Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"11" квітня 2011 р. Справа № 5023/2047/11
вх. № 2047/11
Суддя господарського суду Інте Т.В.
при секретарі судового засідання Федорова К.О.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, дов. від 25.03.11 р.;
відповідача - ОСОБА_2, дов. від 01.03.11 р.
розглянувши справу за позовом АК "Харківобленерго" м. Харків
до ТОВ фірма "Карнеол", м. Харків
про визнання недійсним правочину
Позивач, АК «Харківобленерго», звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору постачання №2/07/12 від 07.12.09року, укладеного між ТОВ фірма «Карнеол» та АК «Харківобленерго». Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що СПДІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, при проведенні перевірки АК «Харківобленерго», були витребувані документи по взаємовідносинам компанії з підприємством ТОВ фірма «Карнеол». На думку позивача наведене свідчить про те, що ТОВ фірма «Карнеол» брало участь у податкових схемах з сумнівними суб'єктами підприємницької діяльності. У випадку недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин, на думку позивача, має бути визнаний недійсним.
Відповідач проти позову заперечує у повному обсязі, повідомив, що виконав усі вимоги за договором постачання №2/07/12 від 07.12.09 належним чином в рамках діючого законодавства України. Укладений договір відповідає вимогам діючого законодавства України, є дійсним та виконався сторонами у повному обсязі. Виконання умов договору в повному обсязі без зауважень підтверджуються відповідними документами, про що свідчать надані до матеріалів справи докази.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Між ТОВ фірма «Карнеол» та АК «Харківобленерго» був укладений договір постачання №2/07/12 від 07.12.09 року ( далі - договір).
Предметом спірного договору є те, що постачальник - ТОВ фірма «Карнеол» зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставити товар, а покупець - АК «Харківобленерго» - прийняти та оплатити його.
Загальна вартість товару становить 795 708, 00грн. (сімсот дев'яносто п'ять тисяч сімсот вісім гривень 00 коп.), в т.ч. ПДВ - 132 618, 00грн.
Судом встановлено, що вказаний договір було складено згідно з вимогами Цивільного та Господарського кодексів України та підписано двома сторонами. Згідно умов Договору, були складені видаткові накладні. Крім того, у відповідності з приписами діючого законодавства України, були виписані податкові накладні. Факт розрахунків між підприємствами підтверджується банківськими виписками.
Норми цивільного законодавства встановлюють свободу сторін в укладанні договорів, що підтверджує вільність волевиявлення сторін.
У відповідності до п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Також, відповідно до п. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених законодавством України.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п*ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1); особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 207 Господарського кодексу України, також передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
У відповідності до ст. 655 за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, ТОВ фірма «Карнеол» виконало свої обов'язки перед АК «Харківобленерго» за цивільно-правовим Договором належним чином, що підтверджено даними бухгалтерського та податкового обліку та первинною документацією. Підприємством були видані податкові накладні, які були належним чином оформлені та відображені у звітності підприємств.
Припущення позивача про участь відповідача у податкових схемах з сумнівними суб*єктами підприємницької діяльності суду не доведене та не може бути визнане як порушення закону та невідповідністю правочину моральним засадам суспільства, яке б давало підстави для визнання договору постачання № 2/07/12 від 07.12.09 р. недійсним.
Надані до матеріалів справи документи, а саме видаткові та податкові накладні, виписані з додержанням вимог чинного законодавства України.
Таким чином, суд зазначає, що Договір постачання №2/07/12 від 07.12.09р. укладений між ТОВ фірма «Карнеол» та АК «Харківобленерго» є дійсним, чинним, підтверджений відповідними документами, укладеним з метою реального настання правових наслідків та таким, що відповідає п. 1 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.ст. 92, 204, 228, 509, 526, 532, 626, 627, 629, Цивільного кодексу України, ст. 3, п. 3 ст. 5, п. 1 ст. 7, п. 1 ст. 203, ст.ст. 3, 173, 179, 193, 207, Господарського кодексу України, п. 2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенням міністерства фінансів України про документальне забезпечення записів у Бухгалтерському обліку від 24.05.1995 року, та вимогам Податкового Кодексу України.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об*єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В зв*язку з відмовою у задоволенні позову, відповідно до чинного господарського процесуального законодавства, сплачені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 6,8,19,124,129 Конституції України, статтями 33,34, 43,44,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України,
В позові відмовити.
Суддя Інте Т.В.
Повне рішення складено 13 квітня 2010 року.