"18" квітня 2011 р. Справа № 2/137-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Бабакова Л.М.
при секретарі Казаковій О.В.
за участю представників сторін:
позивача -Гайдуков В.М.
відповідача -не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1235С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 15.02.2011 р. по справі № 2/137-10
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс", м. Харків
до ТОВ "БитМаркет", м. Суми
про стягнення 21191,97 грн. -
В жовтні 2010 р. позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс", м. Харків звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача -ТОВ "БитМаркет", м. Суми - 21191,97 грн., в т.ч. 20000,00 грн. основного боргу; 805,67 грн. інфляційних втрат; 386,30 грн. 3% річних та судові витрати, з посиланням на те, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати переданого позивачем товару.
Рішенням господарського суду Сумської області (суддя Соп'яненко О.Ю.) від 15.02.2011 р. по справі № 2/137-10 позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 20000 грн. основного боргу; 75,62 грн. 3% річних, 201,40 грн. витрат по сплаті держмита та 224,20 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати переданого позивачем товару, з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог в задоволеній частині, з урахуванням перерахунку інфляційних та річних за період до 15.10.10р., тощо.
Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необгрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених в скарзі.
Зокрема, в обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те що в справу розглянуто без його участі, що він мав намір подати докази по справі, але був позбавлений такої можливості тощо.
Відповідач в судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини неприбуття представника не повідомив.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав.
При цьому, представник позивача в судовому засіданні, в свою чергу заявив, що вважає рішення господарського суду Харківської області по даній справі законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача, за наявними в даній справі матеріалами. Неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі надані на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, та доводи, викладені в апеляційній скарзі в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, позивач здійснив продаж відповідачеві товару, який поставив йому за видатковими накладними: № РН-0000477 від 09.09.2008 р. на суму 9 840,98 грн., № РН-0000499 від 16.09.2008 року на суму 5 047,00 грн., № РН-0000649 від 27.10.2008 року на суму 10 360 грн. 00 коп., № РН-0000658 від 28.10.2008 року на суму 2 420,00 грн., № РН-0000718 від 11.11.2008 року на суму 20 997,00 грн., а всього на загальну суму 48 664,16 грн., факт отримання якого підтверджується довіреностями: № 20 від 09.09.2008 року, № 23 від 16.09.2008 року, № 33 від 27.10.2008 року, № 34 від 28.10.2008 року, № 36 від 11.11.2008 року відповідно та відповідачем не заперечується.
До сплати вказаного товару позивачем відповідачеві були виставлені рахунки фактури № СФ-000508 від 09.09.2008 року, № СФ-000534 від 16.09.2008 року, № СФ-000699 від 27.10.2008 року, № СФ-000706 від 28.10.2008 року, № СФ-000780 від 11.11.2008 року, відповідно.
Отриманий товар відповідач oплатив лише частково на суму 23927,98 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 31-43).
Згідно з накладною на повернення № ВПБМ-0002 від 16.01.2009 р. відповідач повернув позивачеві товар на суму 4737,00 грн..
Таким чином, неоплаченим залишився товар на загальну суму 20000,00 грн., що не заперечується відповідачем.
В зв'язку з несплатою відповідачем вказаної заборгованості, позивач 14.04.2010 р. надіслав на адресу відповідача вимогу № 25 про оплату заборгованості, що підтверджується поштовою квитанцією від 14.04.2010 р. і вказана вимога відповідачем була залишена без задоволення.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати переданого позивачем товару, що річні підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі відповідних вимог чинного законодавства України, з урахуванням визначення строку платежу та інших нарахувань від дня надсилання вимоги від 14.04.2010 р..
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема з договору та іншого правочину.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір, як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог , відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав доказів погашення заборгованості, в т.ч. не виконав відповідних вимог позивача про його сплату за відповідними рахунками-фактурами та вимогою від 14.04.2010 р., судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 20000,00 грн. основного боргу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 75,62 грн. 3% річних.
Доводи відповідача стосовно порушення господарським судом під час розгляду справи його прав документального підтвердження не знайшли.
Зокрема безпідставними є доводи відповідача стосовно розгляду справи без його участі, що він мав намір подати докази по справі, але був позбавлений такої можливості, оскільки вказані доводи відповідачем, всупереч вимогам ст.ст. 32-36 ГПК України, жодним чином не доведені, документально не підтверджені та до цього часу жодних додаткових доказів він суду не надав.
Як вбачається з матеріалів справи, під час її розгляду господарським судом відповідач був належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи.
Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105, 106 ГПК України, судова колегія -
Рішення господарського суду Сумської області від 15.02.2011 р. по справі № 2/137-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Суддя Пушай В.І.
Суддя Бабакова Л.М.