01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.04.2011 № 16/487
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлева М.Л.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 12.04.2011 року по справі № 16/487 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства відкритого типу «Святошино», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 18.01.2011 року по справі № 16/487 (суддя - Ярмак О.М.)
за позовом приватного підприємця ОСОБА_1,
м. Сквира, Київської області
до акціонерного товариства відкритого типу «Святошино», м. Київ
про стягнення 80 245,75 грн.
Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства відкритого типу «Святошино» про стягнення 80 245,75 грн. заборгованості, з яких: 58 022,55грн. основного боргу за договором поставки б/н від 14.04.2007 року, 15 317,80 грн. інфляційних втрат, 6 905,40 грн. пені.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.01.2011 року позов задоволено частково: вирішено стягнути з акціонерного товариства відкритого типу «Святошино» на користь суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 58 022 грн. 55 коп. основного боргу, 580 грн. 22 коп. державного мита, 170 грн. 64 коп. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу; в решті позовних вимог відмовити.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, акціонерне товариство відкритого типу «Святошино», звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва , в зв'язку з не повним з'ясуванням та недоведеністю обставин справи. а також через порушення норм процесуального та матеріального права, і прийняти нове рішення.
Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме те, що судом за основу прийняття рішення було взято товарно-транспортні накладні. Однак, з товарно-транспортної накладної не можна вирахувати суму заборгованості, а лише кількість постановленого молока, оскільки вартість продукції залежить від вмісту жиру, білка, кислотності та гущини молочної сировини. Крім того, скаржник заперечує проти складення акту звірки розрахунків, та стверджує що сторони звірки не проводили.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2011 року по справі № 16/487 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 29.03.2011 року.
Ухвалою від 29.03.2011 року апеляційний господарський суд на підставі клопотання представника позивача відклав перегляд рішення до 12.04.2011 року та зобов'язав забезпечити явку осіб, які на період 2007 - 2008 року працювали у відповідача, відповідно, на посаді приймальника молока у АТВТ «Святошино», ОСОБА_2, (паспорт серії НОМЕР_1, виданий Сквирським РВ ГУ МВС України в Київській області 25.12.2000 року, ідентифікаційний код НОМЕР_2, що мешкає за адресою АДРЕСА_1); на посаді лаборанта у АТВТ «Святошино» - ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_3, виданий Сквирським РВ ГУ МВС України в Київській області 24.11.1995 року, ідентифікаційний код НОМЕР_4, що мешкає за адресою АДРЕСА_2).
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзив на апеляційну скаргу.
В судове засідання, призначене на 12.04.2011 року, представник відповідача не з'явився, направив клопотання, яким просив розгляд справи відкласти в зв'язку з тим, що ухвалу про відкладення отримано 06.04.2011 року і до 12.04.2011 року відповідач не встигає підготувати документи, необхідні для розгляду справи. Однак, колегія апеляційного суду вважає, що дане клопотання задоволенню не підлягає та розцінюється судом лише як спосіб затягувати процес, в зв'язку з тим, що у відповідача було достатньо часу підготувати необхідні документи, так як представник відповідача була присутня у судовому засіданні 29.03.2011 року. крім того, апеляційний суд при розгляді апеляційної скарги обмежений строком розгляду в два місяці, клопотань про продовження строку розгляду в порядку ст. 69 ГПК України сторонами не подавалися, за власної ініціативи суд позбавлений продовжувати термін розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представника позивача та осіб, викликаних в порядку ст. 30 ГПК України, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 18.01.2011 року по справі № 16/487 - залишається без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі по тексту ЦК) України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Стаття 627 ЦК України та стаття 6 цього Кодексу регламентує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Норми ст. 44 Господарського кодексу (далі по тесту ГК) України встановлюють, що підприємництво здійснюється, зокрема, на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору споживачів продукції, що виробляється; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 14 квітня 2007 року між акціонерним товариством відкритого типу «Святошино» з однієї сторони (за договором довіритель) та приватним підприємцем ОСОБА_1 з другої (за договором повірений) укладено договір б/н, предметом даного договору сторони визначили, що довіритель доручає, а повірений бере на себе зобов'язання від імені та за рахунок довірителя здійснити закупку молока коров'ячого, незбираного від третьої сторони (продавця), а також від імені довірителя здійснити розрахунки за молоко з продавцем.
Відповідно до п. 2.1. договору в три дні після підписання цього договору, довіритель зобов'язаний видати повіреному доручення на право здійснення угоди з третьою стороною.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що довірителем доручення на право здійснення угоди з третьою стороною так і не надавалася.
Відповідно до ст. 1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Як регламентовано ст. 1003 ЦК України, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Стаття 1004 ЦК України встановлює, що повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.
Як вбачається з договору, повірений також зобов'язувався здійснювати фактичні дії по пошуку контрагентів (продавців молока), проводити аналіз кожної закупленої партії молока на предмет його якості (вміст жиру, кислоти, густини) з подальшим відображенням отриманих якісних парламентів молока в супровідних документах; здійснювати доставку на підприємство заготовленого молока власним транспортом. Крім того, як вбачається положень договору, повірений надає послуги довірителю по охолодженню молока в місці його закупки та доставці на підприємство.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 902 ЦК України встановлено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частина 2 ст. 628 ЦК України передбачає, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Таким чином, на підставі викладеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що даний договір є по своїй суті змішаним договором, який включає в себе умови договорів доручення та про надання послуг по пошуку контрагентів, по охолодженню молока в місці його закупки та доставці на підприємство та доставці на підприємство заготовленого молока власним транспортом.
Як вбачається із матеріалів справи, за товарно-транспортними накладними на перевезення молочної продукції позивач на виконання умов договору б/н від 14.04.07 року здійснював поставку молока (а.с. 19-33). Відповідачем, контрагентом за договором поставки молочної сировини, заперечується факт надання позивачем таких послуг.
В зв'язку з цим, колегія апеляційного суду скористалася своїм правом перевірки законності та обґрунтованості рішення та на підставі клопотання позивача в порядку ст. 30 ГПК України викликала для дачі пояснень працівників відповідача, які на час відносин між позивачем та відповідачем працювали на підприємстві відповідача, що підтверджується записом в трудовій книжці, а саме:
- на посаді приймальника молока у АТВТ «Святошино» - ОСОБА_2, (паспорт серії НОМЕР_1, виданий Сквирським РВ ГУ МВС України в Київській області 25.12.2000 року, ідентифікаційний код НОМЕР_2, що мешкає за адресою АДРЕСА_1);
- на посаді лаборанта у АТВТ «Святошино» - ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_3, виданий Сквирським РВ ГУ МВС України в Київській області 24.11.1995 року, ідентифікаційний код НОМЕР_4, що мешкає за адресою АДРЕСА_2).
Метою участі працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів є вирішення питань щодо обставин справи, дослідження наявних у справі доказів чи збирання нових доказів, інших питань, що виникають під час судового розгляду.
Поясненнями зазначених вище працівників відповідача було підтверджено, що позивачем дійсно були проведені закупки молока у третіх осіб та здано на підприємство в кількості та якості, що зазначені на товарно-транспортних накладних, оскільки ці дані проставлялися самими працівниками за їх підписом (так лаборант підтвердила свій підпис на накладній поданій до суду), про що зазначено в письмових пояснення працівників відповідача, поданих ними в порядку ст. 30 ГПК України.
Таким чином, апеляційний суд не ставить під сумнів як належний доказ, товарно-транспортні накладні, які підтверджують факт поставки позивачем молочної сировини на користь відповідача.
Що стосується заперечення апелянта з приводу правомірності угоди від 17.08.2007 року, яку місцевий суд прийняв як доказ по зазначеній справі, апеляційний суд зазначає наступне.
Так, при дослідженні зазначеної угоди, укладеної 17.08.2007 року між довірителями, одним із яких є позивач - ОСОБА_1, та відповідачем, було встановлено, що відповідач визнає перед повіреними свій борг та здійснює виплати розстрочено, порядок рострочення встановлено самими сторонами. Однак, в тексті договору зазначено про відносини позивача з відповідачем на підставі іншого договору № 11-н від 20.02.2007 року. Разом з тим, дана угода підтверджує факт, який заперечується відповідачем, про існування між сторонами позову відносин по поставці молочної сировини.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач свої зобов'язання за договором в частині надання коштів позивачу для розрахунку з продавцями не виконав належним чином, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 58 022,55 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, підписаним уповноваженими представниками позивача та відповідача, яким сторони погодили, що станом на 31.08.08 року заборгованість АТВТ «Святошино» перед позивачем становить 58 022,55 грн. До того ж судом встановлено, що відповідачем здійснено часткову сплату боргу за поставку молочної сировини в сумі 96 474,00, що підтверджується актом. Представник відповідача у судовому засіданні, яке відбулося 29.03.2011 року, підтвердив дійсність підпису бухгалтера підприємства та печатки.
Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, що акт звірки не є належним доказом, оскільки, як було встановлено в судовому засіданні відповідач з позивачем укладали лише один договір, а відтак в акті звірки посилання на конкретний договір є не обов'язковим.
Відповідно до п.п. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Колегія апеляційного суду вважає висновки місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні стягнення 15 317,80 грн. інфляційних втрат за період з 01.09.2008 року по 01.11.2010 року правомірним, оскільки позивачем не надано суду належних доказів сплати та порушення відповідачем строків оплати, з урахуванням п. 4.5 договору.
З приводу заявленої вимоги про стягнення пені, апеляційний господарський суд також підтримує висновок місцевого суду щодо заявлення зазначеної вимоги з пропуском річного строку, який, відповідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). А оскільки відповідачем подано заяву в порядку ст. 267 ЦК України про застосування строку позовної давності, то відповідно до п. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позивачем клопотання про поновлення строку позовної давності не заявлялося, тому місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні вимоги про стягнення 6 905,40 грн. пені.
Враховуючи викладене, колегія апеляційного суду підтримує висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача в частині стягнення 58 022,55 грн. основного боргу за договором б/н від 14.04.07 року.
Інші доводи апеляційної скарги внаслідок їх безпідставності та необґрунтованості не приймаються апеляційним судом до уваги.
За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 18.01.2011 року у справі № 16/487 - залишається без змін.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства відкритого типу «Святошино» на рішення господарського суду міста Києва від 18.01.2011 року у справі № 16/487 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.01.2011 року у справі № 16/487 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 16/487 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Головуючий суддя
Судді
14.04.11 (відправлено)