01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
06.04.2011 № 16/2498
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсакової Г.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників:
від позивача: Бондаренко О.О. (дов. від 04.01.2011р.);
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.02.2011р.
у справі № 16/2498 (суддя - Спаських Н.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Первомайський»
до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1
про стягнення 103 137,76 грн.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 11.02.2011р.позов задоволено частково: стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Первомайський» 99 666,60 грн. - основного боргу, 797,33 грн. - інфляційних, 114,68грн. - 3% річних та судові витрати, в решті вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 11.02.2011р. у справі №16/2498 повністю та прийняти нове, яким відмовити у позові в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Скаржник наголошує на тому, що позивач надсилав на адресу відповідача угоду про врегулювання спору між сторонами, а не вимогу - претензію, що підтверджується копією повідомлення від 22.11.2010р., про що було зазначено у відзиві на позов, проте суд першої інстанції не прийняв даної обставини до уваги. Відповідач також, вказує, що суд першої інстанції в резолютивній частині рішення зазначив про видачу наказу, чим порушив норми процесуального права.
Ухвалою від 16.03.2011р. Київський апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.04.2011р.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №01258630 від 28.03.2011р. (а.с. 68).
Пунктом 3.6 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. №02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України» передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без її участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи, що наявні в матеріалах справи документи достатні для її розгляду, участь представника відповідача в судовому засіданні обов'язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Представник позивача в судове засідання з'явився, заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли в зв'язку з укладенням договору у спрощений спосіб, за умовами якого позивач поставив відповідачу товар (лікеро-горілчані вироби) на загальну суму 107 431,20 грн., що підтверджується видатковою накладною №ОО-000029 від 22.02.2010 року (а.с. 9), довіреністю серії ЯНТ № 205786 від 22 лютого 2010 року на ім'я ОСОБА_2 (а.с.10); товарно-транспортною накладною від 22.02.2010р. № 708646 (а.с.11); актом № 8 прийому товару від 25 лютого 2010 року ( а.с 14); накладною на повернення № ОО-0000006 від 05 травня 2010 року на суму 264,60 грн. ( а.с. 14), оскільки частина товару виявилася бракованою.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В даному випадку між сторонами виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( ч.2 ст. 175 ГК України).
Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з положеннями ст. ст. 638,639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Оскільки зобов'язання між сторонами виникли з приводу купівлі-продажу товару, з огляду на положення глави 54 ЦК України, закон не передбачає спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Матеріалами справи підтверджується передача позивачем та отримання відповідачем товару на загальну суму 107 431,20 грн., згідно видаткової накладної №ОО-000029 від 22.02.2010 року.
Відповідач свої зобов'язання по оплаті за отриманий товар виконав частково, сплативши позивачу лише 7 764,60 грн. (в цю суму позивачем включено і вартість повернутого товару на суму 264,60 грн.).
Судом першої інстанції встановлено, що в призначеннях платежів відповідачем було вказано, що оплата проводиться позивачу за накладною №29 від 24.02.2010 року, проте, доказів існування такої накладної чи доказів того, що проведена оплата за товар стосується інших відносин із позивачем, відповідачем по справі ні суду першої інстанції, ні апеляційному господарському суду надано не було.
Також, судом першої інстанції встановлено, що рішенням господарського суду Черкаської області від 31.08.2010 року по справі №13/1333 встановлено, що накладна на відпуск товару позивачем відповідачу №ОО-0000029 від 22.02.2010 року не стосується договору між сторонами від 19.02.2010 року №19/02/10-2 (дистриб'юторська угода).
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений згідно видаткової накладної №ОО-000029 від 22.02.2010 року товар складає 99 666,60 грн. (107 431,20грн. - 7 764,60 грн.).
Відповідач наявність вказаної заборгованості не заперечує.
З первинних документів на відпуск товару відповідачу не вбачається, що сторони встановили строк виконання зобов'язання по оплаті товару.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивачем в порядку ст. 530 ЦК України на адресу відповідача направлялась вимога №450 від 11.11.2010 року (а.с.12) оплатити товар на суму 99 666,60 грн., що підтверджується повідомленнями про вручення (а.с.15) за двома адресами відповідача - 17.11.2011р. та 22.11.2010 року.
Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що позивач надіслав відповідачу не вимогу про сплату боргу, а угоду про врегулювання спору між сторонами, підтвердженням чого є ксерокопія повідомлення від 22.11.2010р., судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному господарському суду не надано доказів того, що у вказані дати він отримав іншу кореспонденцію від позивача із повідомленням про вручення.
В суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що угода про врегулювання спору між сторонами дійсно надсилався відповідачу, але у вересні 2010р., що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення від 15.09.2010р.
Враховуючи викладене та приписи статті 530 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк виконання зобов'язання відповідачем по оплаті позивачу за отриманий товар по накладній №ОО-0000029 від 22 лютого 2010 року настав через 7 днів з моменту отримання вимоги (17 листопада) - з 24.11.2010 р., що підтверджується повідомленням про вручення (а.с. 15).
Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені статтею 193 ГК України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Враховуючи вищевикладене та відсутність доказів сплати відповідачем боргу за товар, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 99 666,60 грн. боргу.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з простроченням відповідачем оплати отриманого товару позивачем нараховано 1095,55 грн. інфляційних та 3% річних в сумі 2375,61 грн. за період з 22.02.2010 року по 09.12.2010 року, проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, строк виконання зобов'язання по оплаті отриманого товару на суму 99 666,60 грн. у відповідача настав лише з 24.11.2010 року.
Згідно із здійсненим місцевим господарським судом розрахунком, який відповідає фактичним обставинам та чинному законодавству, сума інфляційних за період грудня 2010р. становить 797,33 грн., а 3% річних -114,68 грн. за період з 24.11.2010р. по 09.12.2010р.
Отже, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що з відповідача підлягає стягненню 797,33 грн. інфляційних та 114,68 грн. - 3% річних.
Враховуючи вищевикладене, висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 99 666,60 грн. основного боргу, інфляційних в сумі 797,33 грн. та 3% річних в сумі 114,68 грн., є обґрунтованим та правомірним.
Твердження відповідача про те, що суд першої інстанції в резолютивній частині рішення зазначив про видачу наказу, чим порушив норми процесуального права, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки чинним законодавством не заборонено зазначення в резолютивній частині судового рішення про видачу наказу.
Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні письмові докази (ст.32 ГПК України), що ним виконано зобов'язання в повному обсязі та вчасно.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Черкаської області від 11.02.2011р. у справі №16/2498 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,
1.Рішення господарського суду Черкаської області від 11.02.2011р. у справі №16/2498 залишити без змін, а апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 - без задоволення.
2.Матеріали справи №16/2498 повернути до господарського суду Черкаської області.
Головуючий суддя
Судді