Справа № 22ц-548/11р. Головуючий у першій інстанції Разумовська О.Г.
Категорія 21 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.
24 березня 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Козаченка В.І.,
суддів: Мурлигіної О.Я., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання Кулик О.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_3,
представника відповідачки ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_5
на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 06 грудня 2010 року
за позовом
виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі - виконком міськради)
до
ОСОБА_6, ОСОБА_7,
ОСОБА_5,
треті особи: ОСОБА_8,
ОСОБА_8 - ОСОБА_9,
про визнання частково недійсним договору дарування,
10 березня 2009 року виконком міськради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про визнання частково недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1.
Позивач зазначав, що 10 грудня 2007 року ОСОБА_10 безоплатно передала в дар ОСОБА_11 та ОСОБА_5 по Ѕ частині
кожному зазначеної квартири загальною площею 51,5 кв.м. та житловою площею 25,0 кв.м. Між тим, станом на 1993 рік дана квартира складалася з житлової площі 25,0 кв.м. та загальної площі 29,5 кв.м. Відповідачка ОСОБА_10 самовільно збільшила площу своєї квартири за рахунок квартири АДРЕСА_3 площею 22,0 кв.м., яка є комунальною власністю. Оскільки остання не мала права власності на цю квартиру, то і не мала права відчужувати її.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 жовтня 2010 року відповідачку ОСОБА_10 замінена на ОСОБА_6, яка є правонаступником померлої ОСОБА_10
Рішенням цього ж суду від 06 грудня 2010 року позов задоволено. Ухвалено визнати недійсним договір дарування від 10 грудня 2007 року в частині відчуження кімнати площею 22,0 кв.м. Також стягнуто з відповідачів на користь держави судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На думку апелянта, суд не врахував обставини, які мають значення для справи, та рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідачки ОСОБА_6 дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_10 було проведено відчуження за договором дарування неналежної їй частині квартири АДРЕСА_3, чим було порушено право власності цієї квартири, а саме виконкому міськради.
Між тим, з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки суд прийшов до нього без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, що відповідно до п. п. 1, 4 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_10 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1, яка складалась з двох кімнат жилою площею 25,0 кв.м. та загальною площею 29,5 кв.м. (а.с. 12). За цією ж адресою в кв. АДРЕСА_3 проживала ОСОБА_12, яка за рішенням виконкому міськради від 10 серпня 1984 року була відселена з цієї квартири з наданням їй АДРЕСА_2 (а.с. 45). Рішення щодо розподілу звільненої квартири виконкомом не приймалось.
В вересні 2007 року ОСОБА_10 звернулась до суду з позовом до виконкому міськради про визнання права власності на самовільно збільшену площу своєї квартири на 22,0 кв.м. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2007 року її
позов був задоволений. На підставі цього рішення суду за ОСОБА_10 було зареєстровано право власності на самочинну побудову її квартири зі збільшенням загальної площі АДРЕСА_1 на 22 кв.м. та 10 грудня 2007 року вона подарувала ОСОБА_11 і ОСОБА_5 вказану квартиру загальною площею 51,5 кв.м. по Ѕ частині кожному (а.с. 7).
Тобто на час укладення договору дарування ОСОБА_10 належала на праві власності спірна квартира загальною площею 51,5 кв.м.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України (до її викладення 04 грудня 2010 року в нової редакції) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном і власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1 ст. 317; ч. 2 ст. 319 ЦК України).
Таким чином на 10 грудня 2007 року ОСОБА_10 діяла правомірно.
Між тим, ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 24 квітня 2008 року рішення Заводського районного суду від 12 жовтня 2007 року було скасовано та справа направлена на новий розгляд (а.с. 26-27). Ухвалою цього ж суду від 22 вересня 2008 року позов ОСОБА_10 про визнання права власності на самовільно збільшену площу її квартири залишено без розгляду на підставі заяви ОСОБА_10 (а.с. 68).
Тобто, з жовтня 2008 року ( з часу набрання ухвали законної сили) спірні 22 кв.м. квартири АДРЕСА_3 перейшли до комунальної власності.
Разом з цим, виконком міськради не є учасником договору дарування, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 і ОСОБА_5, не перебуває з ними в зобов'язальних відносинах, і обраний ним зобов'язальний спосіб захисту - визнання договору дарування частково недійсним, спірних правовідносин не регулює. Тому, таку норму матеріального права при вирішенні спору судом застосовано помилково.
Відповідно до ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами. Перелік можливих способів захисту міститься у ст. 16 ЦК України.
Оскільки між позивачем та відповідачами існують речово - правові відносини щодо права на 22 кв.м. спірної квартири, то і способом захисту є відповідний цим правовідносинам речово-правовий, а саме - витребування майна (ст. ст. 387, 388 ЦК України).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, так як позивачем вибрано невірний спосіб захисту свого порушеного права
Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 06 грудня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволення позову виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про визнання частково недійсним договору дарування, відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді