Справа: № 2а-8214/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Степанюк А.Г.
Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.
Іменем України
"29" березня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Бистрик Г.М.,
суддів: Сорочко Є.О., Собківа Я.М.,
при секретарі: Пеньковій О.Г.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу позивача відповідача Державної податкової адміністрації в Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2010 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»до Державної податкової адміністрації в Київській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 20.05.2010 року № 0000223810/0,
У травні 2010 року позивач Дочірнє підприємство «Київське обласне дорожнє управління»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»звернулися в суд з позовом до Державної податкової інспекції в Київській області про визнання недійсним податкового повідомлення рішення від 20.05.2010 року № 0000223810/0.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2010 року вимоги позивача задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні вимог позивача відмовити.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.
Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою адміністрацією в Київській області з 20.04.2010 року по 05.05.2010 року проведено планову виїзну перевірку позивача з питань правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Едера Макс»та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛАНТ-ТЕХ»за період з 01.09.2007 року по 31.03.2008 року, за результатами якої складено акт №11/38-111/33096517 від 11.05.2010 року в якому зафіксовано порушення: пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 26473,60 грн., в т.ч. по періодах: лютий 2008 року на суму 22266,00 грн.; березень 2008 року на суму 4207,60 грн..
На підставі акту перевірки податковим органом 20 травня 2010 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0000223810/0.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛАНТ-ТЕХ»здійснювалась господарська діяльність на підставі, договору підряду на виконання робіт по відновленню адміністративно-виробничої будівлі по вул. Народного Ополчення, 11-А від 06.11.2007 року № 34-23; договору підряду на виконання робіт по відновленню виробничої бази (ремонт складських приміщень) філії «Київське ДЕУ»від 28.02.2008 № 24-4.
Виконання зазначених договорів підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт на загальну суму 220526,40 грн., в т.ч. ПДВ 36754,40 грн.: № 281203 від 28.12.2007 року на загальну суму 27480,00 грн., в т.ч. ПДВ 22266,00 грн.; №140201 від 14.02.2008 року на загальну суму 133596,00 грн., в т.ч. ПДВ 5700,80 грн.; № 200301 від 20.03.2008 року на загальну суму 25245,60 грн., в т.ч. ПДВ 4207,60 грн., та виписаними позивачу податковими накладними на загальну суму 220526,40 грн., в т.ч. ПДВ 36754,40 грн..
Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість»платником податку є будь-яка особа, яка здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку.
Пунктом 1.7. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно п.п.7.2.4. п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Згідно п. 6.2. Наказу Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.
Відповідно до п.п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна. Даним положенням не передбачено наявності інших документів чи обставин для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до пп.7.4.5.п. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до пп. 7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»- датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Будь-якої із перелічених вище обставин, які б за змістом Закону України «Про податок на додану вартість»могли б стати підставою для відсутності виникнення у позивача права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по оспорюваних господарських операцій не встановлено.
Інших перешкод для формування податкового кредиту законодавцем не визначено.
Обґрунтування вимог апеляційної скарги, рішенням Голосіївським районним судом міста Києва у справі № 4131, яким визнано недійсними установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника товариства з обмеженою відповідальністю «АЛАНТ-ТЕХ»з моменту внесення в реєстр платників ПДВ, тобто з 18.07.2008 року, не заслуговують на увагу.
На момент укладення та виконання договору ТОВ «АЛАНТ-ТЕХ»зареєстровано як платник податку на додану вартість і внесене до реєстру платників податку на додану вартість, та не було ліквідоване, а тому доводи апелянта, що у позивача відсутні підстави для включення до податкового кредиту сум ПДВ по господарським зобов'язанням ТОВ «АЛАНТ-ТЕХ»є помилковими.
Суд першої інстанції дав належну правову оцінку, доказам наданими позивачем на підтвердження того, що у нього є належним чином оформлені податкові накладні, а отже правомірно віднесли до складу податкового кредиту в періоді, що перевірявся відповідачем, податок на додану вартість, сплачений у вартості придбаних товарів (робіт, послуг).
Податкові накладні, які були видані позивачеві, виписані особою, яка у встановленому порядку зареєстрована як платники податку і підстав вважати їх недійсними у відповідача не було.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Аналізуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення повідомлення рішення від 20 травня 2010 року № 0000223810/0, у зв'язку з чим вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Доводи апелянта не ґрунтуються на належній доказовій базі та правильному трактуванні норм права.
Суд першої інстанції вірно застосував норми Закону України «Про податок на додану вартість», правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.
Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової адміністрації в Київській області - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.
Повний текст ухвали суду виготовлено 04.04.2011 року.
Головуючий суддя: (підпис)
Судді: (підпис)
Суддя: Бистрик Г.М.