13 квітня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Жайворонок Т.Є., Луспеника Д.Д.,
Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - колективне садово-городнє товариство «Монтажник», про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 березня 2010 року,
У грудні 2006 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що на підставі рішення виконавчого комітету Зеленогірської сільської ради Білогірського району Автономної Республіки Крим від 26 листопада 1997 року їй надано у власність для ведення садівництва земельну ділянку № 1 площею 0,11 га, що розташована на території колективного садово-городнього товариства «Монтажник» (далі - КСГТ «Монтажник») у с. Міжгір'я Білогірського району Автономної Республіки Крим, а 25 грудня 1997 року вона отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку. У жовтні 2006 року відповідачі самовільно зайняли частину належної їй земельної ділянки, демонтували паркан, зруйнували господарські споруди, зламали насадження плодоносних дерев та кущів.
Позивачка просила суд поновити її порушене право власності на користування земельною ділянкою, відновити стан земельної ділянки та стягнути з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на її користь матеріальну шкоду в розмірі 13 476 грн. 75 коп., 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.
Справа судами розглядалась неодноразово. Останнім рішенням Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2008 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 березня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: зобов'язано ОСОБА_4 і ОСОБА_5 усунути ОСОБА_3 перешкоди в користуванні земельною ділянкою № 1 площею 0,11 га, що розташована в с. Міжгір'я Зеленогірської сільської ради Білогірського району Автономної Республіки Крим, у межах плану зовнішніх меж земельної ділянки відповідно до державного акта від 25 грудня 1997 року; повернуто ОСОБА_3 самовільно зайняту земельну ділянку; зобов'язано відповідачів демонтувати та знести самовільно встановлений паркан; відновлено межі земельної ділянки № 1 у натурі згідно з межовими знаками, відновленими згідно з актом від 8 лютого 2007 року; стягнуто солідарно з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 9 350 грн. та 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди; розподілено судові витрати; у решті позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ “Перехідні положення” Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ “Про судоустрій і статус суддів”, справа розглядається за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка відмовилась від доказування обставин, на які посилається, а саме порушення відповідачами меж земельної ділянки, яка знаходиться в її користуванні, і не надала суду доказів, на підставі яких вона визначала розмір матеріальної та моральної шкоди.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи частково позов, виходив із того, що рішенням Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 27 січня 2009 року визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю площею 0,093 га, виданий 29 жовтня 1996 року на ім'я ОСОБА_4 Крім того, унаслідок неправомірних дій відповідачів ОСОБА_3 завдана матеріальна та моральна шкоди.
Проте таких висновків апеляційний суд дійшов із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним положенням закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Зеленогірської сільської ради Білогірського району Автономної Республіки Крим від 26 листопада 1997 року ОСОБА_3 надано у власність для ведення садівництва земельну ділянку № 1 площею 0,11 га, що розташована на території КСГТ «Монтажник» у с. Міжгір'я Білогірського району Автономної Республіки Крим. 25 грудня 1997 року вона отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку. Згідно з договором купівлі-продажу від 29 жовтня 1996 року ОСОБА_4 придбала в ОСОБА_6 земельну ділянку № 2 площею 0,082 га, а державний акт було видано на земельну ділянку площею 0,093 га. Рішенням Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 27 січня 2009 року визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю площею 0,093 га, виданий 29 жовтня 1996 року на ім'я ОСОБА_4
Згідно зі ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує його право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації.
Так, рішенням Зеленогірської сільської ради Білогірського району Автономної Республіки Крим від 28 грудня 2007 року виправлено помилку , яка була допущена під час складання технічного звіту земельної ділянки № 2, що розташована на території КСГТ «Монтажник» у с. Міжгір'я Білогірського району Автономної Республіки Крим і була передана в приватну власність ОСОБА_6 згідно з рішенням Зеленогірської сільської ради Білогірського району Автономної Республіки Крим від 13 грудня 1995 року, а саме вказано площу земельної ділянки № 2 - 0,12 га, замість помилково зазначеної - 0,082 га , що відповідає вищезазначеному рішенню сільської ради, документальним та фактичним межам земельної ділянки № 2, якою на підставі договору купівлі-продажу від 29 жовтня 1996 року володіє ОСОБА_4
Отже, рішенням Зеленогірської сільської ради Білогірського району Автономної Республіки Крим від 13 грудня 1995 року ОСОБА_6 передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,12 га, що розташована на території КСГТ «Монтажник» у с. Міжгір'я Білогірського району Автономної Республіки Крим. Проте під час складання технічного звіту вказаної земельної ділянки № 2 було допущено помилку, а саме зазначено площу земельної ділянки № 2 - 0,082 га. У подальшому видано державний акт на право приватної власності на землю від 14 березня 1996 року на ім'я ОСОБА_6, в якому теж помилково зазначено площу земельної ділянки № 2 - 0,082 га. У зв'язку із чим ОСОБА_4 зверталась до Зеленогірської сільської ради Білогірського району Автономної Республіки Крим із заявою про внесення змін до державного акта від 14 березня 1996 року.
Як убачається з доданих до касаційної скарги матеріалів, згідно з актом відновлення меж земельної ділянки від 11 березня 2010 року межі земельної ділянки ОСОБА_4 відповідають межам земельної ділянки попереднього власника ОСОБА_6, межі суміжних земельних ділянок не порушені. Зменшення площі земельної ділянки ОСОБА_3 є наслідком самовільного перенесення останньою паркана зайнятої нею ділянки, що встановлено актом про самовільне перенесення меж садової ділянки ОСОБА_3 від 12 вересня 2008 року.
Проте в порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України суд на вищезазначені обставини уваги не звернув; не дав відповідно до вимог ст. ст. 58, 59 ЦПК України належної оцінки акту про самовільне перенесення меж садової ділянки ОСОБА_3 від 12 вересня 2008 року (а.с. 331).
Згідно зі ст. 106 ЗК України, на підставі якої вирішено спір, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
Відповідно до ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, яка згідно зі ст. 193 ЗК України містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.
Проте апеляційний суд зазначених вимог закону не врахував; не звернув уваги на те, що така документація в ОСОБА_3 відсутня, а земельно-кадастрова документація ОСОБА_4 судом узагалі не досліджувалась.
Крім того, у резолютивній частині рішення апеляційний суд не зазначив конкретних меж земельних ділянок у натурі, установлених землевпорядною організацією, оскільки це має важливе значення на стадії виконання судового рішення.
За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, не встановлення фактичних обставин призвело до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 березня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: Т.Є. Жайворонок
Д.Д. Луспеник
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук