Господарський суд
Житомирської області
* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620
Від "04" травня 2011 р.Справа № 8/5007/15/11
Господарський суд Житомирської області у складі:
Головуючого судді
судді Давидюка В.К.
судді
за участю представників сторін
від позивача ОСОБА_1 - дов. від 01.03.11р.
від відповідача не з'явився
Розглянув справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м.Житомир)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (м.Бердичів Житомирської області)
про стягнення 6329,01 грн.
Розгляд спору продовжено за клопотання сторони у відповідності до ч.3 ст. 69 ГПК України.
Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 6329,01 грн. заборгованості за поставлений товар.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві та просив суд задовольнити позов. Крім того, зазначив, що в позовній заяві помилково невірно зазначено по батькові відповідача. Тому просив суд замінити відповідача - фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 на належного - фізичну особу-підприємця ОСОБА_4.
Відповідно до ч.3 ст. 24 ГПК України, господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне замінити первісного відповідача - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 на належного відповідача - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4.
Представник відповідача в засідання суду не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
26.04.11р. до суду згідно запиту надійшла довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якої вбачається, що відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 знаходиться за адресою, вказаною в позовній заяві, тобто: АДРЕСА_1.
Справа розглядається за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд
В обгрунтування заявлених вимог позивач в позовній заяві зазначає, що за період з 06.08.10р. по 02.11.10р. відповідачеві було поставлено продукції на загальну суму 6329,01 грн.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару не виконав.
20.01.11р. позивач направив відповідачеві письмову вимогу з проханням сплатити суму боргу (а.с.7-8), яку відповідач залишив без відповіді та без задоволення.
Тому позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 6329,01 грн. боргу за поставлений товар, обгрунтовуючи вимоги ст.ст. 525, 692 ЦК України, ст. 193 ГК України.
Дійсно, відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 ГК України).
Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).
З врахуванням вимог ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України, згідно якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Проте, господарський суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, враховуючи наступне.
- Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є п е р в и н н і документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95., господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.
Тобто, факт здійснення позивачем господарської операції, а саме, поставка товару відповідачу, повинна підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Накладна - первинний разовий документ по обліку товарно-матеріальних цінностей, який для надання їй юридичної сили і доказовості повинен мати обов'язкові вищезазначені реквізити. Накладні застосовуються в усіх підприємствах і є виправданими документами на надходження або відпуск матеріальних цінностей.
Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: - назву документа (форми); - дату і місце складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95. первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Проте, позивачем не надано належних доказів в підтвердження поставки товару відповідачеві і такі докази в матеріалах справи відсутні.
При цьому, відповідно до п.2 вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджених наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.96.(з відповідними змінами на час існування правовідносин між сторонами), - сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів.
Довіреність на одержання цінностей - первинний документ, в якому фіксується рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.
Слід зазначити, що відповідно до ст.51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Отже, належних доказів, які б підтверджували отримання відповідачем товару на суму 6329,01 грн. та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем немає.
Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень.
Позивач не довів тих обставин, на які посилався у позові.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
Витрати по сплаті державного мита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 24, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд
1. В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
СуддяДавидюк В.К.
Дата підписання: "06" травня 2011 р.
Віддрукувати:
1 - в справу
2 - позивачу
3 - відповідачу (рек. з повід. про вручення)