ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
22 березня 2011 року 10:59 № 2а-18989/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А. при секретарі судового засідання Черненко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України
про скасування рішення, визнання учасником бойових дій та видачу посвідчення встановленого зразка
за участю представників сторін:
позивач: ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1)
представник відповідача Шорський М.О. (дов.від 24.12.10 №3/7-113)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про скасування рішення та визнання учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР та видачу посвідчення учасника бойових дій встановленого зразка.
На підставі ч. 3ст. 160 КАС України в судовому засіданні 22.03.2011 року в 10 год.59 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.
ОСОБА_1 (надалі -позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (надалі -відповідач) про скасування рішення та визнання учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР та видачу посвідчення учасника бойових лій встановленого зразка.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вважає відмову відповідача у визнанні його учасником бойових дій протиправним. На його думку при прийнятті зазначеної відмови, останнім не враховані ті обставини, а саме архівну довідку Центрального архіву ВВ МВС Російської Федерації від 22.04.2004 року №4/А/Д2335 та довідки Новосибірського військового інституту ВВ МВС Росії від 24.05.2004 б/н, якими підтверджено відрядження позивач в складі 3-го батальйону курсантів Новосибірського вищого військового командного училища МВС СРСР для виконання службових обов'язків, пов'язаних з врегулюванням міжнаціональних конфліктів в районі надзвичайного стан республіках Закавказзя та Середньої Азії: з 2 березня по 11 березня 1988 року м. Баку Азербайджанської РСР, з 23 березня по 31 березня 1988 року -м. Єреван Вірменської РСР, з 15 червня по 4 серпня 1988 року - м. Єреван Вірменської РСР, з 24 листопада 1988 по 23 січня 1989 року - м. Баку Азербайджанської РСР, з 5 червня по 5 липня 1989 року - м. Фергана Узбецької РСР.
Крім того позивач зазначає, що відповідачем не враховано той факт, що на виконання доручення Кабінету Міністрів України №42048/4/1-05 від 05.09.2005 року Міністерство внутрішніх справ у листі від 21.09.2005р. повідомило, що розглянуто листа Міноборони стосовно внесення змін до переліку держав, де велись бойові дії, і надає інформацію щодо юридично визначених періодів бойових дій на територіях держав Кавказу та Молдови. Щодо Нагірно-Карабанського конфлікту Азербайджанська Республіка визнає ведення бойових дій на території АР у період з жовтня 1998 по квітень 1994р.
За таких підстав, просить суд позов задовольнити, визнати відмову у визнанні учасником бойових дій протиправною та скасувати її, зобов'язати відповідача визнати позивача учасником бойових дій на території інших держав, та видати посвідчення.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, на його думку позивач не надав до суду доказів, документів, нормативно-правових актів, які б підтверджували, що позивач саме за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходив службу чи перебував у відрядженні в інших країнах, де в цей період велися бойові дії, і брав безпосередню участь у бойових діях.
Крім того, посилання позивач на положення примітки 6 Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994р. №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»відповідно до якої -«Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялись військові фахівці в країни, на території яких велись бойові дій, не підлягає жодній критиці, оскільки Азербайджанська СРС, Вірменська РСР та Узбецька СРС не були окремими державами.
З огляду на зазначене відповідач вважає, що при прийнятті відмову у визнанні позивача учасником бойових дій, відповідач діяв у спосіб передбачених Конституцією України, не порушуючи ані прав ані інтересів позивача. З огляду на зазначене відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду про наступне.
Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно архівної довідки Центрального архіву ВВ МВС Російської Федерації від 22.04.2004 року №4/А/Д2335 та довідки Новосибірського військового інституту ВВ МВС Росії від 24.05.2004 б/н, був відряджений в складі 3-го батальйону курсантів Новосибірського вищого військового командного училища МВС СРСР для виконання службових обов'язків, пов'язаних з врегулюванням міжнаціональних конфліктів в районі надзвичайного стан республіках Закавказзя та Середньої Азії: з 2 березня по 11 березня 1988 року м. Баку Азербайджанської РСР, з 23 березня по 31 березня 1988 року -м. Єреван Вірменської РСР, з 15 червня по 4 серпня 1988 року - м. Єреван Вірменської РСР, з 24 листопада 1988 по 23 січня 1989 року - м. Баку Азербайджанської РСР, з 5 червня по 5 липня 1989 року - м. Фергана Узбецької РСР.
Так, позивач звернувся до комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті із заявою від 28 вересня 2010 року про визнання його учасником бойових дій.
За результатами розгляду вказаної заяви комісія з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій прийняла рішення про відсутність підстав визнати позивача учасником бойових дій, мотивуючи тим, що держави, в яких велися бойові дії, зазначені в переліку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року №63, але в даному переліку не міститься територія держави та період, які зазначені в документах військовослужбовців, а інших документів, які підтверджують участь в бойових діях він не надав, тому підстав для визначення їх учасником бойових дій немає.
З огляду на зазначене, суд акцентує увага на наступному.
Відповідно до статті 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом 2 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” визначено, що учасниками бойових дій визнаються: учасники бойових дій на території інших країн -військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії. Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
З аналізу наведених правових норм суд приходить до висновку, що достатніми умовами для надання статусу учасника бойових дій є служба, праця чи відрядження в державах, де в цей період велися бойові дії, та участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ.
З матеріалів справ вбачається, що наказом начальника училища від 3 березня 1988 року №54 особовий склад 7 роти, де позивач проходив навчання, позивач вибув у службове відрядження до м Баку Азербайджанської РСР для участі в спеціальній операції по забезпеченню охорони громадського порядку при надзвичайних обставинах, наказом начальника училища від 11 березня 1988 року №60 особовий склад 7 роти прибув зі службового відрядження; наказом начальника училища від 16 червня 1988 року №145 особовий склад 7 роти вибув у службове відрядження для виконання завдань по забезпеченню охорони громадського порядку при надзвичайних обставинах в м. Єреван Вірменської РСР, наказом начальника училища від 5 серпня 1988 року №191 особовий склад 7 роти, прибув зі службового відрядження.
Під час проходження служби на офіцерських посадах в окремій мотострілецькій дивізії особливого призначення ім. Ф.Е.Дзержинського ВВ МВС СРСР наказом командира військової частини 3186 (ОМСДОП) ВВ МВС СРСР від 8 грудня 1990 року №287 позивач вибув у службове відрядження для виконання завдань по забезпеченню охорони громадського порядку при надзвичайних обставинах в м. Баку Азербайджанської РСР, наказом командира військової частини 3186 (ОМСДОП) ВВ МВС СРСР від 15 лютого 1991 року №39, прибув зі службового відрядження.
Крім того, позивач надав в матеріали справи копії публікацій, які містять інформацію про те, що на території Азербайджанської Республіки, зокрема в місті Баку, в 1990 році мали місце масові заворушення, безпорядки з використанням вогнепальної зброї, що супроводжувалися численними людськими жертвами як серед населення так і серед працівників правоохоронних органів та військовослужбовців, та інформацію про участь особового складу внутрішніх військ МВС СРСР у миротворчих операціях.
Так, в статті журналу внутрішніх військ МВС СРСР “На боевом посту” №76 за декабрь 1989 року, та інші публікації які наявні в матеріалах справи.
Згідно з частиною другою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
Суд визнає, що обставини існування в Азербайджанській Республіці, зокрема місті Баку, в м.Єреван Вірменської РСР, у Узбецькій СРС протягом 1990 року масових заворушень та безпорядків з використанням зброї, які призвели до людських жертв, є загальновідомими, та не підлягають доказуванню.
Крім того, в матеріалах справи міститься копія листа Міністерства закордонних справ України від 21 вересня 2005 року №620/14-110-1410, адресованого Міністерству оборони України, з інформацією про юридично визначені періоди бойових дій на територіях держав Кавказу та Молдови. Щодо Нагірно-Карабаського конфлікту Азербайджанська Республіка визнає ведення бойових дій на своїй території у період з жовтня 1988 року по квітень 1994 року.
Враховуючи викладене, беручи до уваги законодавче не визначення поняття та ознак бойових дій, на думку суду, дії по забезпеченню громадського порядку, за умови надзвичайного стану в містах Баку, Єреван, м.Ферган, відповідають ознакам бойових дій.
Згідно Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63, до переліку держав і періодів бойових дій на їх території віднесено інші країни після грудня 1979 року.
З огляду на статтю 1 Конституції України, яка встановлює, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що по відношенню до держави Україна Азербайджанська Республіка Вірменської РСР, у Узбецькій СРСР є іншими країнами, а тому справедливим буде висновок, що до категорії інші Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63 відноситься Азербайджанська Республіка, Вірменської РСР, у Узбецькій СРСР.
В примітці 6 до вказаного вище Переліку зазначається, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Слід зазначити, що зміст цієї примітки не встановлює ніяких обмежень, в тому числі щодо кола осіб, при його застосуванні категорії інші держави. Крім того, як свідчать обставини справи, позивач не перебував на службі у Збройних Силах СРСР, а внутрішні війська МВС СРСР, де він проходив службу, до складу Збройних Сил СРСР не входили.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що відповідачем не доведено правомірність рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових від 07 жовтня 2010 року про відмову в наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1. з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов. підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа)
На підставі ст.ст.2, 160-163,186, 256 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва ,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 07.10.2010 року про відмову визнати ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших держав.
3. Визнати ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших держав та зобов'язати Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України видати ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій встановленого зразка.
4. Постанова може бути оскаржена в порядку ст.ст.185-187 КАС України.
Суддя І.А. Качур