04 квітня 2011 р. Справа № 21/312
Колегія суддів у складі:
головуючого судді -Могилєвкіна Ю.О., суддів -Пушай В.І., Плужник О.В.
при секретарі -Казаковій О.В.
за участю представників сторін:
позивача -не з'явився
відповідача -не з'явився
розглянувши заяву відповідача про відновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги та апеляційну скаргу відповідача (вх. № 901П/3-9) на рішення господарського суду Полтавської області від 18.01.11 року по справі № 21/312
за позовом - Приватного Підприємства "Примбуд", м. Полтава
до - Повного товариства комерційно-фінансової фірми "Економ-сервіс", м.Полтава
про стягнення 6769,43 грн., -
встановила:
Позивач звернувся до господарського суду Полтавської області із позовною заявою, в якій стягнути з відповідача на свою користь 6769,43 гривень боргу, збитків від інфляції та 3% річних, з яких сума основного боргу складає 4900,00 гривень, 1523,90 гривень збитки від інфляції та 3% річних 372,53 гривень.
Рішенням господарського Полтавської області від 18.01.11 року по справі № 21/312 (суддя Тимченко Б.П.) позов задоволений повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу в розмірі 4900,00 гривень, збитки від інфляції в сумі 1523,90 гривень та 3% річних 372,53 грн. судові витрати по розгляду справи - державне мито -102,00 гривень та 236,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивоване з тих підстав, що сума боргу та нараховані інфляційні втрати та річні підтверджені наданими доказами і розрахунками.
Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погоджується, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Свою скаргу відповідач обґрунтовує тим, що до початку судового засідання судом першої інстанції ним було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неотриманням позовної заяви та доданих до неї документів. Суд вказане клопотання прийняв, розглянув та в задоволенні його відмовив виходячи з того, що в матеріалах справи містилися докази направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу відповідача. Але, як зазначає відповідач і на теперішній час на його адресу вказані документи не надходили, що унеможливило надати відзив на позовну заяву, надати витребувані судом матеріали та докази.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Ст. 206 ЦК України передбачає, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтями 509-510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Ст. 530 ЦК України вказує на те, що, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Виходячи з цього, ПП «Примбуд»(позивач) повинен був пред'явити вимогу про сплату за поставлений товар, чого не було зроблено.
Враховуючи вищевикладене, зробимо висновок, що судом не було встановлено, що ПП «Примбуд»не було пред'явлено вимоги про оплату за товар, тобто не було застосовано заходів досудового врегулювання спору, що порушує ст. ст. 5, 6 ГПК України.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Але, повертаючись до вищевикладеного, ПП «Примбуд»не було пред'явлено вимоги про виконання зобов'язання. Тому, на думку відповідача, не можна вважати простроченим зобов'язання, коли не було пред'явлено вимоги про його виконання. А отже, ПП «Примбуд»було неправомірно нараховано збитки від інфляції у сумі 1523,90 гривень та 3% річних 372,53 гривень.
Своїх представників в засідання судової колегії сторони не направили, хоча належним чином були повідомленні про час і місце розгляду справи.
У наданому позивачем відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про те, що рішення суду першої інстанції прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, відповідно до фактично наданих до матеріалів справи доказів, в зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Посилання відповідача на те, що він не отримав копії позовної заяви та доданих до неї документів і це є підставою для скасування рішення суду першої інстанції необґрунтоване і суперечить наданим до матеріалів справи доказам.
Як правомірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, в матеріалах справи містяться докази направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу відповідача: вул. Котляревського, 1/27, м. Полтава. Зазначене підтверджено наданими позивачем до справи чеком відділення поштового зв'язку та описом вкладення у цінний лист. Як вбачається з клопотання, що надійшло до суду до початку судового засідання, відповідач знаходиться саме за вказаною адресою.
Крім того, відповідач отримавши ухвалу суду першої інстанції про порушення провадження у справі, відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, мав право ознайомитись з матеріалами справи, однак відповідач своїм правом не скористався.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 25 квітня 2008 р. згідно усної домовленості Приватне підприємство «Примбуд», м. Полтава (надалі позивач) продало Повному товариству комерційно-фінансовій фірмі «Економ-Сервіс», м. Полтава будівельні матеріали - цеглу марки М-100 (надалі товар) на суму 4900,00 гривень (з ПДВ).
Вказані обставини підтверджуються довіреністю серії НБІ № 945361 від 25.04.2008р., виданої на ім'я Кордубан Олега Івановича (працівник відповідача) та накладною №2/04 від 25.04.2008 р. на суму 4900,00 гривень.
Статтею 181 Господарського кодексу України (далі -ГК України) встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналогічні норми містяться і в ст.ст. 205, 207 Цивільного кодексу України, в яких зазначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Виходячи зі змісту наведених статей, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що поставка продукції згідно видаткової накладної №2/04 від 25.04.2008 р. на суму 4900,00 гривень є самостійною угодою, укладеною у спрощений спосіб.
Як встановив і зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, оплату за поставлений товар відповідач не здійснив. На неодноразові звернення з приводу сплатити виниклу заборгованість за поставлений товар відповідач не реагував.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Відповідно до вимог 530 Цивільного кодексу України:
1. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
2. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи 25 квітня 2008 р. продав відповідачу будівельні матеріали - цеглу марки М-100 на суму 4900,00 гривень (з ПДВ).
Отримання товару відповідачем підтверджено довіреністю серії НБІ № 945361 від 25.04.2008р., виданої на ім'я Кордубан Олега Івановича (працівник відповідача) та накладною №2/04 від 25.04.2008 р. на суму 4900,00 гривень.
У наданій до справи довіреності зазначено, що товар відповідачем отриманий згідно рахунку позивача №11 від 25.04.08 року.
Оскільки Цивільним законодавством не встановлено форми, змісту та порядку пред'явлення кредитором вимоги до боржника, а тому рахунок позивача №11 від 25.04.08 року може вважатись вимогою до відповідача щодо виконання взятих на себе зобов'язань по оплаті проданої продукції, у розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України.
Крім того, як правомірно зазначив позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу згідно ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Отже, посилання відповідача на те, що у нього не виникло зобов'язання з оплати отриманого товару, а також нарахованих позивачем згідно ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних, тому, що він не отримав вимогу на оплату, безпідставне і суперечить чинному законодавству, оскільки строк оплати настав з моменту отримання ним товару та рахунку позивача №11 від 25.04.08 року.
За таких обставин, рішення господарського суду прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст.ст.181, 193 Господарського кодексу України ст.ст. 11, 205, 207, 526, 530, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 33, 41, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст.ст. 104-105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія,
постановила:
Рішення господарського суду Полтавської області від 18.01.11 року по справі № 21/312 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
судді Пушай В.І.
Плужник О.В.
Повний текст постанови підписаний 06.04.2010 року.