"29" березня 2011 р. Справа № 5019/34/11
За позовом СДПФО ОСОБА_2
до відповідача СПДФО ОСОБА_1
про визнання правочину недійсним
Суддя Крейбух О. Г.
Представники:
Від позивача : представник ОСОБА_4
Від відповідача : представник ОСОБА_3
Позивач звернувся до господарського суду Рівненської області із позовом до відповідача про визнання недійсним правочину купівлі-продажу обладнання по розливу безалкогольних напоїв, укладеного 09.03.2007р.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що 09.03.2007р. ОСОБА_5 видана розписка, згідно з якою він придбав у відповідача обладнання по розливу безалкогольних напоїв на загальну суму 20000 дол.США, при цьому в день видачі розписки сплачено 12000 дол.США, а решту 8000 дол.США слід сплатити до 31.12.2007р. Позивач вважає, що договір укладено між суб'єктами підприємницької діяльності, про що свідчить сам предмет договору; сертифікат відповідності товару, скріплений печаткою відповідача; свідоцтво на знак для товарів і послуг «Адоніс». Окрім того, обладнання взято на баланс підприємця ОСОБА_2 та використовувалося в промислових цілях. Позивач вважає, що при укладенні спірного правочину сторони не погодили істотну умову договору -ціну, поскільки згідно з діючим законодавством ціна повинна бути виражена у грошовій одиниці України -гривні. А тому на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України просить визнати правочин від 09.03.2007р. недійсним.
Відповідач позовні вимоги заперечує з підстав, викладених у клопотанні від 13.01.2011р. Вважає, що спір не підвідомчий господарським судам України, поскільки спірний правочин від 09.03.2007р. укладено між фізичними особами - ОСОБА_5 та ОСОБА_1.
В судовому засіданні 21 березня 2011 року відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до позовних вимог про визнання недійсним правочину від 09.03.2007р., поскільки строк виконання зобов'язання по оплаті обладнання за даним правочином -31.12.2007р., відповідно 3-річний строк позовної давності сплив 31.12.2010р., тоді як позивач з позовом до суду звернувся 06.01.2011р. Просить в позові відмовити.
Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.
Протоколи судових засідань складено відповідно до статті 811 ГПК України.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши наявні в матеріалах справи і досліджені в судовому засіданні докази, суд
09 березня 2007 року на підставі усної домовленості ОСОБА_5 (позивач) було видано ОСОБА_1 (відповідач) розписку про те, що ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 обладнання по розливу безалкогольних напоїв, а саме:
1. видувна машина -1 компл.
2. компресор - 1 шт.
3. розливна машина «Малютка» - 2 шт.
4. термоусадочна панель - 2 компл.
5. закупорювальна машина - 2 компл.
6. сетуратор, діуратор - 1 компл.
7. балони вуглекислотні - 18 бал.
8. транспортерна стрічка - 1 шт.
Відповідно до абзацу 2 розписки від 09.03.2007р. ОСОБА_5 за обладнання сплатив аванс у сумі 12 000 дол.США, а решту суми -8000 дол.США зобов'язується повернути до 31 грудня 2007 року. Розписка підписана ОСОБА_5 Даний факт визнається сторонами /а.с.3/.
Частиною 1 ст.128 ГК України передбачено, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Державну реєстрацію ОСОБА_2 як підприємця проведено 05.02.1993р., що підтверджується свідотвом про державну реєстрацію НОМЕР_1 /а.с.4/.
Державну реєстрацію ОСОБА_1 як підприємця проведено 19.08.2006р., що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /а.с.10/.
Тобто при укладенні правочину купівлі-продажу обладнання по розливу безалкогольних напоїв ОСОБА_5 та ОСОБА_1 мали статус суб'єкта підприємницької діяльності.
Предметом правочину купівлі-продажу, оформленого у вигляді розписки від 09.03.2007р. (надалі -правочин від 09.03.2007р.), є обладнання по розливу безалкогольних напоїв.
Разом з обладнанням відповідачем було надано позивачу сертифікат відповідності на продукцію «Напої безалкогольні сильногазовані в асортименті згідно додатку, 12 найменувань», виданий ДП «Рівнестандартметрологія»підприємцю ОСОБА_1 терміном дії з 18.05.2006р. до 18.05.2007р., згідно з яким виробником продукції є підприємець ОСОБА_1 Відповідно до додатку до сертифіката відповідності асортимент продукції складався з 12 найменувань безалкогольних напоїв, а саме «Крем сода», «Лимонад», «Лимон», «Дюшес», «Апельсин», «Барбарис», «Білий виноград», «Персик», «Екстра-ситро», «Лимон-барбарис», «Яблуко», «Квас»/а.с.5/.
Рецептури на зазначені вище безалкогольні напої розроблено ЗАТ «Укрпиво». При укладенні правочину від 09.03.2007р. ОСОБА_1. рецептури передано ОСОБА_2, при цьому на кожній рецептурі проставлено штамп підприємця ОСОБА_1 /а.с.71-104/.
Окрім того, відповідачем було передано позивачу свідоцтво про знак для товарів і послуг «Адоніс», який використовувався підприємцем ОСОБА_1., зокрема, для виготовлення безалкогольного напою «Барбарис»згідно з етикеткою /а.с.6, 33-34/.
Наведене свідчить, що станом на момент укладення правочину від 09.03.2007р. обладнання по розливу безалкогольних напоїв використовувалося підприємцем ОСОБА_1. у своїй підприємницькій діяльності.
Згідно з балансовою довідкою від 04.01.2010р. обладнання для розливу безалкогольних напоїв, придбане згідно договору купівлі-продажу у СПДФО ОСОБА_1 09.03.2007р., підприємцем ОСОБА_5 взято на баланс /а.с.8/.
Підприємець ОСОБА_5 використовував придбане за правочином від 09.03.2007р. обладнання у своїй підприємницькій діяльності, зокрема, шляхом передачі його в оренду приватному підприємству «Грінпет»за договорами оренди майна від 12.03.2007р. № 12/03/07, від 13.03.2008р. № 13/03/08, від 16.03.2009р. № 16/03/09 та від 17.03.2010р. № 17/03/10 /а.с.37-40/.
Згідно з листом ДПІ у м.Рівне від 18.03.2011р. № 9963, наданим на вимогу ухвали суду від 01.03.2011р. у справі № 5019/34/11, фізична особа ОСОБА_1 декларацію про доходи фізичної особи-громадянина за 2007 рік до податкового органу не подавав. Тобто доход у сумі 12000 дол.США, отриманий за правочином від 09.03.2007р., ОСОБА_1 як фізична особа, не декларував /а.с.112/.
Наведене вище свідчить, що правочин купівлі-продажу обладнання по розливу безалкогольних напоїв, оформлений у вигляді розписки від 09.03.2007р., було укладено між фізичною особою-підприємцем та ОСОБА_5 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1. А тому суд відхиляє клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі п.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з тим, що спір у справі не підлягає розгляду в господарських судах України.
Відповідно до част.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
В порушення част.1 ст.181 ГК України правочин купівлі-продажу обладнання по розливу безалкогольних напоїв, оформлений у вигляді розписки від 09.03.2007р., підписано лише покупцем підприємцем ОСОБА_5
Згідно з част.1 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (част.3 ст.180 ГК України).
Як вбачається з правочину купівлі-продажу обладнання по розливу безалкогольних напоїв, оформленого у вигляді розписки від 09.03.2007р., і не заперечується сторонами -ціна договору виражена у дол.США і загалом складає 20000 дол.США, з яких позивачем сплачено аванс у сумі 12 000 дол.США, а строк сплати решти суми -8000 дол.США - до 31 грудня 2007 року.
Відповідно до част.2 ст.189 ГК України «Ціна у господарських зобов'язаннях»ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Згідно ст.198 ГК України "Виконання грошових зобов'язань" грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.
За приписом ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст.524 ЦК України "Валюта зобов'язання" зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Пунктом 1.4 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028, визначено, що під використанням іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються.
Відповідно до пп.«г»част.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції по використанню іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Як встановлено судом, ціна правочину купівлі-продажу обладнання по розливу безалкогольних напоїв, оформленого у вигляді розписки від 09.03.2007р., виражена у іноземній валюті - дол.США; обов'язки покупця по оплаті авансу та решти суми ціни товару також передбачені в іноземній валюті і позивач фактично здійснив оплату товару в дол.США у розмірі 12000,00 дол.США. Тобто сторони використовували іноземну валюту (дол.США) як засіб платежу, що потребує наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Індивідуальна ліценція НБУ на здійснення валютних операцій у позивача та відповідача відсутня.
Відтак, у спірному правочині купівлі-продажу обладнання по розливу безалкогольних напоїв, оформленого у вигляді розписки від 09.03.2007р., ціна виражена у дол.США, що суперечить ст.ст.179, 189, 198 ГК України та ст.524 ЦК України.
Відповідачем заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог про визнання правочину від 09.03.2007р. недійсним.
Відповідно до ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до част.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Поскільки правочин купівлі-продажу обладнання по розливу безалкогольних напоїв, оформлений у вигляді розписки від 09.03.2007р., укладено 09.03.2007р., тобто позивач довідався про порушення його прав у момент підписання даного правочину, то на підставі част.1 ст.261 ЦК України початком перебігу строку позовної давності за вимогами про визнання недійсним спірного правочину є 09.03.2007р. і, відповідно, трирічний строк позовної давності закінчився - 09.03.2010р.
Позивач із позовом до суду звернувся 06.01.2011р., тобто після спливу трирічного строку позовної давності.
Суд не вважає, що вихідні дні банківських установ є поважними причинами пропуску строку позовної давності позивачем, а тому відхиляє клопотання позивача про розгляд справи по суті, не застосовуючи позовну давність.
Відповідно до част.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідачем у судовому засіданні 21 березня 2011 року заявлено про застосування позовної давності, що підтверджується протоколом судового засідання від 21.03.2011р. /а.с.113/.
За наведеного, позивачу в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Суддя Крейбух О. Г.
повне рішення складено "04" квітня 2011 року
Помічник судді
Бедратий Ю.В.