01032, м. Київ, вул. Комінтерну(Симона Петлюри), 16 тел. 235-24-26
"25" лютого 2011 р. Справа № 14/010-11
Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.
при секретарі судового засідання Поліщук О. Д.
за участю представників учасників процесу:
від позивача: Бондар Ж. П. (довіреність № 09-32/322 від 25.08.2010 р.); Суденко Р. В. (довіреність № 09-32/728 від 02.11.2009 р.); Яцук С. В. (довіреність № 09-32/529 від 22.11.2010 р.);
від відповідача-1: не з'явились;
від відповідача-2: Грабовський В. А. (довіреність б/н від 04.10.2010 р.);
від третьої особи: не з'явились;
розглянувши матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” в особі Філії „Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Біла Церква Київської області”, м. Біла Церква
до:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Білоцерківська цегла”, м. Біла Церква;
2) Приватного підприємства „Класик-Цегла”, м. Біла Церква;
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Відкритого акціонерного товариства „Будматеріали”, м. Біла Церква
про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги
ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” в особі Філії „Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Біла Церква Київської області” звернулось в господарський суд Київської області із позовом до ТОВ „Торговий дім „Білоцерківська цегла”, ПП „Класик-Цегла” про визнання недійсним договору № 2 від 12.03.2009 р. про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ „Торговий дім „Білоцерківська цегла” та ПП „Класик-Цегла”.
Позовні вимоги обґрунтовані позивачем наступним.
14.05.2007 р. між ТОВ „Торговий дім „Білоцерківська цегла” та ТОВ „Будматеріали” був укладений договір позики б/н, згідно якого позикодавець зобов'язався надати ТОВ „Будматеріали” безвідсоткову поворотну позику в сумі 17 млн. грн., а позичальник зобов'язався повернути позику 31.12.2012 р.
Додатковою угодою № 2 від 15.01.2008 р. позикодавець та позичальник доповнили зміст договору позики окремими пунктами. Зокрема, сторони договору позики доповнили договір пунктом 3.5., відповідно до якого „за несвоєчасне повернення позики (її частини) позичальник додатково до пені, передбаченої п. 3.2. договору сплачує позикодавцю відсотки в розмірі 0, 5 % від суми заборгованості за кожен день користування грошовими коштами позичальника”.
В подальшому з метою відступлення прав вимог за договором позики, між ТОВ „Торговий дім „Білоцерківська цегла” та ПП „Класик-Цегла” був укладений договір № 2 про відступлення права вимоги від 12.03.2009 р.
Відповідно до п. 1 вказаного договору про відступлення, цей договір спрямований на регламентацію цивільних правовідносин, що виникають з приводу відступлення в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, цедентом цесіонарію права вимоги, належного цеденту, в межах яких цесіонарій стає кредитором за договором позики б/н від 14.05.2007 р., укладеного між цедентом та ВАТ „Будматеріали”.
Вказаний договір про відступлення права вимог був укладений на підставі договору позики від 14.05.2007 р., укладеного між ТОВ „Торговий дім „Білоцерківська цегла” та ВАТ „Будматеріали”.
Позивач вважає, що договір про відступлення, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 порушує права позивача, не відповідає приписам законодавства в частині та підлягає визнанню відповідно недійсним, виходячи з наступного.
ПАТ „Промінвестбанк” - позивач - є заінтересованою особою в спорі про визнання угод недійсними, оскільки ці угоди впливають на права позивача.
Порушене право полягає в наступному:
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.03.09 р. порушено провадження у справі № БЗ/106-09 про банкрутство ВАТ „Будматеріали”. Ухвалою попереднього засідання від 16.03.2010 р. затверджено реєстр кредиторів боржника: ПП „Класик-Цегла” визнано кредитором в сумі 121 585 756, 60 грн., з яких 48 458 062, 45 грн. (І черга), 8 072 905, 68 грн. (IV черга), 554 788,47 грн. (VI черга).
В той же час, ПАТ „Промінвестбанк” визнано кредитором в сумі 60 974 647, 16 грн., що значно менше ніж у ПП „Класик-Цегла”.
В результаті такого неправомірного нарахування сум щодо боржника, стало отримання у ПП „Класик-Цегла” більшості голосів у порівнянні з іншими кредиторами, в тому числі порівняно з ПАТ „Промінвестбанк”, наслідком чого стало створення комітету кредиторів без ПАТ „Промінвестбанк” та скерування процедури банкрутства на користь виключно ПП „Класик-Цегла”.
Відповідно до п. 2 договору про відступлення за цим договором до цесіонарія (кредитора - відповідача-2) переходить „право вимагати (замість цедента) від боржника належного та реального виконання умов основного договору, в тому числі повернення поворотної позики в сумі 17 000 000, 00 грн., сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення та відсотків у розмірі 0, 5 % за кожен день користування грошовими коштами”.
Водночас, вищезазначеними умовами договорів позики запроваджена фактично не передбачена ні чинним законодавством України, ні договором позики сплата додаткових відсотків за користування коштами.
Позивач вважає, що Господарський кодекс не передбачає такий спосіб відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, як нарахування поряд з пенею відсотків за несвоєчасне виконання господарського зобов'язання, а так само не передбачає нарахування відсотків за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання. У разі наявності розбіжностей у нормах Цивільного та Господарського кодексів, в тому числі - у випадку застосування норм, пов'язаних з нарахуванням та обчисленням штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, положення Господарського кодексу України мають пріоритет, оскільки Господарський кодекс України є спеціальним законодавчим актом по відношенню до Цивільного кодексу України в силу положень статті 1 ГК України.
Крім того, позивач вважає, що договір про відступлення права вимоги № 2 від 12.03.2009 р. містить ознаки факторингу, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, які не є фінансовими установами, а тому має бути визнаний недійсним в цілому.
У зв'язку із чим, позивач просить суд визнати недійсним договір № 2 від 12.03.2009 р. про відступлення права вимоги, укладений між ТОВ „Торговий дім „Білоцерківська цегла” та ПП „Класик-Цегла”.
Ухвалою господарського суду Київської області від 25.01.2011 р. порушено провадження у справі № 14/010-11 за позовом ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” в особі Філії „Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Біла Церква Київської області” до ТОВ „Торговий дім „Білоцерківська цегла”, ПП „Класик-Цегла” про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 04.02.2011 р. Також даною ухвалою суду залучено до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, - Відкрите акціонерне товариство „Будматеріали”.
04.02.2011 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 25.02.2011 р.
22.02.2011 р. до канцелярії суду від відповідача-2 надійшли письмові заперечення б/н від 22.02.2011 р. на позовну заяву ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, у яких він просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.
24.02.2011 р. до канцелярії суду від позивача надійшли письмові доповнення № 39(2)-1822 від 24.02.2011 р. до позовної заяви, у яких він просить суд долучити ці доповнення до матеріалів справи, а справу вирішити з урахуванням цих доповнень.
25.02.2011 р. у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.
Представник відповідача-2 у судовому засіданні надав усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Представники інших учасників процесу у судове засідання не з'явились, хоча про судове засідання були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд повідомили, документи, витребувані судом, не надали.
За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.
Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -
14.05.2007 р. між відповідачем-1 та третьою особою було укладено договір позики, згідно умов п. 1.1. якого позикодавець надає позичальнику безвідсоткову поворотну позику в сумі 17 000 000, 00 грн.
Згідно п. 2.2. договору позики позичальник зобов'язується повернути позику 31.12.2012 р.
Відповідно до п. 3.2. договору позики за несвоєчасне повернення позики позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожен день відповідного прострочення.
Пунктом 6.1. договору позики передбачено, що даний договір вважається укладеним з моменту перерахування коштів позикодавцем позичальнику.
Пунктом 6.2. договору позики визначено строк дії договору, згідно якого термін дії договору -до 31.12.2012 р., проте у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.
В подальшому між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 1 до договору позики від 14.05.2007 р., згідно умов якої сторони дійшли згоди викласти п. 2.2. договору у наступній редакції: „позичальник зобов'язується повернути позику до 31.12.2013 р.” та дійшли згоди викласти п. 6.2. договору у наступній редакції: „Термін дії договору -до 31.12.2013 р., проте у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.”
В подальшому між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 2 до договору позики від 14.05.2007 р., згідно умов якої, крім іншого, сторони дійшли згоди включити до розділу 3 п. 3.5. договору у наступній редакції: „за несвоєчасне повернення позики (її частини) позичальник додатково до пені, передбаченої п. 3.2. договору, сплачує позикодавцю відсотки в розмірі 0, 5 % від суми заборгованості за кожен день користування грошовими коштами позичальника.
Згідно п. 5 додаткової угоди № 2 до договору позики від 14.05.2007 р. сторони дійшли згоди включити до розділу 5 п. 5.5. договору у наступній редакції: „позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики. Позичальник зобов'язаний протягом десяти днів з дня одержання відповідної вимоги позикодавця повернути позику у повному обсязі у передбаченому п. 2.3. цього договору порядку.
12.03.2009 р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір № 2 про відступлення права вимоги, згідно умов п. 1. якого цей договір спрямований на регламентацію цивільних правовідносин, що виникають з приводу відступлення в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, цедентом цесіонарієві права вимоги, належного цедентові, в межах яких цесіонарій стає кредитором за договором позики б/н від 14.05.2007 р., укладеному мід цедентом та ВАТ „Будматеріали”.
Згідно п. 2. договору про відступлення права вимоги за цим договором до цесіонарія переходить право вимагати (замість цедента) від боржника належного та реального виконання всіх умов основного договору, в тому числі повернення поворотної позики в сумі 7 487 000, 00 грн., сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення та відсотків в розмірі 0, 5 % відсотків за кожен день користування грошовими коштами.
Відповідно до п. 3. договору про відступлення права вимоги загальна сума вимог, що перейшла за цим договором до цесіонарія визначена у додатку № 1 до цього договору.
Пунктом 4. договору про відступлення права вимоги передбачено, що до цесіонарія переходить право вимоги цедента за основним договором, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав та право вимоги за договором застави обладнання від 25.11.2008 р., посвідченому ОСОБА_1, приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу, зареєстрованому в реєстрі за № 3622.
Пунктом 5. договору про відступлення права вимоги передбачено, що моментом переходу права вимоги цедента за основним договором до цесіонарія є момент укладення даного договору.
Пунктом 6. договору про відступлення права вимоги передбачено, що за відступлення права вимоги цесіонарій сплачує цеденту винагороду. Розмір винагороди та порядок розрахунків визначені у додатку № 1 до цього договору.
Пунктом 13. договору про відступлення права вимоги передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.
Пунктом 17. договору про відступлення права вимоги визначено строк його дії, згідно умов якого цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного його виконання.
12.03.2009 р. між позивачем та відповідачем було підписано додаток № 1 до договору № 2 про відступлення права вимоги від 12.03.2009 р., згідно умов п. 1 якого загальна сума вимог, що перейшла за договором до цесіонарія складає 20 236 745, 63 грн., в тому числі 7 487 000, 00 грн. -поворотна позика, 1 481 810, 63 грн. -пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, 11 267 935, 00 грн. - відсотки в розмірі 0, 5 % відсотків за кожен день користування грошовими коштами.
Згідно п. 2 додатку № 1 від 12.03.2009 р. до договору № 2 про відступлення права вимоги від 12.03.2009 р. за відступлення права вимоги цесіонарій сплачує цеденту винагороду 50 % від загальної суми вимог в межах основного договору - 10 118 372, 82 грн.
Відповідно до п. 3 додатку № 1 від 12.03.2009 р. до договору № 2 про відступлення права вимоги від 12.03.2009 р. оплата винагороди за відступлення права вимоги по договору здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок цедента частинами до 31.12.2010 р.
Пунктом 4 додатку № 1 від 12.03.2009 р. до договору № 2 про відступлення права вимоги від 12.03.2009 р. передбачено, що даний додаток № 1 є невід'ємною частиною договору та вступає з моменту його підписання.
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із укладенням договорів про відступлення права вимоги, здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.
Згідно ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1047 цього ж кодексу договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Частиною 1 ст. 1048 цього ж кодексу передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 549 цього ж кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 цього ж кодексу передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 цього ж кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 ст. 231 цього ж кодексу передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 536 цього ж кодексу передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 цього ж кодексу кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:
1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);
2) правонаступництва;
3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);
4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Частиною 1 ст. 513 цього ж кодексу передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Статтею 514 цього ж кодексу передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 516 цього ж кодексу передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 цього ж кодексу передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ст. 203 цього ж кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 2 ст. 207 цього ж кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII „Про захист прав споживачів” (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV „Про оренду землі” (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.
При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Дослідивши договір № 2 про відступлення права вимоги від 12.03.2009 р., укладений між ТОВ „Торговий дім „Білоцерківська цегла” та ПП „Класик-Цегла”, суд дійшов до висновку, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов даного договору (предмет, винагорода, термін дії договору, інші умови), визначених чинним законодавством України, їх зміст та форма договору не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншим нормативно-правовим актам в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину.
Як було зазначено вище, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що укладення між ТОВ „Торговий дім „Білоцерківська цегла” та ПП „Класик-Цегла” договору № 2 про відступлення права вимоги від 12.03.2009 р. порушило його права та законні інтереси.
Абзацом 5 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
У процесі розгляду справи судом встановлено, що ухвалою господарського суду Київської області від 10.03.2009 р. було порушено провадження у справі № Б3/106-09 про банкрутство ВАТ „Будматеріали”.
Ухвалою попереднього засідання від 16.03.2010 р. було затверджено реєстр вимог кредиторів ВАТ „Будматеріали”. Зокрема, ПП „Класик-Цегла” було визнано кредитором в сумі 121 585 756, 60 грн., з яких 48 458 062, 45 грн. (І черга), 8 072 905, 68 грн. (IV черга), 554 788, 47 грн. (VI черга). Кредиторські вимоги ПП „Класик-Цегла” до ВАТ „Будматеріали” виникли на підставі, в тому числі, договору № 2 про відступлення права вимоги від 12.03.2009 р., укладеним між ТОВ „Торговий дім „Білоцерківська цегла” та ПП „Класик-Цегла”.
В той же час, ПАТ „Промінвестбанк” було визнано кредитором в сумі 60 974 647, 16 грн., що значно менше, ніж у ПП „Класик-Цегла”, у зв'язку з чим останнє отримало більшість голосів у порівнянні з іншими кредиторами, в тому числі - з ПАТ „Промінвестбанк”, наслідком чого стало створення комітету кредиторів без участі ПАТ „Промінвестбанк”.
Згідно ч. 2 ст. 15 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” у попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.
За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.
Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів.
У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені).
Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів.
Пунктами 8.10. Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України № 04-5/1193 від 04.06.2004 р. „Про деякі питання практики застосування Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачено, що вимоги кредиторів до боржника, щодо визнання яких розпорядником майна чи іншими кредиторами подані заперечення, розглядаються господарським судом з викликом боржника, кредитора, вимоги якого оспорюються та інших кредиторів, що заявили заперечення стосовно цих вимог.
Якщо господарський суд дійде висновку, що спірні вимоги кредитора обґрунтовані та підтверджені відповідними документами, такі вимоги визнаються судом; в іншому випадку у задоволенні таких вимог суд відмовляє повністю або частково. Про визнання чи відмову у визнанні вимог кожного кредитора судом виноситься ухвала.
Як вбачається із матеріалів справи господарського суду Київської області № Б3/106-09, ПАТ „Промінвестбанк” у процесі розгляду вказаної справи подавалися господарському суду заперечення № 01-820 від 08.10.2009 р. щодо визнання вимог кредитора ПП „Класик-Цегла” відповідно до договору відступлення права вимоги № 1 від 12.03.2009 р. за договором позики від 01.03.2007 р., договору відступлення права вимоги № 2 від 12.03.2009 р. за договором позики від 14.05.2007 р., аналогічними за змістом, що і позовна заява у даній справі.
Проте, господарський суд Київської області не знайшов підстав для відмови ПП „Класик-цегла” у включенні його кредиторських вимог до реєстру вимог кредиторів ВАТ „Будматеріали” у справі про банкрутство № Б3/106-09, про що судом було винесено ухвалу від 16.03.2010 р.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.06.2010 р. у справі № Б3/106-09 ухвалу господарського суду Київської області від 16.03.2010 р. було скасовано, провадження у справі № Б3/106-09 - припинено.
Постановою Вищого господарського суду України від 27.07.2010 р. у справі № Б3/106-09 постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.06.2010 р. у справі № Б3/106-09 скасовано, а справу передано на розгляд до господарського суду Київської області.
Тобто, ухвала господарського суду Київської області попереднього засідання від 16.03.2010 р. у справі № Б3/106-09 про затвердження реєстру вимог кредиторів є законною, і відповідно законними є кредиторські вимоги ПП „Класик-Цегла” до ВАТ „Будматеріали”, що виникли на підставі, в тому числі, договору № 2 про відступлення права вимоги від 12.03.2009 р., укладеним між ТОВ „Торговий дім „Білоцерківська цегла” та ПП „Класик-Цегла”.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач не є стороною як спірного договору та і договору позики від 14.05.2007 р., укладеного між ТОВ „Торговий дім „Білоцерківська цегла” та ВАТ „Будматеріали”, а предмет договору жодним чином не стосується прав і обов'язків та будь-яких інтересів позивача.
Отже, враховуючи те, що, як було встановлено судом, договір № 2 про відступлення права вимоги від 12.03.2009 р., укладений між ТОВ „Торговий дім „Білоцерківська цегла” та ПП „Класик-Цегла”, не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншим нормативно-правовим актам в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину, та те, що будь-які права і інтереси ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” вчиненням вищевказаного правочину та у спірних відносинах відповідачами не порушувались, то позовна вимога позивача про визнання його недійсним, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини, викладені у позовній заяві позивача, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, його позовні вимоги є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні позову повністю.
Суддя В. М. Бацуца
Повний текст рішення підписаний
31 березня 2011 р.