Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючої Вус С.М.,
суддів Школярова В.Ф. та Гриціва М.І.,
за участю прокурора Саленка І.В.,
розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 12 квітня 2011 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Дніпропетровської області на вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2010 року щодо ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
встановила:
цим вироком
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, такого, що не має судимостей,
засуджено за: ч. 1 ст. 122 КК України до позбавлення волі на строк 1 рік; ч. 1 ст. 186 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки; ч. 4 ст. 296 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки, й відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися туди на реєстрацію;
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця міста Синельникове Дніпропетровської області, мешканця АДРЕСА_2, громадянина України, такого, що не має судимостей,
засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки і н а підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися туди на реєстрацію;
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця та мешканця АДРЕСА_3, громадянина України, такого, що не має судимостей,
засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки і н а підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися туди на реєстрацію.
ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 10 жовтня 2009 року приблизно о 23-ій годині 30 хвилин у групі з ОСОБА_6 і ОСОБА_7, будучи в стані алкогольного сп'яніння, на подвір'ї будинку АДРЕСА_4 грубо порушили громадський порядок. ОСОБА_6 постукав у вікно будинку і викликав його мешканця ОСОБА_8 на вулицю і, коли останній вийшов і хотів повернутися назад, побігли за ним. З мотивів явної неповаги до суспільства, безпричинно, з хуліганських спонукань ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 вибили двері в будинку і з особливою зухвалістю ударами руками і ногами по голові та іншим частинам тіла почали бити ОСОБА_8, який у той час лежав на підлозі. На шум бійки вийшла ОСОБА_9, яка вимагала припинити хуліганські дії. ОСОБА_7, позбавляючи можливості надати допомогу ОСОБА_8, відтіснив її в іншу кімнату. Потім разом із ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за руки і ноги виволокли ОСОБА_8 на подвір'я й продовжили побиття. При цьому ОСОБА_7 вихопив з рук ОСОБА_8 мобільний телефон й не дозволив йому викликати працівників міліції.
Надворі ОСОБА_5 зірвав з шиї ОСОБА_8 золотий ланцюжок вартістю 1 120 гривень і відкрито заволодів ним. Після цього із застосуванням заздалегідь приготовленого металевого предмета заподіяв ОСОБА_8 декілька ударів по руках та ногах.
Внаслідок побиття під час хуліганських дій ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 спричинили потерпілому ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесні ушкодження.
В апеляційному порядку справа не розглядалася.
У касаційному поданні прокурор просить скасувати вирок у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та призначенням невиправдано м'якого покарання. Вважає, що суд, формулюючи обвинувачення ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у злісному хуліганстві, вийшов за межі обвинувачення й фактично визнав їх винними в умисному заподіянні середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які їм у провину не ставилися. При обранні покарання ОСОБА_5 суд не зважив на ступінь тяжкості скоєних злочинів, один з яких закон відносить до категорії тяжких, характер цих діянь, дані про особу, а також на відсутність у справі даних для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. При цьому зазначає, що суд замість кримінально-виконавчої інспекції неправильно вказав у вироку, що контроль за поведінкою засудженого мають здійснювати органи кримінально-виконавчої системи.
Фактичні обставини справи, доведеність винності ОСОБА_5 у злочинах, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 186, ч. 4 ст. 296 КК України та ОСОБА_6, ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 296 КК України, кримінально-правову оцінку цих діянь ніхто з учасників процесу не оспорює, у тому числі прокурор у своєму касаційному поданні.
Заслухавши доповідача, прокурора Саленка І.В., який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних звернень, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, переломи кісток правої руки і лівої ноги, які відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, утворилися від ударів металевим предметом, завданих засудженим ОСОБА_5
Даних про те, що ці удари завдали ОСОБА_6 і ОСОБА_7, у матеріалах справи немає. Крім того, органи досудового слідства не поставили їм в провину вчинення цих дій.
Натомість суд, формулюючи обвинувачення у злісному хуліганстві, фактично визнав ОСОБА_6 і ОСОБА_7 винними у заподіяння зазначених ушкоджень.
З таким рішенням суду не можна погодитися, оскільки воно винесено з порушенням положень ст. 275 КПК України про розгляд справи тільки в межах пред'явленого обвинувачення підсудним.
Це порушення можливо усунути шляхом виключення з мотивувальної частини вироку зазначеного формулювання. Таке виключення не вплине на обсяг пред'явленого ОСОБА_6 і ОСОБА_7 обвинувачення, характер та зміст їх протиправних дій, а також на обставини, з урахуванням яких їм було обране конкретне покарання та рішення про звільнення від його відбування з випробуванням.
Це рішення поліпшує становище засуджених і водночас не зумовлює необхідності скасування вироку для приведення його висновків у відповідність фактичним обставинам справи.
У зв'язку із цим доводи прокурора про скасування вироку із наведених підстав є необґрунтованими.
У касаційному поданні, як убачається з його змісту, не наведено мотивів незгоди із рішенням суду про можливість виправлення засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ними контролю під час звільнення від відбування покарання з випробування. У ньому в основному акцентується увага на тому, що суд неправильно визначив органи, які мають контролювати дотримання засудженим покладених на них обмежень: замість правильно «кримінально-виконавча інспекція», у вироку хибно вказано «органи кримінально-виконавчої системи». Ця неточність у касаційному поданні розцінюється як неправильне застосування закону, що тягне за собою скасування вироку.
Проте з такою мотивацією не можна погодитися, оскільки неправильна назва органу, який здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, сама по собі не може бути підставою для скасування чи зміни вироку, оскільки не містить тих даних, відповідно із якими закон (ст. 398 КПК України) пов'язує прийняття таких рішень. Це неточність у назві може бути усунена в порядку виконання вироку згідно із ст.ст. 409, 411 КПК України.
Відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. У вирішенні цього питання, окрім інших засад, передбачених даною нормою закону, суд повинен врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу та обставини, що впливають на покарання. Виходячи з положень ст. 75 КК України, суд вправі звільнити особу від відбування покарання з випробуванням у разі, якщо з урахуванням зазначених вище підстав дійде висновку про можливість її виправлення без реального його відбування, за умови успішного виконання такою особою обов'язків та обмежень, передбачених законом.
Зі справи видно, що ОСОБА_5 поставлено в провину вчинення умисних злочинів, однин з яких законом віднесений до категорії тяжких діянь.
Мотивуючи рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, суд, як видно з вироку, послався на щире каяття, позитивну характеристику з місця роботи, добровільне відшкодування шкоди.
Однак не зазначив відповідного обґрунтування відносно того, що майно потерпілому ОСОБА_8 повернув не ОСОБА_5, а органи досудового слідства після огляду домоволодіння ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 26-27).
Не дано належної оцінки й тому, що ОСОБА_5 вчинив насильницькі злочини, був ініціатором їх скоєння та активною стороною в реалізації злочинного задуму. Фактично не враховано місце, час, причини, тривалість, спосіб і кількість злочинів, характер застосованого насильства та його наслідки, які пов'язані із спричиненням потерпілому фізичного болю і моральних страждань.
По суті, не було надано значення й тому, що ОСОБА_5 у момент злочину перебував у стані алкогольного сп'яніння.
У вироку не наведено також переконливих мотивів про можливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним контролю при звільненні від відбування покарання з випробуванням.
У своїй сукупності ці обставини вказують на обґрунтованість доводів касаційного подання прокурора про призначення ОСОБА_5 невідповідного покарання і про необхідність скасування вироку з цих підстав з направленням справи на новий судовий розгляд.
Якщо суд дійде висновку про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому злочинах, то рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням слід визнати необґрунтованим, несправедливим і, в кінцевому підсумку, м'яким.
Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, пунктом 2 розділу XIII Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів
касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити частково.
Вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду.
Цей же вирок щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 змінити: виключити з мотивувальної частини рішення про спричинення потерпілому ОСОБА_8 під час злісного хуліганства середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
У решті вирок щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без зміни.
Вус С.М. Школяров В.Ф. Гриців М.І.