13 квітня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Верховного Суду України у складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Балюка М.І., Романюка Я.М.,
Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до виконавчого комітету Броварської міської ради та ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про визнання розпорядження частково неправомірним та визнання права спільної часткової власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Київської області від 14 вересня 2010 року,
У жовтні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Броварської міської ради та ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про визнання розпорядження про передачу квартири у власність частково недійсним та визнання спільної часткової власності на квартиру. Позивач зазначав, що разом зі своєю дружиною ОСОБА_8 на підставі отриманого в 1967 році ордеру проживає в квартирі АДРЕСА_1. Розпорядженням виконавчого комітету Броварської міської ради від 14 квітня 1998 року № 1083 зазначену квартиру передано у спільну власність йому, його дружині ОСОБА_8 та онуці ОСОБА_7 Посилаючись на те, що онука ОСОБА_7, яка на той час була неповнолітньою, в квартирі ніколи не проживала, а лише була зареєстрована в ній, позивач просив визнати зазначене вище розпорядження в частині передачі квартири у власність також і ОСОБА_7 незаконним та визнати за ним і його дружиною ОСОБА_8 право спільної часткової власності на зазначену квартиру.
Рішенням Броварського міськрайонного суду від 27 травня 2010 року позов задоволено частково. Визнано розпорядження виконавчого комітету Броварської міської ради від 14 квітня 1998 року № 1083 в частині приватизації ОСОБА_7 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 незаконним. В решті позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 14 вересня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ОСОБА_6 ОСОБА_8 на підтримання касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що в порядку приватизації державного житлового фонду квартира передається у власність осіб, які постійно в ній проживають або зберігають право користування нею, а, як установлено судом, ОСОБА_7 на час приватизації в квартирі не проживала, а лише формально значилася зареєстрованою в ній.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові апеляційний суд вказав, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а підстав для його поновлення у суду немає.
Такий висновок апеляційного суду є правильним.
Відповідно до ст. 71 ЦК Української РСР 1963 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлено в три роки. Перебіг цього строку на підставі ст. 76 зазначеного Кодексу починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦК Української РСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 належала до державного житлового фонду. Станом на березень-квітень 1998 року в ній були зареєстровані як особи, які зберігають право користування нею, позивач ОСОБА_6, його дружина ОСОБА_8 та їх онука ОСОБА_7 - відповідач по справі (а.с. 13). 4 квітня 1998 року позивач подав органу приватизації заяву, в якій просив передати зазначену квартиру у спільну власність йому, його дружині ОСОБА_8 та онуці ОСОБА_7 (а.с. 17). Розпорядженням виконавчого комітету Броварської міської ради від 14 квітня 1998 року № 1083 заяву ОСОБА_6 задоволено та передано зазначену квартиру у спільну власність зазначених вище осіб (а.с. 12). На підставі цього розпорядження 14 квітня 1998 року видано свідоцтво про право спільної власності ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на зазначену квартиру (а.с. 11).
Встановивши, що квартиру передано у власність сторін в квітні 1998 року по ініціативі самого позивача, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що тоді ж позивач і повинен був дізнатися про порушення свого права, оскільки був обізнаний з тим, що відповідачка ОСОБА_7 фактично у квартирі не проживає, однак пропустив встановлений законом строк для звернення до суду з позовом про захист порушеного права без поважних причин, що є підставою для відмови у позові.
Таким чином, рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 337 ЦПК України є підставою для відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 336, ст. 337, п. 1 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити і залишити рішення апеляційного суду Київської області від 14 вересня 2010 року без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді: М.І. Балюк
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін