28 березня 2011 р. Справа № 55651/09
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Багрія В.М.,
суддів Богаченка С.І., Старунського Д.М.,
при секретарі судового засідання Ткач О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2009 року у справі за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» до Державної податкової інспекції у м. Львові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У липні 2005 року Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Львові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Позивач посилався на те, що відповідачем за період з 01.07.2003 року по 01.07.2004 року здійснено документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем. Ні підставі висновків акту перевірки від 20.12.2004 року прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.01.2005 року №1312320/1/1124. У даному повідомленні-рішенні встановлені порушення, які допущенні позивачем при формуванні валових доході, валових витрат на загальну суму 144010 грн.
Позивач вважав, що вказане донарахування податку на прибуток та застосування санкцій здійснені безпідставно, оскільки перевіряючими при здійсненні перевірки не враховано галузевої специфіки та всіх первинних документів, представлених для перевірки.
Позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення №1312320/1/1124 від 20.01.2005 року.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2009 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Львові №1312320/1/1124 від 20.01.2005 року.
Постанову суду першої інстанції оскаржила Державна податкова інспекція у м. Львові, подавши на неї апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що постанова суду першої інстанції є необґрунтована та винесена з порушенням норм матеріального права.
Апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови неправильно застосував норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» по всіх позиціях порушень, викладених в акті перевірки, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апелянт просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2009 року та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Вислухавши суддю-доповідача, представників Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», які просять апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
В справі встановлено, що за період з 18.08.2004 р. по 20.12.2004 р. ДПІ в м. Львові провела позапланову документальну перевірку Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, за наслідками якої було складено акт № 150/23-2/01059900.
На підставі цього акту податковий орган прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення №1312320/1/1124 від 20.01.2005 року , яким визначив позивачу податкове зобов'язання зі сплати податку на прибуток на суму 144010,00 грн., в тому числі за основним платежем 10299,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 41110,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, Львівський окружний адміністративний суд правильно керувався нормами чинного законодавства.
З такою позицією суду першої інстанції погоджується колегія суддів, при цьому виходить з наступного.
Податковий орган, як видно з акту перевірки, прийшов до висновку, що позивач в ІІ кв. 2004 р. зайво включив до валових витрат 21073,00 грн. вартість проведених ремонтів по Львівській дирекції залізничних перевезень.
В справі встановлено, що Стрийська дистанція цивільних споруд здійснила в травні 2004 р. капітальний ремонт вокзалу ст. Розділ, вокзалу ст. Ходовичі, вокзалу ст.Стрілки, приміщення станції Хирів-пасажирський, які знаходяться на балансі Львівської дирекції залізничних перевезень. На виконані роботи складено акти виконання робіт у травні 2004 р. - № 29 на суму 6116,00 грн., № 31 на суму 5480,00 грн., № 32 на суму 5522,00 грн.,, всього на загальну суму 21073,00 грн. (а.с.74-80 т.1).
В травні 2004 р. за даними бухгалтерського обліку сума 30004,00 грн. віднесена на валові витрати . За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав, що податковий орган прийшов до неправильного висновку про безпідставність віднесення до валових витрат вартості ремонту суми 21073,00 грн.
Далі, як видно з матеріалів справи, податковий орган в процесі перевірки прийшов до висновку, що позивач, порушивши вимоги п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безпідставно відніс до валових витрат 17000,00 грн. за рахунок завищення розміру убутку балансової вартості запасів станом на 1.07.2004 р. в зв'язку з невірним обчисленням цього убутку в ІІ кв. 2004 р.
Суд першої інстанції правильно встановив, що на початок звітного періоду балансова вартість запасів на складах Львівської механізованої дистанції вантажно-розвантажувальних робіт становила 98000,00 грн., на кінець ІІ кв. 2004 р. - 80000,00 грн.
На початок звітного кварталу, крім залишку запасів на кінець звітного періоду необхідно відняти 1000,00 грн. як запаси, використані не у господарській діяльності. Тому завищення запасів за ІІ кв. 2004 р. буде становити 6000,00 грн. ( 98000-80000,00 грн. - 1000,00 грн. - 11000,00 грн. = 6000,00 грн. Доводи податкового органу щодо зменшення величини убутку балансової вартості запасів станом на 1.07.2004 р. суд першої інстанції, в зв'язку з наведеним, правильно визнав безпідставними.
Крім того, ДПІ в м. Львові в акті перевірки, зокрема, зазначила, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат в І кв. 2004 р. суму 6000,00 грн., які були витрачені на поліпшення житлового будинку по вул. Глибокій,14 в м. Львові.
Суд першої інстанції встановив, що Львівською дистанцією цивільних споруд проведено поліпшення даного будинку як об'єкта соціальної інфраструктури. Даний будинок був закріплений за Львівською державною залізницею, а ухвалою Львівської міської ради № 283 від 27.02.2003 р. житловий будинок по вул.. Глибокій,14 передано у власність територіальної громади м. Львова.
Відповідно до п. 5.4.9 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності таких об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації), зокрема,багатоквартирного житлового фонду, включаючи гуртожитки, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об'єктів житлово-комунального господарства, які перебувають на балансі юридичних осіб, щодо яких платником податку прийнято документально оформлене рішення про передачу на баланс місцевих рад.
Відповідно до п.8.1.4 п.8.1 ст. 8 цього Закону до валових доходів платника податку у разі продажу невиробничих фондів включаються доходи, отримані (нараховані) від продажу, а до валових витрат - сума витрат, пов'язаних із придбанням (виготовленням) таких невиробничих фондів (без врахування зносу) та їх поліпшенням.
Згідно з пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
За таких обставин по даному епізоду порушень суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, визнавши неспроможними доводи податкового органу в частині відсутності документів у позивача на придбання (будівництво) даного об'єкта соціального призначення.
Далі, як видно з матеріалів справи, податковий орган при перевірці прийшов до висновку про порушення мостобудівельним поїздом № 61 пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо включення до складу валових витрат суми 5600,00 грн., яка не підтверджена документами, зокрема, актами виконаних робіт за жовтень 2003 р.
Суд першої інстанції встановив, що містобудівельний поїзд № 61 уклав договір № 256 від 25.02.2003р. на перевезення пасажирів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги з Львівською дирекцією залізничних перевезень, згідно з п. 2.4 якого зобов'язувався здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткові послуги шляхом перерахування коштів у сумах, відповідних до обсягу перевезення та вагонообігу на рахунок ТехПД-1. По мірі виконання перевезень залізниця списує відповідні суми (провізну плату, додаткові збори, штрафи) з особового рахунку мостобудівельного поїзда № 61 на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей за користування вагонами, контейнерами та ін.
По закінченню кожного місяця залізниця надає вантажовласнику витяг з його особового рахунку відповідно до п.3.2 та 3.3 договору. В процесі податкової перевірки особові рахунки ТехПД-1, а також перевізні документи за жовтень 2003 р. були в наявності. Суд першої інстанції правильно вважав, що на перевезення вантажів залізницею акти виконаних робіт не складаються, а витяги з переліків ТехПД-1 підтверджують факт наданих послуг та обґрунтовано задоволив вимоги позивача щодо неправомірності дій відповідача.
Далі, як вважає податковий орган, позивач на порушення вимог пп. 5.2.10, 5.3.9 ст.5, пп.8.7.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зайво відніс до складу валових витрат у ІІІ кв.2003 р. вартість робіт по капітальному ремонту виконаних ПП «Ягор» на суму 54900,00 грн. внаслідок помилкового завищення обсягу робіт.
Судом першої інстанції встановлено, що вокзал ст. Львів у липні 2003 р. здійснив ремонтно -будівельні роботи по приміщенням вокзалу, про що виконавцем робіт складено акти № 13, 14-А, 15 приймання-виконання робіт на суму 65830,80 грн., в т.ч. ПДВ - 10971,80 грн. На підставі поданого акту ПП «Ягор» надав вокзалу на станції Львів податкові накладні від 28.07.2003 р. № 13, 14-А, 15 на загальну суму 54859,00 грн. та ПДВ на суму 10971,80 грн.
Вартість цих господарських операцій включена в книгу придбання товарів (робіт, послуг) за липень 2003 р. на суму 54859,00 грн.
Відповідно до договору № НЛ/ЛВОК-Львів_03359/НЮ від 21.03.2003р. вокзал ст.. Львів за платіжними дорученнями № 1160 від 6.08.2003 р., № 1192 від 12.08.2003 р., № 1198 від 13.08.2003 р., № 1211 від 15.08.2003 р., № 1220 від 19.08.2003 р. перерахував кошти за виконані роботи з врахуванням кредиторської заборгованості, про що свідчить акт звірки взаєморозрахунків з ПП «Ягор» з 1.01.2003 р. по 31.12.2003 р.
Суд першої інстанції встановив, що податковий облік валових витрат позивача проводиться на підставі актів виконаних робіт, отриманих від постачальника послуг ПП «Ягор». Акти виконання робіт відповідають фактично отриманим послугам за липень 2003 р. на суму 65830,80 грн. ( в т.ч. ПДВ 10971,80 грн.). Іншого акту виконаних робіт, який був би складений повторно не було, тому у підприємства не виник обов'язок відкорегувати валові витрати.
З розрахунку № 1 коригування кількісних і вартісних показників до податкової декларації від 28.07.2003 р. № 15, наданого ПП «Ягор» 16.09.2003 р. мало місце коригування не обсягів робіт у сумі 54859 грн., а ПДВ, за яким зменшується податкове зобов'язання продавця на одинакову суму в 10971,80 грн. в зв'язку з помилковим завищенням обсягів робіт за липень 2003 р. на суму 54859 грн.. Це знаходить своє підтвердження даними облікової картки операцій з ПП «Ягор» з 1.07.2003 р. по 30.09.2003 р. по кореспонденції бухгалтерських рахунків.
За таких обставин дії податкового органу в частині визнання неправомірними дій позивача не ґрунтуються на вимогах закону, про що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку.
В процесі перевірки ДПІ в м. Львові встановила, що позивач порушив вимоги пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та не відніс до складу валового доходу протерміновану кредиторську заборгованість в сумі 37106,00 грн. та в порушення п. 5.9 ст. 5 цього Закону порушив правила ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості товарно-матеріальних цінностей та малоцінних предметів.
Суд першої інстанції встановив, що станом на 1.12.2003 р. за підприємством рахується кредиторська заборгованість перед ВАТ «Львівторчормет» в сумі 37106,00 грн., яка виникла до 1.12.2000 р. і термін позовної давності по якій минув.
Суд врахував обставини, за яких виникла спірна ситуація, зокрема те, що ухвалою господарського суду Львівської області від 23.11.1998 р. порушено провадження в справі про банкрутство ВАТ «Львівторчормет», в зв'язку з чим БУ № 1 як структурний підрозділ позивача було позбавлено об'єктивної можливості перерахувати кредиторську заборгованість, оскільки не були відомі банківські реквізити банкрута. В справі господарський суд Львівської області прийняв рішення від 2.11.2004 р., копія якого була отримана БУ №1, яке на виконання вимог ст. 25-32 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» платіжним дорученням № 1801 від 19.2004 р. перерахувало кредиторську заборгованість в сумі 44527,99 грн. ВАТ «Львівторчормет». Суд обгрунтовано врахував, що прострочена кредиторська заборгованість в даному випадку не є безповоротною фінансовою допомогою, тому немає підстав для її віднесення до валового доходу, з чим погоджується колегія суддів.
Обгрунтованими є також висновки суду першої інстанції щодо неправомірності твердження податкового органу щодо порушення позивачем правил ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості матеріальних ресурсів. Відповідач не врахував, що витрати на списання запчастин відносяться до валових витрат в межах 10% балансової вартості основних фондів на початок звітного періоду. Згідно податкового обліку БУ № 1 запчастини до витрат на поліпшення основних фондів не відносилися, а залишалися у залишку на кожну звітну дату, тому вони підлягають коригуванню залишків товарно-матеріальних цінностей на кожну звітну дату в порядку п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Такі висновки суду стверджуються детальним приведенням розрахунків, наведеним в постанові, що відповідає нормам законодавства.
Далі, як видно з матеріалів справи, податковий орган прийшов до висновку, що інформаційно-статистичним центром як структурним підрозділом позивача неправомірно віднесено до складу валових витрат кошти по послугах - оцінці основних засобів в сумі 10891,00 грн. згідно акту виконаних робіт від ТзОВ «Експерттранс», оскільки проводилася дооцінка основних засобів, яка відображена по бухгалтерському обліку, згідно податкового обліку підприємство не збільшило вартість основних засобів. Оцінка не підлягає амортизації, дані кошти не використовуються в господарській діяльності.
Суд першої інстанції взяв до уваги акт здачі-приймання виконаних робіт згідно договору № Л/НФ-03771/НЮ від 14.05.2003 р., згідно якого ТзОВ «Експерттранс» виконав в повному обсязі роботи по оцінці обладнання, пристроїв, інвентарю, транспортних засобів (513 одиниць) для позивача, про що отримано звіт про оцінку майна та висновки.
Відповідно до пп.5.2.10 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону, відносяться до валових витрат. Відповідач не визначив суми валових витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації у сумі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок звітного періоду.
Роботи по оцінці основних засобів, як правильно вважав суду першої інстанції, не підпадають під поняття «нематеріальний актив», оскільки їх результати використані позивачем в господарській діяльності одноразово і повністю. Тому дії податкового органу в частині визнання порушення позивачем вимог п. 5.1, 5.3, пп.5.3.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не відповідають вимогам чинного законодавства.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про неправомірність виключення податковим органом з валових витрат позивача 10891,00 грн.
Як вважав податковий орган далі, Ужгородською дистанцією електропостачання Львівської залізниці протягом періоду, який перевірявся, щомісячно оприбутковувалася електроенергія, яка відносилася до валових витрат. Підрозділ Львівської залізниці «Енергозбут» постачав електроенергію, яка використовувалася дистанцією електропостачання як на власні потреби, так і передавалися втрати - нормативні та комерційні. Ужгородською дистанцією електропостачання, як вважав податковий орган, не подано підтвердження використання комерційних втрат електроенергії в своїй господарській діяльності, тому позивачу було зменшено валові витрати Ужгородській дистанції електропостачання на суму 275795 грн.
В справі встановлено, що відповідно до наказу Державної адміністрації залізничного транспорту від 12.07.2002 р. № ЦЗП-6/13 всі мережі дистанції електропостачання розподіляються на мережі передачі електроенергії споживачам та суто технологічні електромережі. Всі витрати технологічних електромереж по всіх елементах витрат відносяться до основної діяльності залізниць обчислені в Ужгородській дистанції електропостачання відповідно до номенклатури витрат (ст..225, 229-233), затвердженої наказом Укрзалізниці від 10.02.2000 р. № 57-Ц. Витрати на утримання та обслуговування локальних мереж накопичуються по ст.. 447 та 446 зазначеної номенклатури. Згідно п.2.3 Положення про «Енергозбут» метою і предметом діяльності цього структурного підрозділу залізниці є збільшення обсягів реалізації стороннім залізничному транспорту споживачам та отримання прибутку. Тому відповідно до п. 2.9 Положення про «Енергозбут» Ужгородська дистанція електропостачання передає «Енергозбуту» витрати на утримання і обслуговування локальних електромереж. Щомісячно «Енергозбут» Львівської залізниці повідомленнями (авізо) передає використання дистанцією електропостачання та втрати в кількісному та вартісному вигляді як по дистанціях, так і по споживачах. При передачі цих витрат Ужгородська дистанція електропостачання знімає їх за елементом «Інші витрати».
Виходячи з повідомлень (авізо), видно, що комерційні втрати електроенергії на включалися в рядок 04 «Валові витрати» Декларації з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди, що перевірялися, а були передані структурному підрозділу «Енергозбут» як «Інші витрати», що видно з декларації за 2003 р. ДПІ в Галицькому районі м. Львова при здійсненні документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства законодавства структурним підрозділом «Енергозбут» Львівської залізниці за період з 1.07.2003 р. по 1.07.2004 р. не виявила порушень закону в частині податкового обліку витрат на передачу та постачання електроенергії. Тому висновки суду першої інстанції щодо неправомірності дій податкового органу щодо визнання порушень по Ужгородській дистанції електропостачання є правильними.
Досліджуючи обставини справи, пов'язані з правомірністю дій відповідача щодо порушень по Івано-Франківській дистанції колії, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про неправомірність таких. Податковий орган вважав, що Івано-Франківська дистанція колії не включила до валових доходів суми простроченої кредиторської заборгованості перед ТОВ «Карпатигеодезкартографія» за отримані від постачальника послуги (проектні роботи) в сумі 21.0 тис. грн.
Проте, відповідно до п.п. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій:
а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією;
б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Податковий орган не прийняв до уваги, що постачальник послуг не звертався до дистанції колії з вимогою про досудове врегулювання спору або з позовом до суду, в силу чого в Івано-Франківській дистанції колії не було правових підстав на власний розсуд включати непогашену заборгованість до валових доходів. Правомірність такої позиції позивача підтверджується судовою практикою по вирішенню аналогічних спорів ( див. постанову Вищого господарського суду України від 7.07.2005 р. в справі № 32/440).
Правильно встановивши обставини справи, давши належну оцінку доказам, вірно застосувавши норми матеріального та процесуального права, суд прийшов до обґрунтованого висновку про правомірність позовних вимог позивача.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції окремі позовні вимоги позивача свого вирішення в справі не знайшли.
Зокрема, позивач однією з вимог ставив питання перед судом про неправомірність визнання податковим органом порушень законодавства госпрозрахунковою службою матеріально-технічного постачання.
Податковий орган вважав, що цим структурним підрозділом позивача було невірно проведено розрахунок приросту матеріалів, чим завищено валові витрати в сумі 16300,00 грн. в І півріччі 2004 р.
Позивач з такою позицією не погодився ні в суді першої інстанції, ні в цій частині з апеляційною скаргою, подавши на неї письмові заперечення.
Відповідно п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). При визначенні приросту (убутку) запасів податковий орган включив до рахунку 20 «Виробничі запаси» дані рахунку 23 «Виробництво», завищивши в такий спосіб валові витрати та дорахував податок на прибуток.
Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств, затвердженої наказом Мінфіну України від 30.11.1999 р. № 291, рахунок 23 «Виробництво» призначений для узагальнення інформації (робіт, послуг( і в розрахунку приросту (убутку) запасів участі не приймає. Податковий орган при перевірці не дослідив господарську діяльність цього підрозділу позивача, не досліджував первинних документів бухгалтерського обліку, на підставі яких було здійснено ремонт основних засобів, а акті не зазначив об'єктів ремонту та матеріалів використаних для його проведення, кількості, ціни, тому донарахування податку на прибуток є недостовірним.
Судом не вирішені позовні вимоги позивача по факту виявлених порушень по дорожній ремонтно-експлуатаційній базі позивача. Податковий орган вважав, що підприємство завищило суму валових витрат в ІІ кв.2004 р. на 11,6 тис. грн.. та донарахувало податок на прибуток в сумі 2,9 тис. грн.. Колегія суддів вважає, що відповідач як субєкт владних повноважень не подав переконливих доказів порушення позивачем вимг пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». В рядку 04.1 декларації за перше півріччя 2004 р. зазначено суму 2044, 0 тис. грн.., в цю суму входять не тільки витрати на придбання запчастин, а витрати на придбання інших товарів (робіт, послуг). В акті перевірки не зазначено суми придбання запчастин в І кв. 2004 р., в зв'язку з чим неможливо визначити величину затрат на придбання запчастин в ІІ кВ. 2004 р. Тому в справі неможливо встановити правильність викладених в акті перевірки висновків щодо нарахування додатково цього виду податку. В зв'язку з цим немає підстав для погодження з правомірністю дій відповідача щодо визначення порушень на вказаному підприємстві.
Крім того, позивач оспорював дії податкового органу в частині донарахувань по Львівській дистанції сигналізації та зв'язку. В справі встановлено, що сума податкових зобов'язань, нарахована позивачу по даному структурному підрозділу, визначена з врахуванням цих нарахувань, тобто предмет спору відсутній. Суд першої інстанції ці вимоги позивача фактично розглядав та прийняв до уваги письмове пояснення представника позивача (а.с. 35 т.5). Оскільки позивач не оскаржив в апеляційному порядку незазначення в постанові суду його висновків по цій частині позовних вимог, то при наявності потреби він зможе звернутися до суду за постановленням додаткового рішення відповідно до ст. 168 КАС України.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно вирішив по суті справу, проте не вирішив всіх позовних вимог позивача, тому оскаржувана постанова підлягає зміні з відмовою в позові по всім одинадцяти зазначених в акті перевірки податкового органу епізодах порушень.
Доводи апеляційної скарги щодо правомірності застосування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення по всіх позиціях порушення судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення спростовуються доказами в справі, нормами матеріального та процесуального права, тому на висновки суду першої інстанції не впливають.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 20і, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Львові задоволити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2009 року по справі № 2а-1744/08 змінити, задоволити позов, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Львові від 20.01.2005 р. № 1312320/1/1124.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.М. Багрій
Судді : С.І. Богаченко
Д.М. Старунський
Повний текст виготовлено 08.04.2011 року