01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.04.2011 № 37/541
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Жук Г.А.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
від позивача: Марковська В.В. - дов. від 29.12.2010 року № Д07/2010/12/29-8 відповідача: Хіміч Б.С. - дов. від 04.01.2011 року № 01
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційної скарги № 048-71-15880 від 23.12.2010 р. Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2010 року
у справі № 37/541 (суддя - Гавриловська І.О.)
за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»
до Державного підприємства «Укржитлосервіс»
про стягнення 371 953, 71 грн.
03.11.2010 року акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» (далі-позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Укржитлосервіс» (далі-відповідач) про стягнення 295 398, 95 грн. - основного боргу, 28 363, 74 грн. - інфляційних нарахувань, 8 002, 14 грн. - 3% річних 22 785,65 грн. - пені та 17 403,23 грн. штрафу у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 620152 від 01.03.2003 року про постачання теплової енергії у гарячій воді (а.с. 4-6, том1).
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.12.2010 року у справі № 37/541 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Укржитлосервіс» на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» 295 398, 95 грн. основного боргу, 23 678, 57 грн. - інфляційні витрати, 8 002, 14 грн. 3 % річних, 22 785, 65 грн. - пені та судові витрати. В частині стягнення 4 685, 17 грн. інфляційних витрат та 17 403, 22 грн. штрафу відмовлено. Присуджено до повернення Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» з Державного бюджету України державне мито в сумі 38, 20 грн., як зайво сплачене. У клопотанні про розстрочку виконання рішення у даній справі Державному підприємству «Укржитлосервіс» відмовлено (а.с. 65-73, том 2).
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго», через місцевий господарський суд подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 4 685, 17 грн. інфляційних витрат та 17 403, 22 грн. штрафу та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: судом неправильно дано юридичну оцінку обставинам справи, порушено норми ст.4-7 та ч.3 ст.84 ГПК України, не зазначено законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення про відмову в частині стягнення інфляційних витрат та штрафу.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2011року апеляційну скаргу акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін на 05.04.2011 року.
У судовому засіданні 05.04.2011 року апелянт підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2010 року в частині стягнення 4 685, 17 грн. інфляційних витрат та 17 403, 22 грн. штрафу та позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у судовому засіданні 05.04.2011 року та у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів апелянта, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
В судовому засіданні оголошувалася перерва до 12.04.2011 року.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Позивач - акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго», згідно Статуту АЕК «Київенерго», затвердженого позачерговими зборами акціонерів, 06.09.2007 року (а.с.56-58 т.1), Положенням про структурний відокремлений підрозділ «Енергозбут Київенерго», затверджене рішенням Правління АК «Київенерго» 04.01.2002 року (а.с. 59 т.1), згідно довідки Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві (а.с. 63 т.1) значиться в ЄДРПОУ за ідентифікаційним кодом № 00131305 як юридична особа, структурний підрозділ - згідно довідки статистики - за ідентифікаційним кодом № 26187763 (без права юридичної особи), діє згідно п.2 Положення за дорученням від 22.07.2010 року № Д07/2010/07/22-1 від імені компанії.
Відповідач - Державне підприємство «Укржитлосервіс» діє на підставі Статуту (а.с. 32 т.1), затвердженого розпорядженням керівника Державного управління справами № 439 від 27.09.2002 року, є правонаступником всіх прав та обов'язків управління житлово-комунального господарства Державного управління справами та ДП «Центр ділового співробітництва та консалтингу Державного управління справами», згідно довідки статистики значиться у ЄДРПОУ за ідентифікаційним кодом № 32207896, як юридична особа.
01.03.2003 року між сторонами у справі було укладено договір № 620152 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач (енергопостачальна організація) зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року, в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору, а відповідач (абонент) зобов'язується виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені в додатку № 4 до даного договору.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договором енергопостачання, згідно якого, в силу ст. 275 ГК України, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Договором сторони передбачили, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом (п. 5.1. договору). Абонент, який має прилади обліку, щомісячно надає енергопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії, в терміни передбачені у додатку № 1 до даного договору (п. 5.3. договору). Дата зняття абонентом показників приладів обліку - по 25 число поточного місяця, надання звіту в ВРТ № 6 - не пізніше 28 числа. При відсутності звіту розрахунок виконується згідно максимальних договірних навантажень (п. 4 додатку № 1 до Договору). Тарифи на теплову енергію та порядок розрахунків за спожиту теплову енергію визначено у додатках № 3 та № 4 А до договору.
Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту № 6 за адресою: м. Київ, вул. Меліоративна, 11, оформлену енергопостачальною організацією платіжну вимогу-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник в РВТ; абонент щомісячно до 25 числа сплачує енергопостачальній організації вартість теплової енергії, яка використовується орендарями ( п. 2,3 додатку № 4А).
Як встановлено місцевим господарським судом відповідачем за період з 01.03.2009 року до 01.10.2010 року спожито теплової енергії на суму 430 378, 67 грн., що підтверджено представленими в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями облікових карток відповідача за період з січня 2007 року до грудня 2009 року.
Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Частиною 1 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску теплової енергії від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений Договором строк оплату за спожиту теплову енергію здійснив частково в сумі 134 979, 72 грн., у зв'язку з чим станом на 01.10.2010 року заборгованість по оплаті спожитої теплової енергії становить 295 398, 95 грн..
Сума боргу відповідачем не заперечена. Враховуючи наведене, колегія визнає обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 295 398, 95 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 28 363, 74 грн. інфляційних втрат та 8 002, 14 грн. 3% річних нарахованих позивачем на суму боргу у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем неправомірно при розрахунку інфляційних втрат не враховано від'ємне значення індексу інфляції у липні 2009 р., серпні 2009 р., квітні 2010 р., травні 2010 р., червні 2010 р. та липні 2010 ( відповідно - 99,9 %, 99,8 %, 99,7 %, 99,4 %, 99,6 %, 99,8 %), тому вважає, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат за період з 01.04.2009 р. до 01.10.2010 р. підлягають задоволенню частково в сумі 23 678,57грн. .
Колегія суддів визнає правомірним нарахування, в порядку ст. 625 ЦК України, 3% річних в сумі 8 002,14 грн. за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором.
Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
З огляду на вимоги ч.1,3 ст.549, ст.. 550, ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України, умови пункту 6 додатку № 4А до договору, яким передбачено відповідальність споживача за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 22 785, 65 грн., яку нараховано з врахуванням вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 року ( із послідуючими змінами та доповненнями).
Що стосується вимог про стягнення з відповідача 7% штрафу, передбаченого частиною 2 статті 231 ГК України, колегія суддів зазначає наступне.
Частина 2 статті 549 ЦК України визначає що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).
Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.
Пунктом 2 частини 2 статті 231 ГК України закріплено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту; якщо було допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.
Для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 ГК України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов'язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.
Таким чином, у зв'язку із тим, що у Договорі сторони не погодили конкретний розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, а також з огляду на те, що невиконане відповідачем договірне зобов'язання має саме грошовий характер, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення заявленого позивачем штрафу.
Отже, передбачені ч.2 ст. 231 ГК України пеня та штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт, надання послуг, які закуповуються за кошти державного бюджету, але не за порушення грошового зобов'язання щодо оплати товару (робіт, послуг). Аналогічний висновок щодо застосування ст.. 231 ГК України міститься у Постанові ВГС України від 18 серпня 2010 р. № 42/562 , Постанові ВСУ від 20 грудня 2010 року №06/113-38, Постанові ВСУ від 28 лютого 2011 року №23/225.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2010 року. у справі № 37/541 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2010 року у справі № 37/541 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2010 року у справі № 37/541 залишити без змін.
3. Справу № 37/541 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.
Головуючий суддя
Судді