33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"03" березня 2011 р. Справа № 5/1272
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бригінець Л.М.
судді Щепанська Г.А. ,судді Демидюк О.О.
при секретарі Риштун О.М.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 324/11) на рішення господарського суду Житомирської області від 09.11.10 р. у справі № 5/1272
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до ТОВ "Цегельник"
про стягнення в сумі 5 999 грн. 65 коп.
Сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.11.2010р. (суддя Брагіна Я.В.) у справі № 5/1272 частково задоволено позов фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цегельник»с. Стара Чортория Любарського району Житомирської області. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМС-Цегельник»на користь фізичної особи-підприємця 4900.00грн.-безпідставно отриманих коштів. 102,00грн. -витрат. Пов"язаних зі сплатою державного мита, 236,00грн. -витрат, пов»язаних зі сплатою за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 1148,55грн. процентів за користування чужими грошовими коштами в позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 09.11.2010р. у справі № 5/1272 в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 1148,55грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами задоволити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням норм матеріального права. А саме, вважає, що оскільки відповідач безпідставно отримав кошти в сумі 4900,00грн., то за користування ними відповідачем мають бути сплачені проценти в сумі 1148,5грн. Вимоги апелянта грунтуються на положеннях ст.ст.1048, 1214, 536 ЦК України. Апелянт вважає, що до порядку нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами (ст.1048 ЦК України) судом першої інстанції мала бути застосована аналогія закону (ст. 8 ЦК України).
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Представники сторін в судове засідання не з"явились, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги були належним чином повідомлені.
Враховуючи, що явка сторін обов"язковою не визнавалась, апеляційний господарський суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні виходячи з наступного.
У відповідності із ч. 2 ст.1214 ЦК України У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього кодексу)
Відповідно до положень ч.1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Згідно ч. 2 вищевказаної статті розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Матеріали справи свідчать, що згідно платіжному дорученню № 53 від 22.08.2009р. позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 4900грн. В графі платіжне доручення- "призначення платежу" зазначено: "за цеглу згідно рахунку №38 від 22.08.2008р."
Факт отримання відповідачем коштів у сумі 4900,00грн не заперечував представник останнього в судовому засіданні місцевого господарського суду 21.10.2010р. .
Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 205 ЦК України).
Позивач, посилаючись на те, що ніяких договірних відносин між сторонами не існувало просить суд на підставі ст.1212 ЦК України стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти в сумі 4900,00грн.
Як передбачено ч.1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (ч.1 ст.1213 ЦК України).
Позивач листом від 26.06.10. звернувся до відповідача з вимогою повернути кошти в сумі 4900,00грн (а.с.16).
Проте, відповідач залишив зазначену вимогу позивача без задоволення, про що не заперечував представник відповідача в засіданні суду.
Таким чином, станом на день звернення позивача з позовом до суду відповідач не повернув позивачу безпідставно отримані грошові кошти в сумі 4900,00грн.
Відповідно до звичаїв ділового обороту товаро-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів.
У відповідності до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року за №99, товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів.
Згідно пункту 13 вказаної Інструкції при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам, їх відпуск постачальникам може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.
Згідно листа Міністерства фінансів України №053-29151 від 31.10.2000р. "Про використання довіреностей приватними підприємцями" відпуск цінностей фізичній особі не вимагає подання довіреностей у разі, якщо вона особисто одержує цінності від підприємства, організації, установи за наявності у неї паспорта або іншого документа, що засвідчує особу, та Свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, дані яких (номер, орган і дата видачі) вказуються у документах, якими підприємство оформлює відпуск цінностей (накладна-вимога, товарно-транспортна накладна).
Якщо ж підприємець - фізична особа доручає одержати цінності іншій особі, наприклад, найманому працівникові, то разом із вказаними документами така особа повинна подати довіреність, яка оформляється відповідно до Цивільного кодексу України із зазначенням у ній даних щодо свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, або вищенаведену довіреність з печаткою підприємця - фізичної особи.
Таким чином, належним доказом щодо фактичного передання товару позивачеві є особистий підпис підприємця ОСОБА_1 на накладній із зазначенням паспортних даних та даних свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або довіреність уповноваженої особи, оформленої відповідно до ст.245 ЦК України.
Як вбачається з накладної №37 від 22.08.08., в графі "прийняв" містяться підписи різних осіб. При цьому, не зазначено прізвище, ім'я та по-батькові осіб, які підписали накладну на отримання товару.
В матеріалах справи відсутня довіреність уповноваженої особи позивача - приватного підприємця ОСОБА_1 на отримання товару від відповідача і така довіреність позивачем не видавалась.
Отже,відповідачем не доведено факту отримання позивачем будівельної цегли на загальну суму 4900,00грн,.
Позовні вимоги в частині збільшення суми боргу 1148,55грн. процентів за користування чужими грошовими коштами заявлені безпідставно.
Відповідно до ч.3 ст.1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
За змістом ч.1 ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Отже, ст. 536 ЦК України не встановлює розмір процентів за користуванням чужими грошовими коштами, а робить посилання посилання на вирішення цього питання в договорі або Законі.
Тобто, у зобов"язанні, що виникають із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, сторони мають укласти договір, в якому визначити розмір процентів, або керуватись нормами Закону .
Як правильно встановлено місцевим господарським судом в матеріалах справи відсутні докази врегулювання сторонами питання визначення розміру та порядку нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами шляхом укладення відповідного договору.
Також, нормами чинного законодавства не передбачено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами без достатньої правової підстави.
Доводи позивача щодо застосування аналогії закону до порядку нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, а саме - посилання на положення ст.1048 ЦК України, не прийнято до уваги, оскільки між сторонами не існувало договірних відносин позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.
Аналогію закону можна застосовувати виключно в разі подібності спірних неврегульованих правовідносин та тих цивільних правовідносин, правове регулювання яких чітко визначено.
Обов'язок відповідача щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів виник внаслідок позадоговірних відносин, а тому положення ст.ст.536, 1048 ЦК України до спірних правовідносин не можуть бути застосовані.
Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд, дійшов правильного висновку про незастосування аналогії закону до порядку нарахування нарахування чужими грошовими коштами, оскільки між сторонами не існувало договірних відносин позики.
Враховуючи викладене, підстави для скасування рішення господарського суду Житомирської області від 09.11.010р. у справі № 5/1272 у відповідності до ст. 104 ГПК України - відсутні.
Керуючись ст.ст. 91, 99, 101-103,105 ГПК України Рівненський апеляційний господарський суд,-
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 09.11.2010р. у справі №5/1272 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 без задоволення.
2. Справу повернути до господарського суду Житомирської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Бригінець Л.М.
Суддя Щепанська Г.А.
Суддя Демидюк О.О.