31 березня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М.,
Сеніна Ю.Л., -
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до приватного підприємства «Медлайф» про стягнення безвідсоткової тимчасової поворотної фінансової допомоги за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 вересня 2010 року,
У січні 2009 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до приватного підприємства «Медлайф» (далі - ПП «Медлайф») про стягнення безвідсоткової тимчасової поворотної фінансової допомоги.
Зазначала, що 30 серпня 2001 року між нею та відповідачем було укладено договір, відповідно до умов якого вона взяла на себе зобов'язання передати у власність ПП «Медлайф» протягом трьох років шляхом внесення до каси підприємства на підставі прибуткового касового ордера або до каси уповноваженого банку грошові кошти в сумі 200 тис. грн., а ПП «Медлайф» зобов'язалось повернути зазначені кошти не пізніше 30 вересня 2006 року.
Посилаючись на те, що відповідач зобов'язання за договором не виконує і кошти не повертає, просила стягнути з ПП «Медлайф» на її користь 200 тис. грн. в рахунок повернення безвідсоткової тимчасової поворотної фінансової допомоги, 87 823 грн. 50 коп. пені за порушення виконання зобов'язання та судові витрати.
В подальшому уточнила позовні вимоги і просила стягнути з відповідача на її користь 148 042 грн. 32 коп. в рахунок неповернутих коштів за договором безвідсоткової тимчасової поворотної фінансової допомоги, 20 366 грн. 93 коп. пені за порушення виконання зобов'язання, а також судові витрати.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 4 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 вересня 2010 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із цим касаційна скарга підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись ст. ст. 332, 335, 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін