33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
24 березня 2011 року Справа № 01/67-50
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Сініцина Л.М.
судді Олексюк Г.Є.
при секретарі: Михайлюк К.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1
відповідача 1 - не з'явився
відповідача 2 - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача 1 фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
на ухвалу господарського суду Волинської області від 02.02.11 р.
у справі № 01/67-50 ( суддя Якушева І.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі Луцької філії ПАТ "Укрінбанк"
до відповідача 1. Підприємця ОСОБА_2
до відповідача 2. Приватного підприємства "Оланд"
про стягнення в сумі 211494 грн. 45 коп.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 02.02.11 р. у справі № 01/67-50 за позовом Акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в собі Лкцької філії АТ "Укрінбанк" до відповідача 1. - Підприємця ОСОБА_2, до відповідача 2. - Приватного підприємства "Оланд" про стягнення в сумі 211494 грн. 45 коп. залишено без задоволення скаргу підприємця ОСОБА_2 на дії заступника начальника Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції.
Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, апелянтом Відповідачем 1 - підприємцем ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу через господарський суд Волинської області, яка ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.02.2011р. прийнята до провадження та призначено її розгляд на 10.03.2011р., про що сторони повідомлені належним чином.
Апелянт в апеляційній скарзі зазначає наступне. Суд першої інстанції не врахував ту обставину, що рішенням господарського суду Волинської області від 08.07.09р. солідарно стягнуто кредитну заборгованість, заборгованість по відсотках, пеню, судові витрати з підприємця ОСОБА_2 та приватного підприємства "Оланд". Державний виконавець Чернацька О.В. виконувала наказ господарського суду Волинської області відносно підприємця ОСОБА_3, а не виконавчий лист суду загальної юрисдикції про стягнення коштів з фізичної особи ОСОБА_2 Особливий статус суб'єкта підприємницької діяльності фізична особа - ОСОБА_2 набув після відповідної державної реєстрації. Відповідно до статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" боржник - це фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням суду вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням. Державний виконавець Чернацька О,В. у суді першої інстанції підтвердила, що боржник у відкритому нею виконавчому провадженні є підприємець ОСОБА_2, а не фізична особа - ОСОБА_2
Крім того, апелянт зазначає, що суд безпідставно проігнорував обґрунтоване в скарзі незаконне посилання державного виконавця Чернацької О.В. у своєму поданні на ст.ст. 364, 366, 370, 371 Цивільного кодексу України, які надають право звернення до суду про виділ у натурі частки із спільного майна лише співвласникам майна та кредиторам, але не державному виконавцю. Вважаючи, що громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, суд невірно послався на ч. 2 ст. 127 Господарського кодексу України, оскільки, ст. 127 Господарського кодексу України має лише одну частину і регламентує "Інші форми об'єднання інтересів підприємств", в зв'язку з чим не має жодного відношення до матеріальної відповідальності громадянин-підприємець.
Апелянт просить скасувати ухвалу господарського суду Волинської області від 02.02.11 р. та прийняти нову ухвалу, якою визнати незаконними дії заступника начальника першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Чернацької О.В., пов'язані із зверненням до Луцького міськрайонного суду з поданням про визначення частки майна боржника.
У скарзі підприємець посилається на те, що заступник начальника першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Чернацька О.В., виконуючи наказ господарського суду Волинської області №-1/67-1 від 01.12.2009р. по солідарне стягнення з підприємця ОСОБА_2 та ПП "Оланд" на користь Луцької філії АТ "Укрінбанк" суми боргу, не мала жодних правових підстав звертатися до Луцького міськрайонного суду з поданням про визначення та виділ у натурі частки із спільного майна, яке належить громадянину ОСОБА_2 , просить визнати незаконними дії посадової особи першого відділу ДВС Луцького МУЮ в особі заступника начальника першого відділу ДВС Луцького МУЮ Чернацької О.В., пов'язані із зверненням із поданням до Луцького міськрайонного суду про визначення частки майна боржника.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому відзначив, що в ході виконавчого провадження № 20922187, відкритого на виконання наказу господарського суду Волинської області № 01/67-1 від 01.12.09р. про стягнення солідарно з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, ПП "Оланд" заборгованості на користь АТ "Укрїнбанк", державним виконавцем було виявлено наявність зареєстрованої за ОСОБА_2 1/3 частини трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яку в подальшому було описано та арештовано. Згідно ч.2 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Відповідач ототожнює поняття фізична особа-суб"єкт підприємницької діяльності та юридична особа. Відповідно до ч.8 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" (діючого на момент подання апеляційної скарги), п. 5.1.4 Інструкції "Про проведення виконавчих дій", затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999р., якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, то стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. Посилання відповідача ОСОБА_2 на ч. 3 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" вважає що не має жодного відношення до даного спору, оскільки стосується права державного виконавця перевіряти виконання підприємствами, установами, організаціями, суб'єктами підприємницької діяльності виконавчих документів, які сам державний виконавець скерував для виконання вказаним особам. Вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ні Господарський процесуальний кодекс України, ні Закону України "Про виконавче провадження" не передбачають можливості учасника виконавчого провадження оскаржувати подання державного виконавця про визначення частки майна боржника і не містять норм на підставі яких господарський суд може винести судове рішення про скасування подання державного виконавця про визначення частки майна боржника. Просить ухвалу господарського суду Волинської області від 02.02.11 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Перший відділ Державної виконавчої служби Луцького МУЮ в письмових поясненнях №3203 від 31.01.2011р. просить у задоволенні скарги відмовити, посилаючись на те, що звертаючись із поданням до Луцького міськрайонного суду про визначення частки майна боржника, він керувався ч.3 ст.5, ст.ст.55, 57, 58, 61, 62 Закону України "Про виконавче провадження", п.5.1.4. Інструкції про проведення виконавчих дій, ст.ст.364, 366, 370, 371 ЦК України, ст.39 ЦПК України.
В судове засідання 24.03.11р. представник апелянта та відповідача 2 - ПП "Оланд" не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, що підтверджено повідомленнями про вручення поштових відправлень, про причини неявки суд не повідомлено.
Крім того, відповідач 2 - ПП "Оланд" не виконав вимог суду, не подав відзив на апеляційну скаргу.
За приписами частини1 статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ч.2 статті 102 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.
Поряд з цим, явка сторін в судове засідання судом не визнавалася обв"язковою. Враховуючи викладене, судова колегія здійснює перегляд справи за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженої ухвали, оцінивши висновки суду на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, зважаючи на наступне.
Як свідчать матеріали справи, рішенням господарського суду Волинської області від 08.07.2009р. у справі №01/67-50 за позовом АТ "Український інноваційний банк" до відповідачів: ОСОБА_2, приватного підприємства "Оланд" про стягнення 211494,45 грн. позов задоволено. Стягнуто солідарно з підприємця ОСОБА_2 та приватного підприємства "Оланд" на користь акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі Луцької філії АТ "Укрінбанк" 200 000 грн. кредитної заборгованості, 18827 грн.39 коп. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 3959 грн.78 коп. пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів, 849 грн. 52 коп. пені за несвоєчасну сплату відсотків; 2114 грн. 94 коп. витрат, пов'язаних з оплатою державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
За змістом ст.121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
Судовою колегією апеляційної інстанції встановлено, що в першому відділі Державної виконавчої служби Луцького МУЮ перебуває на виконанні виконавче провадження №20922187 щодо виконання наказу господарського суду №01/67-1 від 01.12.2009р.
Першим відділом ДВС Луцького МУЮ було прийнято постанову від 20.08.2010р.про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду №01/67-1 від 01.12.2009р., боржнику надано термін для добровільного виконання. Проте, у строк, вказаний в постанові, виконавчий документ боржником добровільно не виконано, а тому 01.09.2010р. першим відділом ДВС Луцького МУЮ прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.
13.09.2010р. складено акт опису і арешту майна боржника: 1/3 частини трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6.
Як свідчать матеріали справи, 01.11.2010р. перший відділ ДВС Луцького МУЮ звернувся до Луцького міськрайонного суду з поданням про прийняття рішення та виділ в натурі частки з нерухомого спільного майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, а саме: виділити в натурі частку квартири АДРЕСА_1, яка належить боржнику ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 11.11.2010р. подання було прийнято до провадження у справі № 6-308/10.
17 лютого 2011 року Луцьким міськрайонним судом у справі № 6-308/10 було прийнято ухвалу, якою у відповідності до ст.205 ЦПК України провадження усправі за поданням Першого віділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про визначення частки майна боржника ОСОБА_2 - закрито, оскільки державний виконавець має право на звернення з даним позовом в порядку господарського судочинства. Дана ухвала набрала законної сили - 23.02.2011 року.
У відповідності із ч.ч.1, 2, 5, 8 ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Аналогічне положення містить і п. 5.1.4. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року N 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999р. за N865/4158, розробленої на виконання Закону України "Про виконавче провадження", за яким стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, потрібних для виконання за виконавчими документами, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. Якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, то стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Враховуючи вищевикладене, державному виконавцю надано право звернення до суду з поданням про визначення частки майна боржника у випадку, якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами.
Відповідно до ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.
Рішенням господарського суду від 08.07.2009р. у справі №01/67-50 постановлено стягнути солідарно з підприємця ОСОБА_2 та ПП "Оланд" суму коштів на користь АТ "Укрінбанк".
Законом України "Про виконавче провадження" врегульовано загальний порядок звернення стягнення на майно боржника, Закон не розмежовує окремо порядку звернення стягнення на майно боржника-фізичної особи, і окремо на майно боржника фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності.
Пунктом 5.1.5. вищезгаданої Інструкції визначено, що стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на види майна та предмети, які визначені в Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (додаток до Закону), що належать боржникові на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні.
Згідно з Переліком видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, що є додатком до Закону України "Про виконавче провадження", квартири не входять до видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами.
З огляду на викладене, дії посадової особи першого відділу ДВС Луцького МУЮ в особі заступника начальника першого відділу ДВС Луцького МУЮ Чернацької О.В., пов'язані із зверненням із поданням до Луцького міськрайонного суду про визначення частки майна боржника, відповідають вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ст. 25 Цивільного кодексу України цивільну правоздатність, тобто здатність мати цивільні права та обов'язки мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.
Здійснення підприємницької діяльності є одним з прав фізичної особи з повною цивільною дієздатністю, що зокрема закріплено у ст. 50 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Згідно із ч.2 ст.128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Так, фізична особа відповідає за зобов'язаннями, що виникли при здійсненні нею підприємницької діяльності, усім майном належній цій фізичній особі.
За змістом вказаної норми законодавець не розмежовує майно фізичної особи від її майна як суб'єкта підприємницької діяльності.
При вчиненні порушень стягнення може бути звернене зацікавленою особою на все майно фізичної особи-підприємця, незалежно від того, чи використовується це майно для здійснення підприємницької діяльності, чи призначене для задоволення особистих та побутових потреб фізичної особи, що здійснює підприємницьку діяльність. Під час здійснення господарської діяльності фізичні особи - підприємці реалізують свою господарську компетенцію, тобто сукупність господарських прав та обов'язків. При цьому решта прав та обов'язків фізичної особи, що становлять її правоздатність як людини, набуваються та виконуються нею поза межами здійснення нею господарської діяльності, в порядку реалізації нею її цивільної дієздатності, передбаченої Цивільним кодексом України, та регулюються ним. Останнє випливає зі змісту ч. 3 ст. 45 ГК України, відповідно до якої щодо громадян положення цього кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.
Доводи скаржника є необґрунтованими по суті, оскільки фізична особа відповідає за своїми зобов'язаннями, що виникли при здійсненні нею діяльності як підприємцем усім належним на праві власності майном та зокрема коштами, як і навпаки доходи та інше майно, набуте особою при здійсненні нею підприємницької діяльності є засобами розрахунку за зобов'язаннями цієї фізичної особи.
Стаття 51 ЦК України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
З огляду на викладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали, тому суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала місцевого господарського суду прийнята у відповідності до норм матеріального та процесуального права і її необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Ухвалу господарського суду Волинської області від 02.02.11 р. у справі № 01/67-50 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача 1: фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.
2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Сініцина Л.М.
Суддя Олексюк Г.Є.