі-продажу (в тому числі і за договором поставки), можна дійти висновку, що ціна є несуттєвою умовою договору поставки, оскільки зазначена стаття допускає можливість її встановлення виходячи з умов договору, чи, якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи із його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що при укладенні договору купівлі-продажу №09/08-2010 від 09.08.2010 року сторони визначили за якою саме ціною покупець зобов'язаний сплатити продукцію - за ціною зазначеною у видаткових накладних.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Дослідивши копію договору купівлі-продажу №09/08-2010 від 09.08.2010 року, наданого до матеріалів справи, суд встановив, що сторони при його підписанні домовилися щодо предмету договору, своїх прав та обов'язків, відповідальності, ціни, строку дії та порядку його розірвання та інших умов. Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками.
Договір було скріплено печатками підприємств, що посвідчує його дійсність та реальність наміру сторін на його виконання, оскільки за змістом ч.2 ст.207 ЦК України підпис на правочині, який вчиняє юридична особа, скріплюється печаткою, а тому печатка підтверджує підпис, що проставляється на документі.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що посилання, про те, що спірний договір купівлі-продажу №09/08-2010 від 09.08.2010 року є таким, що суперечить вимогам діючого законодавства, оскільки при його укладенні не узгоджена істотна умова договору купівлі-продажу - ціна, є безпідставним.
Судом встановлено, що сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, вони підписані двома сторонами, в договорах зазначені усі суттєві умови, що характерні для договору купівлі-продажу, а саме: предмет, якість та кількість товару, зобов'язання сторін, ціна товару та порядок розрахунків, умови та строк поставки, відповідальність сторін, вирішення спорів, строк дії договору. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договорів, а саме: передали товар та сплатили за нього грошові кошти, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.
Позивач не навів належного обґрунтування та не довів суду існування жодної з обставин, передбачених ст.203 ЦК України, що свідчили б про недійсність спірного договору.
Надані відповідачем письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача та відповідача при укладенні та виконанні договору купівлі-продажу №09/08-2010 від 09.08.2010 року були направлені на набуття тих прав та обов'язків, які випливають саме з договору купівлі-продажу №09/08-2010 від 09.08.2010 року.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що договір купівлі-продажу №09/08-2010 від 09.08.2010 року є дійсним, направленим на реальне настання правових наслідків та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства України.
За таких обставин справи та з урахуванням наведених вимог чинного законодавства, суд вважає позов ПВП «Люкс-Х» ТОВ таким, що позбавлений фактичного та правового обґрунтування, в зв'язку з чим в його задоволенні відмовляє повністю.
Позивач, в свою чергу, звернувся до суду із позовом, предметом якого є крім іншого вимога про стягнення з відповідача на його користь попередньої оплати за договором купівлі-продажу №09/08-2010 від 09.08.2010 року в сумі 15500,00 грн. При цьому позивач посилається на ту обставину, що ним була здійснена попередня оплата за вказаним договором, але товар не був поставлений відповідачем.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що вимога позивача про стягнення 15500,00 грн. попередньої оплати за договором купівлі-продажу №09/08-2010 від 09.08.2010 року, задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.1, 2 ст.693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Позивачем до матеріалів справи не надано жодного доказу в підтвердження того, за який товар він сплатив попередню оплату, який саме товар не був йому поставлений відповідачем. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з вимогою повернення суми попередньої оплати.
Натомість, матеріалами справи підтверджується виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу №09/08-2010 від 09.08.2010 року з боку відповідача.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 15500,00 грн. попередньої оплати за договором купівлі-продажу №09/08-2010 від 09.08.2010 року, не підлягають задоволенню.
Оскільки судом встановлено, що договір купівлі-продажу №09/08-2010 від 09.08.2010 року є дійсними, направленими на реальне настання правових наслідків та такими, що відповідають вимогам діючого законодавства України, за таких обставин справи та з урахуванням наведених вимог чинного законодавства, суд вважає позов НВП «Люкс-Х» ТОВ таким, що позбавлений фактичного та правового обґрунтування, в зв'язку з чим в його задоволенні відмовляє повністю.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок іншої сторони і в тому разі коли друга сторона звільнена від його сплати; суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові - на позивача.
За таких обставин, суд, керуючись ст. ст. 22, 27, 33, 34, 43, 44, 49, 65, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Лаврова Л.С.
рішення підпсане 14.04.11 року.