33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"15" березня 2011 р. Справа № 6/175-10
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Огороднік К.М. ,суддя Коломис В.В.
при секретарі Турович Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача приватного підприємства "Джерело" на рішення господарського суду Вінницької області від 20.09.10 р. у справі № 6/175-10 (суддя Говор Н.Д.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія"
до приватного підприємства "Джерело"
про стягнення трьох процентів річних, інфляційних процентів та штрафних санкцій
за участю представників сторін:
позивача - Ковальського Г.В.,
відповідача - не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна нафтогазова компанія», звернулась з позовом до Приватного підприємства «Джерело» про стягнення з урахуванням уточнених позовних вимог 27521,61 грн. - 3% річних, 118098,88 грн. - інфляційних втрат, 188064,31 грн. штрафних санкцій.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 20.09.2010 року (суддя Говор Н.Д.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 235620,49 грн., з яких 90000 грн. пені, 27521,61 грн. 3% річних, 118098,88 грн. збитків від інфляції.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що 27.04.2010 року у справі № 11/259-09 за позовом ТОВ «Західна нафтогазова компанія» до ПП «Джерело» Господарським судом Вінницької області було винесене рішення, яким стягнуто з відповідача на користь позивача 1100000 грн. основного боргу за поставлений за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № ЗН0562 від 11.02.2009 року товар. Вказане рішення суду набрало законної сили, а тому встановлені в ньому факти не доводяться знову при вирішенні інших справ, в яких беруть участь ті ж самі сторони. 07.09.09 року позивачем було пред'явлено для відповідача вимогу № 01-7540 від 31.08.09 року про виконання грошових зобов'язань в сумі 1531757 грн., у зв'язку з чим на підставі ст. 530 ЦК України у останнього виникло грошове зобов'язання по оплаті товару. Суд вважає, що звернувшись з позовом 09.07.2010 року, позивач не пропустив строк позовної давності. З урахуванням вимог п. 6 ст. 232 ГК України, ст. 549, ст. 551 ГК України та положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»судом здійснено перерахунок пені за період з 08.09.2009 року по 08.03.2010 року й визначено суму пені, що підлягає стягненню 145867,27 грн.. Судом на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України зменшено розмір пені, що підлягає стягненню до 90000 грн. з урахуванням ступеня виконання зобов'язань боржником, майнового стану сторін. На підставі ст. 625 ЦК України з відповідача також стягнуто 27521,61 грн.-3% річних та 118098,88 грн. збитків від інфляції за період з вересня 2009 року по березень 2010 року, а разом 235620,49 грн..
Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
У обґрунтування апеляційної скарги вказує, що зобов'язання по оплаті поставленого товару виникло з 10.07.2009 року та на підставі п. 3 ст. 232 ГК України існувало до 10.01.2010 року. Вважає, що за період з 10.07.2009 року по 10.01.2010 року, 3% річних становить суму - 24093,35 грн., штрафна санкція, розрахована за обліковою ставкою НБУ, становить суму - 83710,98 грн., збитки від інфляції становлять суму - 56551,20 грн.. Вважає, що за приписами ст. ст. 175 та 193 ГК України, у відповідності до п. 3 ст. 232 ГК України нарахування збитків від інфляції припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а п. 6 ст. 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, тобто законом передбачений інший розмір процентів ніж 3% річних, зазначених в ст. 625 ЦК України. Окрім того вважає, що у відповідності до п. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) встановлений скорочений строк позовної давності в один рік. Строк для звернення до суду з вимогою про стягнення вище зазначеного штрафу збіг 10.07.2010 року, в той час як позовна заява була подана до суду 15.07.2010 року. Таким чином, стягнення може бути проведено лише у розмірі збитків від інфляції, які розраховані за період з 10.07.2009 року по 10.01.2010 року, у сумі 56 551,20 грн.. Однак, п. 3 ст. 219 ГК України надає право суду звільнити відповідача від відповідальності за невиконання господарського зобов'язання, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії другої сторони. Вважає, що відповідно до п. 4.1. договору відповідач не надавав позивачу заявку на поставку бензину на суму 2398677,6 грн. й з цього приводу додаткова угода до договору не надавалась.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на законність судового рішення та безпідставність тверджень відповідача, викладених у позовній заяві
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заперечення на апеляційну скаргу та просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача на розгляд справи до суду повторно не з'явився, про поважність причин своєї неявки суд не повідомив, хоча про місце, день та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.
Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 20.09.2010 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Апеляційним судом встановлено, що 11 лютого 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Західна нафтогазова компанія»та приватним підприємством «Джерело»укладено договір купівлі-продажу за № ЗН-0000562.
За умовами даного договору позивач зобов'язався передати у власність відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити нафтопродукти у відповідності з умовами договору та додаткових угод до нього.
10.07.2009р. позивач за видатковою накладною № ЗН-ИМ00949 поставив відповідачу нафтопродукти, а саме: бензин автомобільний А-92 в кількості 316,950 т. на загальну суму 2 398 677,60 грн., який останній прийняв за актом приймання-передачі № ЗН-ИМ00949 від 10.07.2009р..
У відповідності до п. 5.1 договору покупець здійснює 100% передоплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, якщо інше не встановлено додатковою угодою.
Проте, відповідач свої зобов'язання за договором в частині проведення розрахунків за товар виконав частково в результаті в нього чого утворилась заборгованість в розмірі 1 100 000 грн., яка була стягнута рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.04.2010 року (справа № 11/259-09).
У зв'язку з цим судом першої інстанції вірно застосовано положення ч. 2 ст. 35 ГПК України та визнано встановленим факт невиконання відповідачем основного зобов'язання за даним договором, з урахуванням чого, на підставі ч. 1 ст. 693, ст. 530 ЦК України, прийнявши до уваги пред'явлену позивачем 07.09.2009 року вимогу про виконання основного зобов'язання №01-7540 від 31.08.09 року, суд першої інстанції вірно встановив час виникнення у відповідача грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару.
Окрім того, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції з урахуванням вимог п. 6 ст. 232 ГК України, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вірно здійснено перерахунок пені за період з 08.09.2009 року по 08.03.2010 року в сумі 145867,27 грн., який апелянтом спростовано не було та вірно на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України реалізоване право на зменшення розміру пені до 90000 грн., прийнявши до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, складний фінансово-матеріальний стан відповідача.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст. 546, ст. 549 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою (штрафом, пенею).
Апеляційний суд вважає вірним висновок позивача про те, що стягнення процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання є окремою формою цивільно-правової відповідальності. Проценти річних не виконують компенсаційної функції (як штрафні санкції), а їх застосування ґрунтується на презумпції того, що гроші, за своєю суттю, мають властивості природного приросту, а тому боржник, який вчасно не сплачує належні кошти, повинен передати кредитору і такий приріст, який кредитором був би отриманий за умови вчасного платежу.
Отже, відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання у виді 3% річних, врахування інфляційних втрат при стягненні суми основного боргу та пеня, за своєю правовою природою є різними та окремими способами відновлення порушеного права кредитора, а отже, ототожнення апелянтом штрафних санкцій у виді пені та процентів річних, що нараховуються відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України не ґрунтується на вимогах цивільного та господарського законодавства.
Апеляційний суд не може прийняти до уваги твердження апелянта про те, що нарахування збитків від інфляції припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, посилаючись на ч. 6 ст. 232 ГК України.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 232 ГК України, з дня, коли зобов'язання мало бути виконане припиняється шестимісячний строк нарахування лише штрафних санкцій, тобто, в даному разі пені, проте не інфляційних процентів чи збитків від інфляції, які не є штрафними санкціями, та врахування яких при стягненні суми основного боргу передбачене ст. 625 ЦК України.
З урахуванням встановленого судом моменту виникнення зобов'язання у відповідача (07.09.2009р.) та дати звернення з позовом до суду (09.07.2010р.), суд першої інстанції на підставі п. 1 ч. 2 ст.258 ЦК України вірно відмовив відповідачу в застосуванні строків позовної давності.
На думку колегії суддів не заслуговує на увагу також і твердження відповідача про порушення позивачем вимог п. 4.1 договору купівлі-продажу в частині відвантаження товару на підставі заявки покупця, оскільки факт укладення договору купівлі - продажу бензину між сторонами, факт виникнення грошового зобов'язання ПП «Джерело» перед позивачем та прострочення його виконання встановлені рішенням господарського суду від 27.04.2010 року, що набрало законної сили (справа № 11/259-09) й не потребують доказування.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.99, 101, п. 1 ст.103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 20.09.2010 року у справі № 6/175-10 залишити без змін, апеляційну скаргу приватного підприємства «Джерело»-без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Рівненський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Коломис В.В.