04 квітня 2011 р. Справа № 40/197-08
колегія суддів у складі
головуючого судді Бондаренко В.П., судді Ільїна О.В., судді Медуниці О.Є.
при секретарі Голозубовій О.І.
за участю прокурора Гавриленко О.В., посв. № 173 від 23.08.2007 р.
представників сторін:
позивача -ОСОБА_1, дор. № 1111 від 29.12.2010 року
відповідача - не з'явився
особи, яка подала апеляційну скаргу -ОСОБА_2, дор. № 1430 від 11.06.2010 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 (вх. № 840Х/1-9) на рішення господарського суду Харківської області від 13.10.08 у справі № 40/197-08
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Харків
до Харківської міської ради, м. Харків
за участю прокуратури м. Харкова
про визнання права власності
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.10.2008 р. з урахуванням ухвали про виправлення описки та роз'яснення рішення від 26.12.2008 р. по справі № 40/197-08 (суддя Хотенець П.В.) позов задоволено повністю. Скасовано реєстрацію прав власності стосовно житлового будинку літ. «А-1»загальною площею 131,4 м2, житловою площею 107,0 м2, з надвірними побудовами, розташований по АДРЕСА_1 стосовно всіх осіб, а саме, ОСОБА_5 на 69/800 частин та 207/800 частин, ОСОБА_3 на 136/800 частин, ОСОБА_7 на 388/800 частин. Визнано право власності на житловий будинок літ. «А-1»загальною площею 131,4 м2, житловою площею 107,0 м2, з надвірними побудовами, розташований по АДРЕСА_1 за фізичною особою -підприємцем ОСОБА_4.
ОСОБА_3 з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач вважає, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. На цій підставі просить рішення господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2008 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 - без задоволення.
Прокурор підтримує апеляційну скаргу ОСОБА_3 у повному обсязі та також просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.10.20087 р.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Таким чином, враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за відсутності вказаного представника за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
До початку судового засідання позивач подав клопотання про припинення провадження у справі, посилаючись на те, що ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2010 р. про повернення апеляційної скарги фактично розглянула апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення господарського суду Харківської області від 13.10.2008 р., тобто є рішення суду між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Колегія суддів розглянула заявлене клопотання та дійшла висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.2010 р. до Харківського апеляційного господарського суду надій шла апеляційна скарга ОСОБА_3 на рішення господарського суду Харківської області від 13.10.2008 р. по справі № 40/197-08.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2010 р. було задоволено клопотання заявника скарги про відновлення пропущеного строку апеляційного оскарження та прийнято апеляційну скаргу до провадження.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 р. апеляційну скаргу залишено без розгляду, провадження по апеляційній скарзі припинено.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2011 р. було скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 р. та справу направлено до Харківського апеляційного господарського суду для перегляду по суті.
Крім того, слід зазначити, що ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2010 р. було повернено апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення господарського суду Харківської області від 13.10.2008 р. по справі № 40/197-08.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_3 жодного разу не було розглянута по суті в суді апеляційної інстанції, отже, твердження позивача, викладені в клопотанні про припинення провадження у справі протирічать наявним у справі матеріалам, тому вказане клопотання задоволенню не підлягає.
Крім того, в судовому засіданні позивач заявив клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Московським районним судом м. Харкова справи № 2-11747/10.
Колегія суддів розглянула заявлене клопотання та дійшла висновку про відмову у його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.
Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши доводи позивача, апелянта та прокурора, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, в обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що протягом тривалого часу, з початку 90-х років, він безперервно користувався та підтримував житловий будинок літ. «А-1», загальною площею 131,4 м2, житловою площею 107,0 м2, з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1.
Даний будинок 12 жовтня 1988 року було визнано аварійним, всі мешканці окрім ОСОБА_8 були відселені та отримали житло. Тобто, на думку позивача, з цього моменту вони не проживали у вказаному будинку та втратили права на нього відповідно до житлового законодавства, яке діяло на той час.
28 грудня 2004 року позивачем було укладено договір дарування з ОСОБА_5, за яким він став власником 276/800 частин житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1.
З метою покращення житлових умов ФОП ОСОБА_4 вжила заходи з поновлення технічного стану зазначеного будинку, уклала договори на його обслуговування з відповідними службами.
Викладені обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою про визнання за ним права власності на будинок літ. «А-1», загальною площею 131,4 м2, житловою площею 107,0 м2, з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 та скасування реєстрації права власності стосовно вказаного житлового будинку всіх інших осіб.
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.10.2008 р. з урахуванням ухвали про виправлення описки та роз'яснення рішення від 26.12.2008 р. по справі № 40/197-08 позов задоволено повністю.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду, викладеними в рішенні, виходячи з наступного.
Як вбачається з доданої до апеляційної скарги копію договору купівлі-продажу, 23.05.1975 р. між гр.гр. ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_3 набула у власність 136/800 частин житлового будинку та надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 (т. 1, а.с.59-60).
Таким чином, на момент звернення з даною позовною заявою гр. ОСОБА_3 була власницею 136/800 частин житлового будинку, будь-яких доказів на підтвердження того, що в неї було припинено право власності в матеріалах справи відсутні.
Отже, суд першої інстанції прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Позивач у своєму позові, а згодом у заяві про роз'яснення судового рішення звернувся до суду з вимогою щодо припинення права власності відносно конкретних осіб. Суд в оскаржуваному рішенні з урахуванням ухвали про від 26.12.2008 р. прийняв рішення про припинення права власності ОСОБА_3, при цьому вказана особа та інші законні власники житлового будинку не були залучені до участі у справі, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 104 ГПК України є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення.
Колегія суддів також зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків
В даному випадку, як вбачається з наявної в матеріалах справи, копії договору дарування від 28.12.2004 р., його укладено саме гр. ОСОБА_4, а не суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 8-9).
Судом першої інстанції не встановлено будь-яких обставин, які б свідчили, що характер правовідносин, щодо яких виник спір, носить господарський характер. Той факт, що ОСОБА_4 є фізичною особою-підприємцем сам по собі не доводить існування у сторін спору господарських правовідносин, а також не доводить наявності права вимоги до відповідача саме у ФОП ОСОБА_4
Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.
Тобто під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Таким чином, відносини щодо права власності на житловий будинок, який за твердженням позивача використовується для проживання, не є господарськими відносинами.
Крім того, колегія суддів вважає, що Харківська міська рада є неналежним відповідачем по даній справі, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, можливість звернення до суду за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів пов'язується як процесуальним, так і матеріальним законом, з порушенням, оспорюванням, а також невизнанням цих прав іншими особами, виникненням у них сумнівів у належності, зокрема, майна позивачеві, чим створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності.
Однак, позивач не надав доказів, які б свідчили як про наявність у нього матеріального права, так і про його порушення відповідачем у справі, що унеможливлює здійснення його судового захисту саме від цього відповідача. В той же час матеріальна правова вимога щодо скасування права власності звернена позивачем до осіб, які за даними КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»були власниками майна, саме їх права заперечувались позивачем, Харківська міська рада не мала жодних прав на вказане майно.
Крім того, в оскаржуваному рішенні відсутні посилання на будь-які норми чинного законодавства в обгрунтування того, що ОСОБА_3 та інших власників майна було виселено, внаслідок чого вони втратили права на спірне майно. В той же час законодавство, чинне на час розгляду справи та станом на 12 жовтня 1988 року не передбачало такого правового наслідку як припинення права власності на житловий будинок приватного житлового фонду внаслідок визнання його аварійним або виселення власників.
Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української РСР, який діяв у 1988 році, житлові будинки (частини будинків), що належать громадянам на праві приватної власності відносяться до приватного житлового фонду. Відповідно до ст. 171 вказаного кодексу у разі знесення житлових будинків, що є в приватній власності громадян, у зв'язку з вилученням земельних ділянок для державних або громадських потреб зазначеним громадянам, членам їх сімей, а також іншим громадянам, які постійно проживають у цих будинках, надаються за встановленими нормами квартири в будинках державного або громадського житлового фонду.
Тобто Житловий кодекс не містить такої підстави припинення права власності як виселення, право власності припиняється тільки після фактичного знищення майна. Ця стаття кореспондується зі ст. 142 Цивільного кодексу Української РСР в редакції, яка діяла на той час. Кодекс не містить будь-яких підстав припинення саме права власності, навпаки внаслідок виселення дійсно припиняється право на користування майном наймачами, тобто особами, що користуються приміщеннями, але не є його власниками. Відповідно до ст. 135 Цивільного кодексу Української РСР якщо громадянин безгосподарно поводиться з належним йому будинком, допускає його руйнування, то виконавчий комітет місцевої Ради народних депутатів може призначити власникові відповідний строк для ремонту будинку.
Якщо громадянин без поважних причин не зробить необхідного ремонту, суд за позовом виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів може безоплатно вилучити безгосподарно утримуваний будинок і передати його у фонд місцевої Ради народних депутатів.
Таким чином, єдиною підставою припинення права власності на житловий будинок приватного житлового фонду у 1988 року було вилучення земельної ділянки для суспільних потреб або відповідне рішення суду за позовом виконавчого комітету, будь-яких рішень з цих підстав на той момент не приймалося.
Крім того, слід зазначити, що застосовуючи до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України як підставу визнання за ФОП ОСОБА_4 права власності на житловий будинок, суд першої інстанції не врахував положення ст. 5 Цивільного кодексу України про дію законів у часі та п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються на випадки, коли володіння майном розпочалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.
Враховуючи, що Цивільний кодексу України набрав чинності з 1 січня 2004 р., норми ст. 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 р., а отже, визнання судом права власності на нерухоме майно не може мати місце раніше 1 січня 2011 р.
Колегія суддів також вважає, що висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, обставини, що мають значення для справи не доведені та з'ясовані неповно.
Так суд першої інстанції у своєму рішенні зазначає, що позивач підтримував, обслуговував та користувався спірним майном безперервно з початку 90-х років, вжив заходи з поновлення спірного майна, проте будь-які докази на підтвердження цього в матеріалах справи відсутні. Спірне майно було придбано позивачем 28.12.2004 р., проте лише у 2005-2006 роках було укладено договори електропостачання та газопостачання, виконання яких неможливо розглядати як підтримування або обслуговування майна. Будь-яких інших доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано.
Крім того, суд першої інстанції вважає встановленим той факт, що будинок визнано аварійним 12 жовтня 1988 року та всі мешканці були відселені, внаслідок чого втратили права на нього. Жодних доказів на підтвердження цих обставин (визнання аварійним та відселення), матеріали справи також не містять.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що висновки, зроблені в рішенні господарського суду Харківської області від 13.10.2008 р. з урахуванням ухвали від 26.12.2008 р. по справі № 40/197-08, не відповідають обставинам справи, рішенням прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, а апеляційна скарга ОСОБА_3 - задоволенню.
Керуючись статтями 22, 99, 101, 102, п.п. 3, 4 ч. 1, п. 3 ч. 2 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
постановила:
У задоволенні клопотань позивача про припинення та зупинення провадження у справі відмовити.
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2008 року у справі № 40/197-08 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
суддя Ільїн О.В.
суддя Медуниця О.Є.
Повний текст постанови підписаний 06.04.2011 р.