ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
18 березня 2011 року 09:25 № 2а-1728/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Арсірія Р.О. , суддів Баранова Д.О. Літвінової А.В. при секретарі судового засідання Розсошко К.В. вирішив адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової адміністрації України
Державної податкової адміністрації в Херсонській області
проскасування наказів № 1559-о від 26.08.2008 та № 343-о від 26.08.2008, зобов'язання вчинити дії
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про скасування наказу ДПА України «Про звільнення ОСОБА_1»№ 1559-о від 26.08.2008, скасування наказу ДПА України у Херсонській області від 26.08.2008 № 343-о та про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови Державної податкової адміністрації у Херсонській області.
Позовні вимоги мотивовані тим, що приймаючи оскаржувані накази, відповідач не врахував заяви позивача про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням.
З огляду на те, що позивачем заявлені вимоги про скасування наказів ДПА України та ДПА у Херсонській області, суд відповідно до ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України залучив до участі ДПА у Херсонській області, як другого відповідача по справі.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що звільнення позивача з займаної посади відбулося за його заявою. Посилання позивача на те, що заява про звільнення за власним бажанням була відкликана ним заявою від 23.08.2008 є необґрунтованим, оскільки така заява була тримана відповідачем вже після підписання наказу про звільнення позивача за власним бажанням. Також відповідач посилався на те, що позивач пропустив строк на звернення до адміністративного суду у зв'язку з чим просив суд залишити позов без розгляду.
Позивач під час розгляду справи зменшував та уточнював заявлені ним позовні вимоги. В остаточних своїх вимогах позивач просив суд скасувати наказ ДПА України «Про звільнення ОСОБА_1В.»№ 1559-о від 26.08.2008 та поновити ОСОБА_1 на посаді заступника голови Державної податкової адміністрації України у Херсонській області з 26 серпня 2008 року, про що Державній податковій адміністрації України видати наказ. При цьому зазначив, що вимог до Державної податкової адміністрації України у Херсонській області не має.
Крім того, позивач просив суд поновити строк на звернення до суду, посилаючись на те, що протягом всього часу з моменту його звільнення він намагався самостійно у позасудовому порядку вирішити питання про поновлення його на посаді.
Зважаючи на клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду та враховуючи положення ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України, суд увалив про поновлення строку на звернення до суду, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду було відмовлено.
За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:
ОСОБА_1 -позивач, працював на посаді заступника голови Державної податкової адміністрації України у Херсонській області.
13.08.2008 позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням, відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України.
26.08.2008 наказом Державної податкової адміністрації України позивача було звільнено з займаної ним посади заступника голови Державної податкової адміністрації у Херсонській області відповідно до ст.38 Кодексу законів про працю України.
Разом з тим, 23.08.2008 позивач надіслав відповідачу заяву про відкликання заяви від 13.08.2008 про звільнення за власним бажанням, що підтверджується копією опису вкладення до цінного листа та фіскальним чеком від 23.08.2008 про відправку кореспонденції.
Також позивач надав копію листка непрацездатності від 23.08.2008.
Правовий статус працівників державної податкової служби врегульовано Законом України «Про державну податкову службу в Україні». Суд не приймає до уваги посилання представника позивача на ч.5 ст.15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»з огляду на те, що статтю 15 цього Закону було доповнено вказаною частиною у 2010 році, тобто вже після звільнення позивача зі служби.
З аналізу положень Закону України «Про державну податкову службу в Україні»судом було встановлено, що на час звернення позивача з заявою про звільнення не існувало будь-якого особливого порядку припинення служби в податкових органах. З огляду на це, суд вважає за можливе керуватися положеннями Кодексу законів про працю України.
Так, відповідно до ст.38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Реалізація наданого працівнику права на подання заяви про звільнення за власним бажанням не позбавляє його права відкликати таку заяву. Так, в Постанові Пленуму Верховного Суду України від № 9 зазначено, що працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч. 4 ст. 24 КЗпП). Під час розгляду справи відповідачем не було надано доказів, що в порядку переведення на посаду позивача було призначено іншого працівника.
Як встановлено судом, позивач завчасно, до настання строку, з якого він просив звільнити його за власним бажанням, відкликав подану ним заяву.
Під час розгляду справи доводи відповідача про отримання заяви позивача від 23.08.2008 після прийняття оскаржуваного наказу не були підтверджені належними та допустимими доказами.
З огляду на це суд вважає, що відповідач поспішно прийняв оскаржуваний наказ, без урахування усіх обставин, не перевіривши дійсність волевиявлення позивача звільнитися за власним бажанням.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем по справі доводи позивача не були спростовані. Отже, обов'язок щодо доказування відповідачем не виконаний.
Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Скасувати наказ Державної податкової адміністрації України “Про звільнення ОСОБА_1” №1559-0 від 26.08.2008 р.
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника голови Державної податкової адміністрації у Херсонський області.
Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий Суддя Р.О. Арсірій
Судді Д.О. Баранов А.В. Літвінова