6 квітня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Балюка М.І., Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди,
У серпні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики.
Зазначав, що 6 листопада 2007 року між ним і ОСОБА_7 було укладено договір позики, за умовами якого він передав у власність ОСОБА_7 8 500 грн. на строк до 1 серпня 2008 року, а вона зобов'язалась вчасно повернути вказані грошові кошти.
Посилаючись на те, що в установлений договором строк відповідачка отримані грошові кошти не повернула, просив стягнути з ОСОБА_7 на його користь 8 500 грн. у рахунок боргу за договором позики та 2 280 грн. у рахунок інфляційних втрат.
У подальшому змінив заявлені позовні вимоги й, посилаючись на те, що такими неправомірними діями відповідачки йому завдана моральна шкода, просив стягнути з ОСОБА_7 на його користь 9 687 грн. 25 коп. боргу за договором позики з урахуванням інфляційних втрат, 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати у справі.
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 15 вересня 2009 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що надана ОСОБА_6 на підтвердження укладення договору позики розписка не є належним доказом передачі грошових коштів від кредитора до позичальника, оскільки за твердженням ОСОБА_7 грошові кошти за договором позики вона не отримувала, а розписка була написана нею під тиском позикодавця.
Проте з такими висновками судів погодитись не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.
Судом установлено, що 17 вересня 2007 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_7 8 500 грн. на строк до 17 жовтня 2008 року, а вона зобов'язалась вчасно повернути вказані грошові кошти.
У визначений у договорі строк ОСОБА_7 отримані нею грошові кошти не повернула.
6 листопада 2007 року сторони домовились про те, що ОСОБА_7 поверне суму позики до 1 серпня 2008 року.
Проте ОСОБА_7 взятих на себе зобов'язань за договором позики не виконала, однак у листопаді 2008 року звернулась до суду з позовом про визнання боргових розписок недійсними.
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21 січня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 18 березня 2009 року рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21 січня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України зазначені положення закону до уваги не взяв; дійшов висновку про безгрошовість позики, ґрунтуючись лише на доводах позичальника; при цьому не дав належної оцінки тому факту, що договір позики між ОСОБА_8 і ОСОБА_7 було укладено 17 вересня 2007 року, про що свідчить розписка, однак у зв'язку з невиконанням ОСОБА_7 взятих на себе зобов'язань зі своєчасного повернення суми позики 6 листопада 2007 року сторони домовились про те, що ОСОБА_7 поверне суму позики до 1 серпня 2008 року, на підтвердження чого нею була написана інша розписка.
Апеляційний суд у порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; у достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 15 вересня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді: М.І. Балюк
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін