29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"13" квітня 2011 р.Справа № 14/5025/315/11
За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Хмельницький
до 1) фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м. Боровиця, Чернігівська область
до 2) фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 м. Хмельницький
про стягнення 11 847,45 грн.
Суддя Гладюк Ю. В.
Представники сторін:
Позивача: ОСОБА_1 -підприємець
ОСОБА_4 -за довіреністю
Відповідачів: не з'явились
з перервою в судовому засіданні
Суть спору: позивач у позовній заяві просить суд стягнути: з відповідача-1 - заборгованість яка виникла внаслідок неналежного виконання договору від 22.02.10р. у розмірі 11 747,45 грн., з яких: 11 462 грн. -основний борг, 285,45 грн. -3 % річних; з відповідача 2 -100 грн., як солідарного боржника за договором поруки; з відповідачів солідарно 3000 грн. витрат на послуга адвоката. Як підставу позову позивач зазначає неналежне виконання відповідачем умов договору надання транспортно-експедиційних послуг в частині оплати наданих послуг.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Вказує, що заявлена до стягнення сума утворилася внаслідок невиконання умов договору від 22.02.10р., та складається з 900 євро суми фрахту, 25 євро за замитнення автомобіля, що на момент виписки рахунку від 11 березня 2010 року по офіційному курсу НБУ становило 10 049,20 грн. Крім того до суми позову враховано 1412,8 грн. наднормативного простою автомобіля. Вказана сума, за словами представника позивача обумовлена сторонами в усному порядку і є меншою, а ніж моглаб бути нарахована за умовами договору, виходячи з кількості днів понаднормативного простою. Підставою стягнення 100 грн. з відповідача 2, як з поручителя є договір поруки. Також позивачем нараховано 285,45 грн. 3 % річних від основної суми боргу.
Повідомлений належним чином відповідач -ОСОБА_3 (про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення їй ухвали про порушення провадження у справі) в судове засідання не з'явився, свого представника не направив, письмового відзиву не подав, причин невиконання вимог суду не повідомив.
Повідомляючи про судовий розгляд справи, відповідачу -ОСОБА_2 направлено ухвалу про порушення провадження у справі за вказаною у позові адресою. Вказана кореспонденція повернута поштою з відміткою -„ За закінченням терміну зберігання”. Як вбачається з наданої державним реєстратором довідки № 386389 вказана в позові адреса даного відповідача є його реєстраційною. Отже повідомлення за реєстраційною адресою є належним повідомленням про час та місце судового розгляду справи.
За таких обставин суд, в порядку ст. 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
22 лютого 2010 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 -довірителем (позивачем) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 -повіреним (відповідачем 1) укладено договір-доручення б/н, згідно якого довіритель (перевізник або його довірена особа) доручає повіреному за винагороду здійснювати пошук і підбір вантажовласників (замовників або їхніх довірених осіб), з метою забезпечення вантажами транспортних засобів (перевізника) для транспортування їх в міжнародному та міжміському сполученні. Повірений, діючи з доручення довірителя в межах даного договору-доручення надає послуги по пошуку і підбору вантажовласників чи їхніх довірених осіб, тобто організовує перевезення найманим вантажним транспортом, довіреною особою власника якого він є, відповідно до вимог чинного законодавства України, статуту автомобільного транспорту, Правил перевезень вантажів, міжнародних Конвенцій і угод в галузі міжнародних перевезень та інших законодавчих та нормативних актів, що регулюють правовідносини в галузі перевезень вантажів в межах України та в міжнародному сполученні (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 2.1. договору експедитор (відповідач) з доручення перевізника (позивача) і у відповідності з цим договором надає одну чи декілька з наступних послуг: організовує перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України та за її межами; розсилає товарно -транспортну документацію; здійснює розрахунки з усіма учасниками транспортного процесу; приймає участь у складанні актів у випадках, передбачених чинним законодавством, вирішує з замовником претензійні питання; за згодою сторін виконує інші доручення перевізника. Згідно з п. 3.2.2, 3.2.3. та 3.2.7 експедитор (відповідач) зобов'язується забезпечити навантаження (вивантаження) транспортного засобу, його митну обробку і митне оформлення всіх необхідних документів, а саме при здійснені міжнародних перевезень -на протязі 48 год. з моменту прибуття автомобіля під завантаження - розвантаження як на території України, так і за її межами; забезпечувати належне оформлення товарно -транспортних документів, необхідних для здійснення перевезення і видачі вантажу одержувачу; вчасно, у терміни, обумовлені в кожному окремому випадку, здійснювати розрахунки з перевізником.
Згідно п. 4.5. договору оплата послуг перевізника (позивача) здійснюється експедитором на розрахунковий рахунок перевізника на підставі належним чином оформлених оригіналу або ксерокопії товарно -транспортних документів (ТТН чи СМR) з відповідними відмітками про одержання вантажу і оригіналів рахунку, податкової накладної, акту виконаних робіт.
Для забезпечення належного виконання підприємцем ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за договором від 22.02.10р. між позивачем та ОСОБА_3 (відповідач 2) укладено договір поруки, згідно якого поручитель (відповідач 2) зобов'язується частково відповідати перед кредитором (позивачем) за неналежне виконання відповідачем 1 (ОСОБА_2.) зобов'язань за договором від 22.02.10р. Відповідно до п. 2.1. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором лише за часткове виконання боржником зобов'язань за договором від 22.02.10р. а саме: поручитель відповідає за виконання боржником зобов'язань перед кредитором на суму 100 грн.
22 лютого 2010 року відповідач (ОСОБА_2.), факсом (факс отримано 22.02.10р.) надіслав на адресу позивача заявку (що містить печатку та підпис відповідача (підприємця ОСОБА_2.) на перевезення вантажу. Дана заявка передбачає погоджені сторонами умови перевезення, де зазначено: маршрут перевезення -Італія-Україна; дата подачі авто під завантаження 24.02.10р.; митний перехід -Чоп; розрахунок згідно заявки має відбуватися у безготівковій формі на протязі 14 банківських днів після пред'явлення оригіналів документів; Вартість перевезення (фрахту) -900 євро по курсу НБУ на момент проходження автомобілем митного переходу; нормативний простій -48 годин, за наднормативний простій передбачено сплата 500 грн., не враховуючи вихідні дні.
Заявка підписана позивачем та прийнята ним до виконання, що підтверджується наявним підписом та печаткою позивача.
24 лютого 2010 року, для виконання умов заявки від 22.02.10р. позивачем надано автомобіль НОМЕР_1 під завантаження в Італії сировиною (кокосова стружка). Як вбачається з копії листа-претензії від 02.03.10р. №5 автомобіль, по причині затримки завантаження та оформлення документів перебував у вимушеному простої. В зв'язку з цим на митний перехід автомобіль прибув лише 27 02.10р., а пройшов його 01.03.10р., що підтверджується відповідними відбитками штампів Чопської митниці на копії товарно -транспортної накладної (CMR) № 0180198. Таким чином простій автомобіля, без урахування передбаченого у заявці максимально можливого терміну у дві доби) тривав з 26.02.10р. по 01.03.10р. Однак, як стверджує представник позивача сторони узгодили суму понаднормативного простою і тому позивач не застосовує обумовлену договором суму простою (500 грн. за добу) та просить стягнути за час простою 1412,8 грн.
Позивач передав вантаж вантажоотримувачу визначеному накладною СМR. Отримання ним вантажу підтверджується відповідною відміткою на накладній.
Здійснивши перевезення, що вбачається з товарно -транспортної накладної (CMR) № 0180198, позивач направив відповідачу-1 відповідний рахунок від 11.03.10р. № 606 та оригінал CMR. Направлення зазначеної кореспонденції підтверджується копією відповідної поштової квитанції. Таким чином прострочення оплати слід рахувати після спливу 14 банківських днів з дня направлення (дати квитанції) вказаної кореспонденції. Свого обов'язку по оплаті послуг перевезення відповідач 1, в обумовлений строк не виконав, позивач 21.04.10р. направив на його адресу відповідну претензію, яка залишена без відповіді, в зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача і його представника та давши їм оцінку в сукупності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позову, а відтак необхідність його часткового задоволення виходячи з наступного.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст.ст. 205, 207 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Отже, надіслана першим відповідачем позивачу факсимільним зв'язком заявка -додаток до договору від 22.02.2010 року, оцінюється судом як допустимий спосіб оформлення правочину.
Згідно ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ст. 916 ЦК України).
Відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 10 Цивільного кодексу України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Враховуючи, що між сторонами виникли відносини в галузі міжнародного автомобільного перевезення вантажів, регулювання цих відносин має здійснюватися положеннями Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, прийнятої в Женеві 1956 року, яка набрала чинності для України 17 травня 2007 року (далі - Конвенція).
Частиною 1 ст.9 Конвенції визначено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Відповідно до ч.2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності із ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, вимоги про стягнення вартості послуг перевезення вантажу та витрат за простій автомобіля підтверджені наданими доказами та підлягають задоволенню. Вимоги ж про стягнення 25 євро „за замитнення” автомобіля задоволенню не підлягають, з огляду на те, що сума даних витрат не підтверджена документально та не обумовлена договором. Таким чином, стягненню підлягає сума основного боргу у розмірі: 9756 грн. (900 євро по курсу НБУ станом на 01.03.10р. - 10,84 становить 9 756 грн.) та 1412,8 грн. (погоджена сторонами сума простою), що разом становить 11 168,8 грн.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказана норма свідчить про правомірність заявлення вимог щодо стягнення 3% річних, однак, враховуючи суму основного боргу у 11 168,8 грн., вказані нарахування підлягають стягненню у розмірі -271,72 грн. В решті суми річних - позов безпідставний.
Судом відмічається, що при визначенні права позивача на нарахування річних суд враховує умови договору щодо фіксації суми основного боргу в гривнях станом на 01.03.10р., а не по курсу на день розрахунку.
Стосовно позовних вимог до відповідача-2 (підприємця ОСОБА_3) про стягнення 100 грн. за договором поруки судом враховується наступне.
Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
У відповідності до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки
В договорі поруки, укладеним між підприємцем ОСОБА_1 та підприємцем ОСОБА_3, остання зобов'язалась відповідати за виконання боржником зобов'язань перед кредитором на суму 100 грн. (п. 2.1 договору). Отже вимога про стягнення даної суми з відповідача-2 також обґрунтована та підлягає задоволенню.
Врахувавши, що розмір документально підтвердженої заборгованості (в тому числі річних), який підлягає стягненню на користь позивача становить 11 440,52 грн., а також те, що поручитель (відповідач-2) відповідає перед кредитором (позивачем), як солідарний боржник, тобто в межах цієї суми, але в розмірі не більше ніж 100 грн., стягненню підлягає сума основного боргу: з відповідача -ОСОБА_2 (11 440,52 за мінусом 100 грн.) -11 340,52 грн., з відповідача -ОСОБА_3 - 100 грн.
Вирішуючи питання відшкодування судових витрат, зокрема витрат за послуги адвоката судом враховується, що статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру", а згідно зі ст.12 цього Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.
Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Відповідно статті 2 Закону України "Про адвокатуру" адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.
Таким чином, визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката є факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.
Як вбачається з наданих позивачем матеріалів йому не надавались адвокатські послуги. Зокрема предметом договору про надання юридичних послуг від 14.09.10р. є надання правової допомоги. Оплата, як вбачається з наданої квитанції від 14.09.10р. також проведена за надані юридичні послуги. Адвокат ОСОБА_6., на якого посилається позивач, в судових засіданнях участі не приймав. При цьому судом враховується, що адвокат, як фахівець в галузі права на свій вибір та за домовленістю з клієнтом може надавати послуги і як адвокат і як юрист, тобто фахівець з права. Надані позивачем документи можуть бути підтвердженням надання юридичних (не адвокатських) послуг.
Отже правових підстав для відшкодування витрат за надану правову допомогу у суду немає.
Крім того судом відмічається помилкове віднесення позивачем судових витрат до витрат що регулюються нормами матеріального права, а відтак необґрунтованою є вимога щодо солідарного стягнення цих витрат.
Таким чином позов підлягає частковому задоволенню, з покладенням судових витрат на сторони, пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 1, 4-5, 4-7, 12, 44, 48, 49, 75, 82, 84, 116 Господарського процесуального кодексу України, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (17400, АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (29018, АДРЕСА_3, код НОМЕР_3) - 11 068,8 грн. основного боргу, 271,72 грн. 3% річних, 113,39 грн. державного мита, а також 180,12 грн. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (29000, АДРЕСА_2, код НОМЕР_4) на користь ОСОБА_1 (29018, АДРЕСА_3, код НОМЕР_3) 100 грн. заборгованості, 1, 01 грн. державного мита, а також 1,60 грн. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ.
В решті позову відмовити.
Суддя Ю.В. Гладюк
Віддрук. 4 прим. : 1 - до справи, 2,3 - відповідачам, 4 -позивачу.