33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"14" березня 2011 р. Справа № 22/1829-10
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Тимошенко О.М.
судді Савченко Г.І. ,судді Грязнов В.В.
при секретарі Норвак Р.А.
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача 1 - не з'явився
від відповідача 2 - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Хмельницької області від 01.11.10 р. у справі № 22/1829-10
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Союз Транс Лайн"
до Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Хмельницької обласної філії
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про визнання недійсним договору поруки №880/954 ПЮО від 12.12.2006 року
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 01.11.10 р. у справі № 22/1829-10 (суддя Заверуха С.В.) в позові відмовлено. Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції зазаначив, що усі загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, у розумінні статті 203 ЦК України сторонами додержані, а саме: договір поруки №880/954 ПЮО 65 від 12.12.2006р. відповідає вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства; особи, які уклали договір поруки №880/954 ПЮО 65 від 12.12.2006р. мали необхідний обсяг цивільної дієздатності (в процесі розгляду справи протилежного не доведено); волевиявлення учасників цього правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, що підтверджено підписами і печатками сторін; оспорюваний договір поруки вчинено у формі, встановленій законом; за цим договором настали реальні правові наслідків, що обумовлені ним.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить останнє скасувати з викладених у скарзі підстав та прийняти новий судовий акт, яким позовні вимоги задоволити. Зокрема вказує, що справу було розглянуто за відсутності позивача та при вирішенні спору судом невірно застосовано норми матеріального права, які регулюють використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України.
Відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи позивача безпідставними та необгрунтованими. Зокрема вказує, що апелянтом не наведено жодних нормативних документів, правовий аналіз яких дає підстави вважати укладену кредитну операцію такою, що проведена Банком-Відповідачем з порушенням меж встановлених діючим законодавством.
Відповідач-2 відзиву на апеляційну скаргу не подав.
В судове засідання представники відповідачів, та представник позивача не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили.
Зважаючи, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази від сторін не витребовувались, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін.
Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Хмельницької області від 01.11.10 р. у справі № 22/1829-10 залишити без змін виходячи з наступного.
12 грудня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі начальника управління роздрібних продаж Хмельницької обласної філії Мельниковою Ларисою Василівною та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 880/448-РКМ 381.
За умовами даного кредитного договору Відповідач 1 надає Відповідачу 2 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти у сумі 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) доларів США, зі сплатою 14% річних, які Відповідач 2 має повернути до 05 грудня 2009 року.
На забезпечення виконання вимог договору кредиту, 12 грудня 2006 року між відповідачем 1 (заставодержателем), відповідачем 2 фізичною особою - громадянином України ОСОБА_1, який діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної-особи підприємця (позичальником) та Позивачем (поручителем) було укладено договір поруки № 880/954 ПЮО 65, за умовами якого Позивач зобов'язувався перед Відповідачем 1 солідарно відповідати за виконання відповідачем 2 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту № 880/448-РКМ від 12.12.2006р. (п.1.1 договору).
Відповідно до ст.2 договору поруки змістом забезпеченого порукою зобов'язання є повернення кредиту за договором кредиту № 880/448 - РКМ 381 від 12 грудня 2006 року, в розмірі 150 000 тис. доларів США 00 центів США з кінцевим терміном погашення заборгованості до 05 грудня 2009 року в строки та на умовах, визначених в договорі кредиту, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором кредиту; сплата процентів за користування кредитом у розмірі 14 % (чотирнадцять) процентів річних та комісій, у розмірі, в строки 11 в порядку, що визначені договором кредиту; сплата можливих штрафних санкцій, визначених договором кредиту; сплата інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги.
Договір поруки набирає чинності з дати його укладання. Договір підписаний від імені кредитора - Мальковою Л.В., позичальника - ОСОБА_1., поручителем - ОСОБА_2 та скріплений печатками кредитора і поручителя.
Позивач вважаючи, що умови договору суперечать нормам чинного законодавства та зважаючи на те, що договір скріплений печаткою відповідача 1, який є неуповноваженою на це особою, звернувся з позовом до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" м. Київ в особі Хмельницької обласної філії АКБ СР "Укрсоцбанк", м. Хмельницький, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Хмельницький про визнання недійсним договору поруки №880/954 ПЮО 65 від 12.12.2006р.
Колегія суддів перевіривши та дослідивши наявні у справі докази та доводи сторін, бере до уваги наступне.
Згідно ч.4 ст.179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Частиною 7 ст.179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Частиною 2 ст.524 Цивільного Кодексу України визначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Таким чином колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність жодних обмежень щодо застосування вищенаведених норм в певних конкретних випадках.
Частина 2 статті 9 Цивільного кодексу України, якою передбачено застосування Цивільного кодексу України до урегулювання відносин в сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища, а також до трудових та сімейних відношенням, також зазначає, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин в сфері господарювання.
Апелянт посилаючись у апеляційні скарзі на ст. 524 Цивільного кодексу України не врахував положення ст. 533 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Також у апеляційній скарзі було посилання на ст.35 Закону України „Про Національний банк України” згідно якої, Гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається, усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.
Вказаний Закон хоча і визначає національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містить заборони, а відтак і не позбавляє Банк можливості на вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті.
У відповідності до ч.2 ст.37 Закону України „Про Національний банк України”, Національний банк не може обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.
Відповідно до ст.ст.1,7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України. У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Згідно із Постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136 „Про затвердження Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями” валютою платежу є будь-яка валюта, в якій здійснюється, згідно з умовами договору, оплата товару.
Позиція Національного банку України щодо правомірності укладення кредитних договорів в іноземній валюті викладена в Листі Національного банку України від 07.12.2009 року №13-210/7871-22612, та полягає в наступному: уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що, договір про надання відновлювальної кредитної лінії, укладений між відповідачем 2 та відповідачем 1, з усіма належними повноваженнями наданими останньому, оскільки ПАТ „Укрсоцбанк” у встановленому законом порядку отримав банківську ліцензію на здійснення всіх вище перелічених операцій, в тому числі кредитних (копія ліцензії Національного банку України №5 видана АКБ „Укрсоцбанк” від 16.12. 1999 р. з додатком до неї а також копії Дозволів, що видані Національним банком України для ПАТ „Укрсоцбанк” з додатками до них).
У відповідності до п.5.3 глави 5 Положення "Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій", затвердженого постановою правління Національного банку України від 17.07.2001 р. №275 визначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю."
Згідно п. 1.1. кредитного договору від 12.12.2006р. сторони домовились про надання та повернення кредиту в сумі 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) доларів США, зі сплатою 14% річних, які Відповідач 2 має повернути до 05 грудня 2009 року.
За умовами п. 2.1. договору поруки № 880/954 ПЮО 65, Позивач зобов'язувався перед Відповідачем 1 солідарно відповідати за виконання Відповідачем 2 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту № 880/448-РКМ від 12.12.2006р. Відповідно до ст.2 договору поруки змістом забезпеченого порукою зобов'язання є повернення кредиту за Договором кредиту № 880/448 - РКМ 381 від 12 грудня 2006 року, в розмірі 150 000 тис. доларів США 00 центів США з кінцевим терміном погашення заборгованості до 05 грудня 2009 року в строки та на умовах, визначених в Договорі кредиту, а також дострокового погашення у випадках, передбачених Договором кредиту; сплата процентів за користування кредитом у розмірі 14 % (чотирнадцять) процентів річних та комісій, у розмірі, в строки 11 в порядку, що визначені Договором кредиту; сплата можливих штрафних санкцій, визначених Договором кредиту; сплата інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги.
З огляду на вище викладене, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку що, зміст забезпеченого порукою зобов'язання вираженого в іноземній валюті відповідно до п.2 Договору поруки, не порушує норми діючого законодавства, оскільки така заборона не передбачена будь-яким нормативним актом. При цьому приймається до уваги, те що сторони договором кредиту №880/448-РКМ381 обумовили обов'язок відповідачів провести розрахунок в іноземній валюті - доларах США, проте даний договір не визнаний у встановленому законодавством порядку недійсним.
Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що, усі загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, у розумінні статті 203 ЦК України сторонами додержані, а саме: договір поруки №880/954 ПЮО 65 від 12.12.2006р. відповідає вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства; особи, які уклали договір поруки №880/954 ПЮО 65 від 12.12.2006р. мали необхідний обсяг цивільної дієздатності (в процесі розгляду справи протилежного не доведено); волевиявлення учасників цього правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, що підтверджено підписами і печатками сторін; оспорюваний договір поруки вчинено у формі, встановленій законом; за цим договором настали реальні правові наслідків, що обумовлені ним.
Доводи апелянта, щодо скріплення договору поруки печаткою Хмельницької обласної філії Акціонерного комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк", а не печаткою головної установи, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки скріплення печаткою Хмельницької обласної філії, не суперечить ст. 207 ЦК України. Так, Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Крім того, начальнику управління роздрібних продаж Хмельницької обласної філії Мельковій Л.В. надано право підписувати даного виду договори.
Відносно посилання апелянта на те, що про розгляд справи його не було належним чином повідомлено, колегією суддів встановлено наступне.
Ухвала суду від 15.10.2010 року про порушення провадження у справі та призначення розгляду на 01.11.2010 року надіслана сторонам 18.10.2010 року (згідно штампу місцевого господарського суду).
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007 р. № 1149 затверджено Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів. Розділом 4 вказаних нормативів встановлено:
4.1. Нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку):
4.1.1. Місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;
4.1.2. У межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+1;
4.1.3. Між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+2;
4.1.4. Між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4,
де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання;
1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
(пункт 4.1 у редакції наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 08.12.2009 р. N 1267)
4.2. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Враховуючи, що ухвали суду надсилаються рекомендованою кореспонденцією та зважаючи на місцезнаходження позивача у межах Хмельницької області, відповідно останнім мала бути отримана ухвала суду протягом 5-ти днів - до 23.10.2010 року. Таким чином судом дотримано вимоги стосовно своєчасного повідомлення сторони про розгляд справи.
Поряд з цим, апеляційний господарський суд зазначає, що порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Разом з цим, як вбачається з позовної заяви та апеляційної скарги, вимоги позивача обгрунтовуються одними і тими ж підставами, яким надана судом всебічна оцінка.
За таких обставин Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 01.11.10 року відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а відтак є безпідставними.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз Транс Лайн" № 76 від 10.11.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 01.11.10 року у справі № 22/1829-10 залишити без змін.
3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.
4. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Хмельницькох області.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Савченко Г.І.
Суддя Грязнов В.В.