донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
12.04.2011 р. справа №15/93пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Скакуна О.А.,
суддівКолядко Т.М., Приходько І.В.
за участю представників сторін:
від позивача:Лукіна Н.І. -за дов.б/н від 01.12.10р.,
від відповідача:не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Рино ЛТД” м. Сєвєродонецьк Луганської області
на рішення господарського судуЛуганської області
від20.01.2011 року
у справі№15/93пд (суддя Пономаренко Є.Ю.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Рино ЛТД” м. Сєвєродонецьк Луганської області
до Малого приватного підприємства “Вібро-С” м. Сєвєродонецьк Луганської області
пророзірвання договору та звільнення приміщення
Рішенням господарського суду Луганської області від 20.01.2011 року у справі №15/93пд у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю “Рино ЛТД” м. Сєвєродонецьк Луганської області (далі по тексту ТОВ “Рино ЛТД” ) до малого приватного підприємства “Вібро-С” м. Сєвєродонецьк Луганської області ( далі по тексту - ПП “Вібро-С”) про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 1 від 01.01.2002р. та зобов'язання відповідача звільнити займане ним приміщення у строк 5 днів з часу оголошення рішення суду та передати його згідно акту-приймання-передачі -відмовлено.
Вищевказане рішення мотивоване недоведеністю заявлених позовних вимог.
Позивач з прийнятим рішенням суду першої інстанції не погодився і подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати як таке, що прийнято з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що відповідачем порушено умови договору та вчинено дії, які є підставою для розірвання договору №1 від 01.01.2002р. згідно вимог п.5.3 договору та ст.783 ЦК України, а саме наймач користується річчю всупереч договору, наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі та не сплачував орендної плати протягом трьох місяців поспіль.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі, в повному обсязі.
Відповідач явку свого представника до судового засідання не забезпечив; поштові конверти з ухвалою про порушення апеляційного провадження у справі, направлені на адреси, які зазначено в договорі оренди нежитлового приміщення №1 від 01.01.02р.(т.1, а.с.10) та в довідці з ЄДРПОУ (т.2, а.с.3), повернено на адресу апеляційного суду з відміткою “за закінченням терміну зберігання”.
Представники позивача не заперечував проти розгляду апеляційної скарги за відсутністю представника відповідача.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що неприбуття у судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст.75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Донецький апеляційний господарський суд, -
Між ТОВ “Рино ЛТД” ( орендодавець) та малим приватним підприємством “Вібро-С” (орендар) 01.01.2002р. укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1, відповідно до п.1.1 якого орендодавець здає орендарю в оренду нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_1, загальною площею 160 кв.м, що складається з торгівельного залу, передано орендарю за актом прийому-передачі, який є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п. 4.1 договору, за орендоване приміщення орендар сплачує договірну ціну з розрахунку 5 грн. 00 коп. за один квадратний метр. Передплата в сумі 800 грн. 00 коп. вноситься щомісячно в строк до 5 числа кожного місяця.
Згідно з додатковими угодами, розмір орендної плати змінювався на відповідні періоди до розмірів: 1 500 грн. 00 коп. (від 01.01.2007р. - на період з 01.01.2007р. до 26.12.2007р.), 2 000 грн. 00 коп. (від 26.12.2007р. - на період з 26.12.2007р. до 21.12.2008р.), 2 700 грн. 00 коп. (від 21.08.2008 - починаючи з 01.09.2008р.) та 3 000 грн. 00 коп. (від 21.12.2008р. - на період з 22.12.2008р. по 18.12.2009р.).
Строк дії договору оренди визначено у п. 1.2 договору, який становить з 01.12.2001р. до 01.12.2021р.
Зважаючи на невиконання відповідачем грошових зобов'язань зі сплати орендної плати у розмірі 733 грн. 14 коп. за жовтень 2010 року, нетактовну поведінку з робітниками підприємства-орендаря, виконання переобладнання та перепланування приміщення, наданого у оренду, не маючи на то письмової згоди орендодавця; передання в суборенду приміщення без згоди орендодавця та інше, позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до відповідача про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 1 від 01.01.2002р. та зобов'язання відповідача звільнити займане ним приміщення у строк 5 днів з часу оголошення рішення суду та передати його згідно акту-приймання-передачі.
Господарський суд Луганської області рішенням від 20.01.2011р. по справі №15/93пд у задоволенні вищевказаних позовних вимог відмовив за недоведеністю останніх.
Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє оскаржене рішення у повному обсязі.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, з урахуванням пояснень представника позивача, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення не підлягає скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивач після порушення провадження у справі звертався з заявою про збільшення позовних вимог від 08.01.11р. (т.1, а.с.92-95), відповідно до якої він просив:
ѕ розірвати договір оренди нежитлового приміщення №1 від 01.01.02р., укладений між сторонами по справі;
ѕ зобов'язати відповідача звільнити займане ним приміщення у строк 5 днів з часу оголошення рішення суду та передати згідно акту-приймання-передачі;
ѕ стягнути на користь позивача суму заборгованості з орендної плати в розмірі 2199,42грн. на підставі акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.10.2010р. по 08.12.2010р.;
ѕ стягнути на користь позивача витрати у розмірі 144,00 грн., пов'язані з розглядом справи №15/93пд (транспортні витрати).
Суд першої інстанції в рішенні від 20.01.11р. не надав правової оцінки цій заяві позивача, при цьому рішення господарського суду Луганської області було винесено на підставі первісно заявлених позовних вимог.
Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши заяву від 08.01.11р., вважає, що позивачем було збільшено позовні вимоги, що фактично є додатковими позовними вимогами та суперечить приписам частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, а тому вона правомірно не була прийнята до розгляду судом першої інстанції, оскільки збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшла мова в позовній заяві, в зв'язку з чим колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з правомірністю неприйняття до уваги місцевим господарським судом при вирішенні спору заяви про збільшення позовних вимог від 08.01.11р.
Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, предметом даного спору є:
- розірвання договору № 1 від 01.01.2002р. оренди нежитлового приміщення, розташованого у будинку АДРЕСА_1, загальною площею 160 кв.м, укладеного між ТОВ “Рино ЛТД” та МПП “Вібро-С”;
- зобов'язати відповідача звільнити займане ним приміщення у строк 5 днів з часу оголошення рішення суду та передати його згідно акту-приймання-передачі.
Відповідно до пункту 6 статті 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 291 Господарського кодексу України унормовано, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Приписами статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотними є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Приписами ст. 783 Цивільного кодексу України встановлені вичерпні підстави розірвання договору оренди на вимогу наймодавця, за якою наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:
1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;
2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;
3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;
4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Водночас, пунктом 5.3 договору передбачено, що дострокове розірвання договору орендодавцем можливе у випадках:
- при використанні орендодавцем приміщення не за призначенням;
- при погіршенні внаслідок дій орендодавця технічного або санітарного стану приміщення;
- при появі обставин, виключаючи можливість використання орендованого приміщення у відповідності до цілей орендатора;
- за іншими підставами, передбаченими законодавством України;
- при порушенні строків оплати орендарем понад три місяці.
Позовні вимоги в частині розірвання договору обумовлені наступним:
- невиконання відповідачем грошових зобов'язань зі сплати орендної плати у розмірі 733 грн. 14 коп. за жовтень 2010 року;
- нетактовна поведінка з робітниками підприємства-орендаря;
- виконання переобладнання та перепланування приміщення, наданого у оренду, не маючи на то письмової згоди орендодавця, невиконання ізоляції стояків тепла у приміщення, наданому йому в оренду, згідно технічних умов на приміщення, нездійснення ремонту приміщення;
- передання в суборенду приміщення без згоди орендодавця.
Судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги в якості підстави для розірвання спірного договору невнесення відповідачем орендної плати, оскільки така заборгованість виникла внаслідок невнесення останнім орендних платежів за жовтень 2010р., тобто менше ніж за три місяці, як встановлено вимогами п.5.3 договору.
Щодо посилань позивача на необхідність розірвання спірного договору у зв'язку із виконанням орендарем переобладнання та перепланування приміщення, наданого в оренду, не маючи на те письмової згоди орендодавця, то суд попередньої інстанції також вірно не прийняв до уваги ці доводи з огляду на те, що, по-перше, матеріалами справи підтверджено погодження з орендодавцем здійснення перепланування приміщення, по-друге, наведені обставини (в т.ч. і нетактовна поведінка з робітниками підприємства-орендаря) не є підставами для дострокового розірвання договору оренди як в розумінні чинного законодавства, так і згідно приписів оспорюваного правочину.
Доводи позивача про передачу в суборенду приміщення без згоди орендодавця фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 також є безпідставними, а тому правомірно не прийняті судом першої інстанції в якості підстави розірвання спірного договору, враховуючи наступне.
З письмових пояснень представника позивача, наданих під час розгляду справи в суду першій інстанції, вбачається, що частину приміщення було передано в оренду ОСОБА_1 під розміщення автомагазину, що свідчить про наявність згоди власника (позивача) на розміщення ОСОБА_1 в спірному приміщенні.
Також слід зауважити щодо факту передачі частини орендованого приміщення в суборенду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (наведені обставини з передачі приміщення відповідачем ОСОБА_2 не визначалися позивачем як підстава розірвання договору).
Так, частина орендованого відповідачем приміщення була передана ОСОБА_2 за договором суборенди від 01.10.2008р., який укладено за згодою позивача, про що свідчить підпис директора ТОВ “Рино ЛТД” та відбиток печатки підприємства на вказаному договорі.
Відповідач надав пояснення про те, що після закінчення строку договору суборенди він не має жодних правовідносин з ОСОБА_2, який звільнив приміщення.
Позивачем надано лист, згідно якого договір пролонговано до 31.12.2009р. В матеріалах справи відсутні повідомлення щодо припинення дії договору з 31.12.2009р. та непродовження його на новий строк.
Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
У будь-якому разі припинення дії договору суборенди чи продовження строку його дії та чинність на даний час не є підставою для розірвання договору оренди між сторонами у справі.
Якщо суборендар у зв'язку з припиненням дії договору суборенди не звільнив у добровільному порядку спірне приміщення, то правовим вирішенням такої ситуації могло бути звернення до суду з позовом про примусове звільнення приміщення.
Положеннями п. 2. ч. 1 ст. 783 Цивільного кодексу України як підставу розірвання договору передбачено передачу наймачем без дозволу наймодавця річ у користування іншій особі.
При передачі в суборенду приміщення за договором суборенди між ТОВ “Вібро-С” та підприємцем ОСОБА_2 була надана згода на це орендодавцем (позивачем у справі).
Доказів того, що після припинення договору суборенди спірне приміщення було повернуто суборендарем, а потім відповідач повторно передав це приміщення третій особі (ОСОБА_2) без згоди орендаря суду не надано.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає підставним висновок господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача повернути орендоване майно.
Посилання скаржника про наявність підстав для розірвання спірного договору, в обґрунтування чого наводить певні обставини, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки вони спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.
При перевірці оскарженого рішення апеляційним судом не було встановлено порушення або неправильного застосування судом першої інстанції норм як матеріального, так і процесуального права. Тому судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду Луганської області від 20.01.2011 року у справі №15/93пд є законним, обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на скаржника.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Рішення господарського суду Луганської області від 20.01.2011 року у справі №15/93пд - залишити без змін.
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Рино ЛТД” м. Сєвєродонецьк Луганської області - залишити без задоволення.
Головуючий О.А. Скакун
Судді: Т.М.Колядко
І.В.Приходько
Надруковано: 6 прим.
1. позивачу
2,3. відповідачу
4 у справу
5 ДАГС
6. ГСЛО