01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
11.04.2011 № 14/247-10
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів:
при секретарі:
Представники сторін:
позивача: Денисенко М.Д., довіреність № 12 від 12.01.2011;
відповідача: Грищенко В.М., довіреність № 4 від 10.01.2011;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛиСА»
на рішення
господарського суду Київської області
від 18.02.2011
у справі № 14/247-10 (суддя: Бацуца В.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Київський завод безалкогольних напоїв
«Росинка»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛиСА»
про стягнення 515134,05 грн.
Приватне акціонерне товариство «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛиСА» про стягнення 515134,05 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 18.02.2011 у справі № 14/247-10 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛиСА» на користь Приватного акціонерного товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» 477835,98 грн. заборгованості, 13343,39 грн. інфляційних збитків, 3560,22 грн. 3% річних, 4967,39 грн. державного мита та 226,56 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛиСА» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 18.02.2011 № 14/247-10 позов скасувати та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Скарга мотивована тим, що господарським судом Київської області порушено, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовані обставини справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2011 прийнято до розгляду справу № 14/247-10. Розгляд апеляційної скарги призначений на 11.04.2011 об 11:30.
08.04.2011 представником позивача через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду було подано заперечення на апеляційну скаргу, в якому просив рішення господарського суду Київської області від 18.02.2011 у справі № 14/247-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛиСА» - без задоволення.
11.04.2011 представником скаржника в судовому засіданні було заявлено усне клопотання про витребування додаткових доказів по справі.
Представник позивача заперечував проти заявленого клопотання.
Суд ухвалив: відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛиСА» в задоволенні клопотання витребування додаткових доказів по справі.
Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
23.02.2010 між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено договір поставки № 11-П/10 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується систематично відпускати і передавати у власність Покупцю продукцію власного виробництва, продукцію ТМ "Оранжина" та іншу продукцію зазначену у товарно-транспортних накладних (далі по тексту Договору Товар), а Покупець зобов'язується приймати такий Товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору.
Згідно п. 2.2.5. Договору Покупець зобов'язаний здійснювати своєчасну оплату Товару Постачальника в строки, зазначені в п. 6.2. даного Договору.
Пунктом 3.1. Договору встановлено, що кількість Товару, що поставляється, асортимент, ціна за одиницю та загальна вартість кожної партії поставленого Товару, зазначаються в ТТН, складених на підставі заявок Покупця, які повинні бути подані останнім в письмовій формі через факс, поштою або через представника Покупця та погоджені з Постачальником. Допускається подання заявки по телефону з зазначенням особи, яка відправила заявку та її посади.
В п. 3.4. Договору визначено, що поставка Товару здійснюється Постачальником за адресою вказаною в п. 13 даного Договору виходячи з наявного Товару на його складі. Передача Товару Покупцю здійснюється на підставі ТТН. У випадку здійснення централізовано-кільцевих поставок Товару та його отримання Покупцем без довіреності, Покупець зобов'язаний до моменту першої передачі Товару, письмово повідомити Постачальника про зразок печатки або штампу дозволеного чинним законодавством України, з зазначенням ідентифікаційного коду покупця, яким буде посвідчуватись підпис уповноважених Покупцем осіб на ТТН про одержання Товару та перелік таких осіб. Таке повідомлення оформлюється у вигляді Довіреності (Додаток № 2 до даного Договору) та є невід'ємною частиною даного Договору.
Загальна сума Договору складає загальну вартість поставленого, протягом дії даного Договору, Товару та зазначену в товарно-транспортних накладних. Поставка Товару Постачальником Покупцю проводиться згідно з узгодженою сторонами заявкою і по договірним цінам визначеним відповідно до прайс-листу Постачальника "Для дистриб'юторської мережі та оптових клієнтів" та зазначеним в ТТН на кожну конкретну поставку та є узгодженими.
Договір набуває сили з 01 березня 2010 року і діє до 31 грудня 2010 року включно (п. 7.1. Договору).
01.03.2010 скаржником було підписано довіреність - додаток № 2 до Договору, згідно якої відповідач повідомив про зразок штампу, печатки та підпису матеріально відповідальних осіб на отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача.
23.08.2010 між сторонами було підписано додаткову угоду до Договору, згідно якої сторони виклали зміст п. 7.1. Договору де зазначено, що він «діє до 31 грудня 2009 року» в новій редакції, а саме: «діє до 31 грудня 2011 року».
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору на підставі товарно-транспортних накладних позивач у період з серпня по вересень 2010 р. здійснив поставку Товару скаржнику на загальну суму 523324,88 грн.
Відповідно до п. 6.2. Договору Покупець зобов'язаний здійснювати оплату за поставлений Товар в гривнях на рахунок Постачальника, зазначений в п. 14 даного Договору, на умовах відстрочення платежу в кількості 21 календарних днів з моменту відвантаження Постачальником Товару та дотримання Покупцем розміру ліміту дебіторської заборгованості встановленого Постачальником. У випадку припинення постачання Товару, Покупець зобов'язаний оплатити весь поставлений Товар в термін зазначений в даному пункті Договору. Розмір ліміту дебіторської заборгованості може переглядатися Постачальником в односторонньому порядку протягом строку дії цього Договору в залежності від сезонності продаж та/або змін обсягів придбання Товару у Постачальника. Зміна ліміту дебіторської заборгованості повідомляється Покупцю в письмовому вигляді і вступає в силу через п'ятнадцять днів з дати повідомлення. Датою повідомлення є дата відправлення листа факсом або електронною поштою.
За період дії Договору та на його виконання відповідачем було лише частково виконано свій обов'язок по оплаті товару.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що не зважаючи на фінансові складнощі, він намагався сплачувати за товар вчасно, але в зв'язку з поганими розрахунками контрагентів з скаржником, останній не мав можливості своєчасно сплатити вартість товару.
До того ж, після порушення провадження у справі скаржник частково погасив заборгованість за Договором, що вказує на визнання ним заборгованості по оплаті за отриманий товар.
Таким чином, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання за Договором та поставив товар в повному обсязі, але в порушення умов Договору відповідач не розплатився за поставлений товар в повному обсязі.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Проте, в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що після вивчення у позовній заяві підстав, з яких у відповідача виникла заборгованість за Договором, відмітив, що сума заявлена до стягнення є явно завищеною.
На думку скаржника завищення могло відбутися внаслідок зазначення в товарно - транспортних накладних, які уповноваженими особами скаржника не підписувались, а товар по ним скаржником не отримувався.
В суді першої інстанції скаржник заявляв клопотання про проведення почеркознавчої експертизи.
Але зазначене вище клопотання було відхилено з огляду на наступне.
У пункті 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006 р. N 01-8/2651 "Про деякі питання призначення судових експертиз" судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Проте, під час розгляду справи судом першої інстанції та в апеляційній скарзі представник відповідача не вказав які саме накладні не підписувались відповідачем, або уповноваженою на це особою.
Також, скаржник вважає, що якщо б товар дійсно передавався позивачем відповідачу у повному обсязі, то позивач повинен був всю суму, на яку було поставлено товар, відобразити у податковій звітності, а саме - в декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року та вересень 2010 рок, а також відобразити в декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2010 року.
До того ж, представник відповідача в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції відмовив йому в задоволенні клопотання про витребування у позивача документів, а саме: декларації з податку на додану вартість, декларації з податку на прибуток, відомості про валовий дохід, реєстр виданих податкових накладних та податкові накладні.
Таким чином скаржник вважає, що відмова суду першої інстанції зазначеного вище клопотання є порушенням його прав.
Проте, з зазначеним вище твердженням скаржника погодитись не можна з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ (ч. 2 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів відзначає, що зазначені вище документи підтверджують лише виконання чи невиконання позивачем своїх. податкових зобов'язань, які не є предметом позовних вимог, і жодним чином не регулюють підтвердження факту передачі та отримання товарно-матеріальних цінностей.
Документами які регулює відпуск товарно-матеріальних цінностей є Інструкція «Про порядок реєстрації виданих, провернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» від 16.05.1999 року № 99 та Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», дотримуючись положень яких позивач відпускав свій товар відповідачу. Так згідно ч. 3 п. 13 Інструкції, відпуск цінностей без довіреності можливий за умови поставки централізовано кільцевими перевезеннями та повідомлення постачальника (позивача) за підписом керівника та головного бухгалтера (відповідача) про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.
Таке повідомлення було оформлене і надане відповідачем, у вигляді довіреності (Додаток № 2 до Договору). Прізвище такої матеріально відповідальної особи, як і її особистий підпис вказувалось у кожній товарно -транспортній накладній, в якій крім того зазначався номер договору на підставі якого здійснювалась поставка, що в свою чергу є підтвердженням того, що сума заборгованості виникла на підставі саме цих товарно - транспортних накладних та на підставі саме цього Договору, умови якого були порушенні відповідачем.
До того ж, підпис такої матеріально-відповідальної особи посвідчувався штампом відповідача, про зразок якого скаржник попередньо повідомив позивача все тією ж вищевказаною довіреністю.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до ст. 1 вказаного Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Всі вищевказані реквізити містяться в товарно-транспортних накладних позивача які в момент отримання товару підписував представник відповідача та скріплював свій підпис відповідним штампом вказаним у Додатку № 2 до Договору (довіреність).
Крім того, суму боргу відповідач визнавав, про що свідчить підписаний ним та скріплений печаткою підприємства Акт звіряння розрахунків № 727 - р від 11.10.2010 року.
До того ж, скаржник не оспорював факт оформлення (підписання та скріплення печаткою) вищевказаного Акта.
Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 477835,98 грн. заборгованості за Договором є обґрунтованими та правомірно були задоволені судом першої інстанції.
Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пеню, передбачену п. 8.2. Договору та Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", за періоди прострочення відповідачем виконання обов'язку по оплаті товару з 07.09.2010 р. по 09.12.2010 р. всього на загальну суму 18394,46 грн., а також інфляційні збитки та 3 % річних від суми заборгованості за періоди прострочення відповідачем виконання обов'язку по оплаті товару з 07.09.2010 р. по 09.12.2010 р. всього на загальну суму 13343,39 грн. та 3560,22 грн. у відповідності до виконаного ним розрахунку.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 18394,46 грн. з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки, при укладенні Договору сторони не досягли домовленості щодо визначення та передбачення у Договорі пені за несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку по оплаті товару, то безпідставним є її нарахування позивачем за прострочення відповідачем виконання такого обов'язку так, як положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють розмір пені за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, а визначають порядок обчислення пені і обмеження розміру. До того ж в Договорі взагалі відсутній п. 8.2.
Отже, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, підтверджують правомірність задоволення судом першої інстанції вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 13343,39 грн. інфляційних збитків, 3560,22 грн. 3% річних.
Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими як судом першої так і апеляційної інстанції, а тому рішення господарського суду Київської області від 18.02.2011 у справі № 14/247-10 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення господарського суду Київської області від 18.02.2011 у справі № 14/247-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛиСА» - без задоволення.
2. Матеріали справи № 14/247-10 повернути до господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді
15.04.11 (відправлено)