07 квітня 2011 р. № 12/221/10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоУдовиченка О.С.,
суддівЗаріцької А.О.,
Міщенка П.К.,
розглянувши касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області
на постанову
та ухвалуДонецького апеляційного господарського суду від 24 листопада 2010 року
господарського суду Запорізької області від 25 жовтня 2010 року
у справі
господарського суду № 12/221/10
Запорізької області
за заявою
доБердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області
суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1
пробанкрутство
за участю представників: не з'явилися,
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13 жовтня 2010 року за заявою Бердянської ОДПІ Запорізької області порушено провадження у справі № 12/221/10 про банкрутство СПД ФО ОСОБА_1. з урахуванням особливостей, передбачених ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон).
Ухвалою господарського суду від 25 жовтня 2010 року (суддя Владимиренко І.В.) провадження у справі про банкрутство припинено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24 листопада 2010 року (колегія суддів у складі: Запорощенко М.Д. -головуючий, Дучал Н.М., Калантай М.В.) ухвалу господарського суду Запорізької області від 25 жовтня 2010 року у справі № 12/221/10 залишено без змін.
Не погоджуючись з винесеною постановою, Бердянська ОДПІ Запорізької області звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24 листопада 2010 року та ухвалу місцевого господарського суду від 25 жовтня 2010 року, справу направити на розгляд до господарського суду першої інстанції, аргументуючи порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги виходячи з наступного.
З аналізу ч. 2 ст. 41 ГПК України вбачається, що провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.
Отже, зазначеною спеціальною нормою права законодавець виключив мінімальний розмір грошових вимог боржника та трьохмісячний строк невиконання грошових зобов'язань, які регламентовані ч. 3 ст. 6 Закону. Разом з тим, вимоги щодо безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора, що є обов'язковою умовою порушення провадження у справі про банкрутство за загальною процедурою відповідно до приписів статей 1, 6 Закону не виключено як особливість провадження за ст. 52 Закону.
Судом першої інстанції встановлено, що ініціюючий кредитор звернувся до суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника 13 жовтня 2010 року, обґрунтовуючи безспірні грошові вимоги на суму 159 158, 49 грн. та неподання боржником податкових звітів з жовтня 2009 року (а.с. 4-5, 25).
В обгрунтування ухвали про припинення провадження у справі місцевим господарським судом зазначено, що ініціюючим кредитором не було виконано приписи п. 10 ст. 7 Закону, оскільки не додано до заяви про порушення справи про банкрутство СПД ОСОБА_1. доказів вжиття заходів з отримання заборгованості по обов'язковим платежам у встановленому законодавством порядку шляхом арешту коштів, продажу активів, що перебувають у податковій заставі, тощо. Вжиті органом державної податкової служби заходи обмежені направленням боржнику податкових вимог.
З матеріалів справи вбачається, що до заяви про порушення справи про банкрутство Бердянською ОДПІ Запорізької області додано копії акту про результати планової виїзної перевірки боржника від 13 квітня 2009 року № 292/1720/1995206075, податкових повідомлень-рішень від 24 квітня 2009 року № 0001511720/0, від 18 грудня 2009 року № 0196641710/0, акту перевірки дотримання вимог податкового законодавства від 18 грудня 2009 року (а.с. 8-19).
Судом апеляційної інстанції в обґрунтування постанови зазначено, що заява про порушення справи про банкрутство не містить посилання на факти проведення органами Бердянської ОДПІ Запорізької області позапланової перевірки боржника - платника податків, в зв'язку з неподанням останнім в установлений строк податкових декларацій, а також документи, що їх підтверджують, відсутні також посилання на номери та дати актів перевірки Бердянською ОДПІ Запорізької області, рішення керівника податкового органу, наказів, на підставі яких проводилась перевірка органами державної податкової служби та встановлені факти ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що Бердянською ОДПІ Запорізької області додано до заяви лише довідку, без дати та номера, про стан надання боржником податкової звітності до Бердянської ОДПІ Запорізької області, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вказане не може бути належним доказом, виходячи зі змісту ст. 34 ГПК України, наявності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство за правилами ст. 52 Закону.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України у мотивувальній частині рішення вказуються, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом та докази, на підставі яких прийнято рішення.
Згідно п. 10 ст. 7 Закону до заяви кредитора - органу державної податкової служби чи інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), додаються докази вжиття заходів до отримання заборгованості по обов'язкових платежах у встановленому законодавством порядку.
Колегія суддів вважає за необхідне вказати про те, що належним доказом відсутності юридичної особи за її місцезнаходженням, є внесений до Єдиного державного реєстру, в порядку ст.ст. 17, 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.
Згідно з особливостями банкрутства відсутнього боржника за ст. 52 Закону предметом доказування є визначення місцезнаходження боржника, факт відсутності особи за її місцезнаходженням, а також неплатоспроможність боржника.
Матеріали справи не містять доказів в підтвердження відсутності боржника за його місцем знаходженням станом на дату подання заяви.
З метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних та фізичних осіб - підприємців Законом України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців" створено Єдиний державний реєстр у якому містяться відомості, які вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін (ст. 18 Закону).
За вимогами ст. 5 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” державна реєстрація фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором за місцем проживання фізичної особи - підприємця.
Згідно ст. 1 Закону, що кореспондується із ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою -підприємцем.
Відповідно до ч. 6 ст. 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Як вбачається з ч. 5 ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.
Таким чином факт відсутності фізичної особи - підприємця має бути доведений в загальному порядку, передбаченому цивільним законодавством.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність припинення провадження у справі з підстав ненадання кредитором доказів вжиття заходів по отриманню заборгованості, хоча оскаржувана ухвала суду першої інстанції про припинення провадження у справі і не містить оцінки доказів наданих ДПІ у підтвердження відсутності боржника за його місцем знаходження, а також складу грошових зобов'язань боржника з податків та зборів.
Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Встановлення судами обставин відсутності належних доказів в обґрунтування вимог, виключає можливість здійснення провадження з особливостями ст. 52 Закону.
Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про банкрутство" (п. 36) від 18 грудня 2009 року № 15 роз'яснено, що законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора, за заявою якого було порушено справу про банкрутство боржника. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів статей 1115, 1117 ГПК України, погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність порушення провадження у справі про банкрутство та не вбачає підстав для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 24 листопада 2010 року та ухвали господарського суду Запорізької області від 25 жовтня 2010 року у справі № 12/221/10, а доводи скаржника вважає такими, що не спростовують обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 ГПК України Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24 листопада 2010 року та ухвалу господарського суду Запорізької області від 25 жовтня 2010 року у справі № 12/221/10 залишити без змін.
Головуючий О. Удовиченко
Судді А. Заріцька
П. Міщенко