91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
04.04.11 Справа № 17/43пн/2011.
За позовом Державного підприємства “Донецька залізниця” в особі Луганського будівельно-монтажного експлуатаційного управління, м. Луганськ
до Луганської міської ради, м. Луганськ
про визнання права власності
Суддя Фонова О.С.
Представники:
від позивача: Білоусов С.В., довіреність № Н-01/1389 від 22.04.2008;
від відповідача: Лесніков М.В., довіреність № 01/03-30./5237/0/2-10 від 05.11.2010.
Суть спору: позивачем заявлено вимоги про визнання право власності за Державою в особі Міністерства транспорту України на об'єкти нерухомого майна:
літ. А-2 - службова будівля МВС з тамбурами літ. а, а1, загальною площею 517,4 м2.
літ. Г-1 - гараж МВС загальною площею 86,4 м2.
літ. Д-1 - будівля пункту обігріву МВС загальною площею 46,4 м2 з вхідним ґанком літ. д.
Відповідач відзиву на позовну заяву та пояснень по суті спору не надав.
З огляду на вищевказане, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши пояснення представників сторін, що прибули у судове засідання, суд
Згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 26.07.2005 № 48/2005 позивачем було збудовано пункт обігріву на станції Луганськ. Даний об'єкт було збудовано на земельній ділянці, якою володіє позивач на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 169908. Вказаний об'єкт було передано на баланс Луганського будівельно-монтажного експлуатаційного управління ДП “Донецька залізниця” згідно повідомлення № 851 від 29.12.2007.
Як зазначає позивач, згідно акту робочої комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом будівель, споруд, приміщень від 24.12.2007 пункт обігріву був прийнятий в експлуатацію. Але цей об'єкт не був допущений до прийняття державною комісією, тому що дільниця робіт «Електрифікація дільниці Дебальцеве - Луганськ»ще не завершена.
Позивач звернувся до міського комунального підприємства бюро технічної інвентаризації щодо реєстрації права власності на вищевказаний об'єкт, але згідно довідки МКП БТІ було проведено обстеження об'єкта нерухомості і визначено, що за адресою: м. Луганськ, вул. Кірова, 56 є такі об'єкти нерухомості:
літ. А-2 - службова будівля МВС з тамбурами літ. а, а, заг. пл. 517,4 м2.
літ. Г-1 - гараж МВС заг. пл.. 86,4 м .
літ. Д-1 - будівля пункту обігріву МВС заг. пл.. 46,4 м2 з вхідним ґанком
літ. д. та будівля пункту обігріву МВС літ. Д-1 в експлуатацію не введена.
На підставі цього позивач звернувся до виконавчого комітету Луганської міської ради з вимогою про оформлення права власності за державою в особі Міністерства транспорту України на об'єкти нерухомості за адресою: м. Луганськ, вул. Кірова, 56.
Виконком Луганської міської ради листом від 15.09.2010 № И 01/03-15/1294/0/2-10 відмовив в реєстрації та видачі свідоцтва на право власності у зв'язку з ненаданням позивачем в повному обсязі всіх документів, передбачених п. 6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5 (далі -Тимчасове положення).
У зв'язку з зазначеним, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання за ним права власності на спірний об'єкт нерухомості, з посиланням на статті 331,392 Цивільного кодексу України.
Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази на їх підтвердження, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Зі змісту цієї норми вбачається, що закон визначає як необхідну умову для реалізації особою свого права на захист певного матеріального права те, щоб вказане право було предметом порушення, невизнання або оспорювання зі сторони іншого суб'єкта спірних відносин. При цьому, у справах про захист цивільного права суб'єкт, дії якого призвели до необхідності судового захисту, має виступати у якості відповідача у справі, оскільки право на захист виникає саме у зв'язку з його діями у спірних правовідносинах.
Відповідачем у такому спорі може бути особа, від якої відповідне право перейшло до позивача або особа, яка може претендувати на таке право.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.
Як вбачається зі ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності у випадках, якщо, по-перше, його право оспорюється, по-друге, його право не визнається, по-третє, у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
Цей перелік підстав є вичерпним, за наявності хоча б однієї з цих підстав особа може пред'явити позов про визнання свого права власності.
Відповідно до п. 6.1 Тимчасового положення (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
Оскільки відповідач є органом, який здійснює оформлення права власності на підставі документів, перелік яких визначений Тимчасовим положенням, то відмова у здійсненні оформлення права власності у разі подання неповного переліку документів не свідчить про оспорення чи невизнання права власності, а свідчить лише про виникнення спірних питань під час оформлення права власності уповноваженим на це органом.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем відсутній спір про право, оскільки відповідач не оспорює право власності на спірний об'єкт, а також не вчиняє будь-яких дій, які б свідчили про невизнання такого права.
Відповідач лише здійснює збір необхідних документів для оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, та видає відповідні свідоцтва про право власності.
Відповідно до ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на вказане відповідачем за таким позовом повинна бути особа, яка оспорює або не визнає право власності позивача.
Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності згідно діючого законодавства є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.
Позивач не навів суду фактів та не надав доказів звернення до суду з огляду на оспорення права власності позивача зі сторони відповідача, його майнових претензій на це майно.
Враховуючи викладене, у задоволенні вимоги про визнання права власності на спірне майно слід відмовити з віднесенням судових витрат на позивача згідно ст. 49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд
1. У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
2. Судові витрати покласти на позивача.
У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Повне рішення складено: 06.04.2011.
Суддя О.С.Фонова