01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
30.03.2011 № 10/201-10
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коршун Н.М.
суддів:
за участю представників:
від Прокуратури Обухівського району Київської області: Івашин О.Є. -
прокурор відділу,
від Обухівської районної державної адміністрації: Сергеєва Ю.М. -
представник за довіреністю,
від ТОВ „Інтерагроінвест-2007”: представник не з'явився,
від Краснослобідської сільської ради: представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства
з обмеженою відповідальністю „Інтерагроінвест-2007” та Краснослобідської
сільської ради
на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2010 р.
у справі №10/201-10 (суддя Привалова А.І.)
за позовом прокурора Обухівського району Київської області в інтересах
держави в особі Обухівської районної державної адміністрації
до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерагроінвест-2007”,
2.Краснослобідської сільської ради
про визнання недійсним Договору оренди водного об'єкту та земельної
ділянки водного фонду та повернення земельної ділянки,
В вересні 2010 року прокурор Обухівського району Київської області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації звернувся з позовом про визнання недійсним Договору оренди водного об'єкту та земельної ділянки водного фонду №5 від 19.05.2008р. та повернення земельної ділянки на підставі ст.121 Конституції України, ст.51 Водного кодексу України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір оренди водного об'єкту та земельної ділянки водного фонду № 5 від 19.05.2008 р. був укладений не уповноваженим на вчинення таких дій органом зі сторони орендодавця
Рішенням Господарського суду Київської області від 07.12.2010р. у справі №10/201-10 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачі звернулися з апеляційною скаргою, в якій просять зазначене рішення скасувати, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянти посилаються, зокрема, на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не взято до уваги рішення 15 сесії 23 скликання Обухівської районної ради Київської області від 28.09.2001 року №170, яким були делеговані сільським (селищним) радам повноваження щодо підписання договорів оренди об'єктів водного фонду загальнодержавного значення.
Також, апелянти зазначають, що розглядаючи справу за позовом прокурора, який діє в інтересах держави, судом першої інстанції не було з'ясовано, які саме інтереси держави були порушені при укладанні оскаржуваного Договору.
Прокуратурою та Обухівською районною державною адміністрацією надано відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання (про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали суду про порушення провадження у справі). Однак, відповідачі наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 19.12.2008р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за можливе розглянути подану скаргу за відсутності представників відповідачів.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзивів, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги повністю, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 19.01.2006р. Краснослобідською сільської радою Обухівського району Київської області було винесено рішення № 4/2, яким вирішено передати в оренду ТОВ “Інтерагроінвест” водний об'єкт та земельну ділянку водного фонду, загальною площею 30,98 га, в тому числі: площа дзеркала водної поверхні - 27,5 га, прибережні захисні смуги - 3,48 га, терміном на п'ять років.
Зі Статуту товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерагроінвест-2007”, затвердженого загальними зборами учасниками (протокол № 21/01/08 від 21.01.2008 р.), зареєстрованого державним реєстратором Обухівської районної державної адміністрації Київської області 24.01.2008 р. за № 13421360000001895 вбачається, що товариство створене в результаті виділу з ТОВ “Інтерагроінвест” та є правонаступником прав та обов'язків останнього в частині такого перетворення.
19.05.2008 р. між ТОВ „Інтерагроінвест-2007”, як орендарем, та Краснослобінською сільською радою, як орендодавцем, на підставі зазначеного вище рішення, був укладений Договір оренди водного об'єкту та земельної ділянки водного фонду № 5, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду на 5 (п'ять) років водний об'єкт та земельну ділянку водного фонду для розведення та вирощування риби (далі - Договір).
Відповідно до п. 2.1 Договору, в оренду передається водний об'єкт та земельна ділянка водного фонду, загальною площею 30,98 га, в тому числі: площа дзеркала водної поверхні - 27,5 га, прибережні захисні смуги - 3,48 га.
З пункту п. 3.1 Договору вбачається, що останній укладено строком на 3 (три) роки.
19.05.2008 р. між орендарем та орендодавцем був підписаний акт прийому-передачі, згідно із яким орендодавець передає, а орендар приймає у строкове користування земельну ділянку загальною площею 30,98 га, розташовану на території с. Красна Слобідка.
Проаналізувавши умови Договору, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами виникли правовідносини у сфері водного господарства.
Частиною 1 статті 2 Водного кодексу України передбачено, що завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Водного кодексу України, води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України).
За приписами ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Згідно із ст.5 Водного кодексу України, до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води та територіальне море; підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.
До водних об'єктів місцевого значення належать: поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.
Відповідно до положень ст. 51 Водного кодексу України, у користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.
Передача орендарем права на оренду водного об'єкта (чи його частини) іншим суб'єктам господарювання забороняється.
Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Розподіл повноважень щодо передачі водних об'єктів загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.
Орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради.
Окремі повноваження щодо надання водних об'єктів (їх частин) місцевого значення в користування Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам.
Апелянтами відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України не надано доказів делегування повноважень Краснослобідської сільської ради щодо надання водних об'єктів (їх частин) загальнодержавного значення в користування господарюючим суб'єктам.
Стосовно приналежності спірного водного об'єкта до водних об'єктів загальнодержавного значення, то у Переліку річок та водойм, що віднесені до водних об'єктів місцевого значення, затвердженому Наказом Державного комітету України по водному господарству від 03.06.1997 року, відомості про спірний водний об'єкт відсутні (лист Обухівського міжрайонного управління водного господарства, який наявний в матеріалах справи).
Повноваження Державного комітету України по водному господарству визначені Положенням про Державний комітет України по водному господарству, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 року № 882, згідно з п.п. 18 п. 4 якого, Держводгосп відповідно до покладених на нього завдань забезпечує ведення державного обліку водокористування та державного водного кадастру.
З листа Обухівського міжрайонного управління водного господарства Державного комітету України по водному господарству від 02.12.2010 року № 06-448 вбачається, що спірний водний об'єкт відноситься до водних об'єктів загальнодержавного значення та розташований в басейні р. Красна, яка є притокою першого порядку р. Дніпро.
Також, згідно з листом Київського обласного виробничого управління меліорації і водного господарства Державного комітету України по водному господарству від 21.12.2008р. № 1224, наданому у відповідь на запит Генеральної прокуратури України, всі річки та водойми Київської області мають статус водних об'єктів загальнодержавного значення, бо майже всі належать до басейну р. Дніпро, і жоден з них не входить до переліку річок та водойм, що віднесені до водних об'єктів місцевого значення.
Стаття 10 Водного кодексу України, яка встановлює компетенцію сільських, селищних, міських та районних у містах Рад у галузі регулювання водних відносин на їх території, не передбачає повноважень сільських рад щодо розпорядження водними об'єктами загальнодержавного значення.
Частинами 1-3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В силу ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч.ч. 1-3 ст. 216 ЦК України).
Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Враховуючи вищезазначені правові норми та те, що спірний водний об'єкт має загальнодержавне значення, а у Краснослобідської сільської ради на момент укладання Договору були відсутні повноваження щодо передачі в оренду водного об'єкта, який знаходиться на території села Красна Слобідка, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо визнання недійсним Договору та повернення земельної ділянки є обґрунтованим.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що розглядаючи справу за позовом прокурора, який діє в інтересах держави, судом першої інстанції не було з'ясовано, які саме інтереси держави були порушені, при укладанні оскаржуваного Договору, колегія суддів зазначає наступне.
Підставою для представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються між ними або державою.
Поняття інтересів держави офіційно тлумачиться в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 8 квітня 1999р.
Відповідно до зазначеного рішення, державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах” означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Так, відповідно до вимог ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та орган місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Згідно із ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України на державу покладений обов'язок забезпечувати рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Обухівської районної державної адміністрації є те, що зазначені вище дії Краснослобідської сільської ради по незаконному припиненню права державної власності на земельну ділянку загальною площею 30,98 га зачіпають інтереси держави, оскільки відповідно до вказаних вище норм земля перебуває під особливою охороною держави і саме на державу покладено обов'язок здійснювати захист суб'єктів права власності.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене та з урахуванням відзивів.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким повністю задоволені позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим господарським судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерагроінвест-2007” та Краснослобідської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області м. Києва від 07.12.2010 року у справі №10/201-10 залишити без змін.
3. Матеріали справи №10/201-10 повернути до Господарського суду Київської області.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя
Судді