Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Вус С.М.,
суддів Гриціва М.І. та Коротких О.А.,
розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 29 березня 2011 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Херсонської області на вирок Комсомольського районного суду м. Херсона від 11 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 10 серпня 2010 року щодо ОСОБА_1,
цим вироком
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця с. Нової Олександрівки
Новосірогозького району Херсонської області,
мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,
визнано невинним у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 153 КК України і по суду виправдано.
Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 10 серпня 2010 року виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Органом досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 30 жовтня 2005 року близько 22 год., перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2, достовірно знаючи, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, є малолітньою, застосовуючи до неї насильство, яке полягало у нанесенні ударів ногами по ногам потерпілої, внаслідок чого їй було заподіяно легкі тілесні ушкодження, та використовуючи безпорадний стан ОСОБА_2, яка внаслідок свого малолітнього віку не могла розуміти характер і значення вчинюваних з нею дій та чинити опір, задовольнив свою статеву пристрасть з нею неприродним способом.
У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування вироку та ухвали щодо ОСОБА_1 і направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законів. Стверджує, що всупереч вимогам ст. 334 КПК України в мотивувальній частині виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 суд не зазначив мотиви, з яких відкинув докази обвинувачення. Даючи свій аналіз цим доказам, вважає виправдання ОСОБА_1 безпідставним. Також зазначає, що ухвала апеляційного суду в даній справі не відповідає вимогам ст. 377 КПК України, оскільки не містить належних мотивів прийнятого рішення.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що в його задоволенні необхідно відмовити.
Виправдовуючи ОСОБА_1, суд у вироку зазначив, що пред'явлене йому обвинувачення ґрунтується на доказах, одержаних незаконним шляхом, та на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 62 Конституції України.
Відповідно до вимог ст. 334 КПК України суд у мотивувальній частині виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 навів докладні мотиви, з яких він відкинув докази обвинувачення та дійшов висновку про недоведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 153 КК України.
Як убачається з вироку, під час розгляду справи в суді ОСОБА_1 заперечив свою винуватість у насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом з малолітньою ОСОБА_2 У ході досудового слідства він визнав факт вчинення щодо неї окремих дій сексуального характеру, але дав суперечливі показання щодо їх змісту.
За даними висновку судово-психологічної експертизи, призначеної судом, рівень психічного розвитку неповнолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, низький, вищі психічні функції розвинуті не достатньо, рівень психічного розвитку не відповідає його віку, а відповідає 10-11 рокам, мають місце істотні відхилення від нормального для даного віку психічного розвитку, які не є ознаками психічного захворювання. Далі у висновку зазначено, що ОСОБА_1 розуміє характер вчинюваних щодо потерпілої дій, але сприймає їх адекватними внаслідок засвоєння на позасвідомому рівні стереотипів міжособистісної взаємодії.
Малолітня потерпіла ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, в судовому засіданні з приводу події, що сталася, нічого не пояснила, оскільки, за її словами, про неї не пам'ятає. Під час досудового слідства її було допитано тричі і вона дала непослідовні та суперечливі за змістом показання з приводу вчинених щодо неї ОСОБА_1 насильницьких дій сексуального характеру, а згодом взагалі заперечила такі його дії. Показання малолітньої ОСОБА_2 у протоколах її допиту викладено з використанням лексики дорослої людини та юридичної термінології, у зв'язку із чим суд визнав неможливим дати їм об'єктивну оцінку.
Дані висновків комплексної судової психолого-психіатричної та додаткової амбулаторної комісійної судово-психологічної експертиз, призначених судом, пояснення експертів-психологів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 свідчать про те, що ОСОБА_2 з урахуванням рівня її психічного розвитку, індивідуально-психологічних особливостей, конкретних умов ситуації та емоційного стану не могла і не може давати правильні (об'єктивні) показання про період вчинення інкримінованого ОСОБА_1 злочину.
Відповідно до цих даних розуміння сексуальних дій у дитини 8 років відсутнє, ОСОБА_2 могла правильно сприймати фактичний бік досліджуваних подій, не могла правильно сприймати зміст цих подій, тому не могла і не може давати правильні показання про них. Довгострокова пам'ять у дитини 8-річного віку, якою була ОСОБА_2 у період інкримінованих ОСОБА_1 дій, не сформована. Під час допиту через вісім днів після події, про яку йдеться, ОСОБА_2 могла надати лише викривлені дані, і якщо вона бачила щось, що відбувалося з іншими людьми, вона могла сказати, що це відбувалося з нею. Якби подія мала місце у дійсності, вона б залишила слід у психічному стані дівчинки. Експерти відзначили, що після події поведінка малолітньої була спокійною, а після того, як батьки перенесли на неї свої емоції з приводу даної ситуації, дівчинка прийняла точку зору близьких їй людей. При проведенні експертиз у ОСОБА_2 виявлено ознаки підпорядкованості, навіюваності (тривожність, невпевненість у собі, довірливість, залежність).
Крім того, з пояснень вищезазначених експертів, а також психолога ОСОБА_5 та педагога ОСОБА_6, які були присутні під час проведення слідчих дій за участю малолітньої ОСОБА_2, убачається, що ці слідчі дії проведено з порушенням відповідної методики, обумовленої віком потерпілої, в умовах, що не виключали психологічного впливу на неї.
Згідно з показаннями під час досудового слідства батьків потерпілої ОСОБА_7 і ОСОБА_8, про вчинені ОСОБА_1 щодо їхньої дочки дії вони дізналися з її слів.
Будучи допитаним під час судового розгляду справи, батько малолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_7 відмовився від своїх попередніх показань та пояснив, що дав їх, не розібравшись у ситуації. Наявність у дівчинки тілесних ушкоджень він пояснив застосуванням до неї з його боку фізичного покарання. Даними висновку судово-медичної експертизи про механізм виникнення, характер та локалізацію виявлених у ОСОБА_2 тілесних ушкоджень ці його показання не спростовуються.
Мати малолітньої - ОСОБА_8, яка є рідною сестрою ОСОБА_1, після роз'яснення їй судом змісту ст. 63 Конституції України, відповідно до якої вона має право не давати показання щодо свого брата, відмовилася від дачі показань, а з приводу своїх показань під час досудового слідства пояснила, що перед допитом її як свідка положення вищевказаної норми Основного Закону їй не роз'яснювались. Показання свого чоловіка ОСОБА_7 з приводу застосування до їх дочки фізичного покарання ОСОБА_8 підтвердила.
Розглядаючи дану справу за апеляціями прокурорів на виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1, апеляційний суд перевірив наведені у них доводи, які за змістом аналогічні доводам касаційного подання, і визнав їх безпідставними, зазначивши у своїй ухвалі належні мотиви прийнятого рішення, з яким погоджується і колегія суддів.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які могли б бути підставою для зміни чи скасування виправдувального вироку щодо ОСОБА_1, не встановлено.
Отже, підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України, немає.
На підставі наведеного, керуючись ст. 394 КПК України та п. 2 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”, колегія суддів
відмовити у задоволенні касаційного подання заступника прокурора Херсонської області у кримінальній справі щодо ОСОБА_1
Судді:
Вус С.М. Гриців М.І. Коротких О.А.