Справа № 2-1579
2011 рік
Р I Ш Е Н Н Я
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 березня 2011 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Камбулова Д.Г.
при секретарі - Рибаковій Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»про визнання кредитного договору недійсним,
У січні 2011 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просив винести рішення, яким визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 06\2076К-07, від 05.04.2007 року, укладений між позивачем ОСОБА_1 та ВАТ «Банк Універсальний».
В обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що при укладенні оскаржуваного договору відповідач допустив чисельні порушення норм законодавства та прав позичальника, як споживача кредитної послуги, а саме не виконав переддоговірну роботу з позичальником, не надав позичальнику інформацію, що передбачено п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», чим навмисно ввів в оману позивача, порушив вимоги ст. ст. 627, ч.3 ст. 203, п.2 ст. 14, ч.1 ст. 1054, ст. 632 ЦК України, обмежив можливості позивача мати цивільні права та обов»язки, що є також підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним з моменту його вчинення.
Доповнивши свої позовні вимоги позивач також зазначив, що кредитний договір укладено в порушення діючого законодавства України в іноземній валюті - доларах США, а не в національній валюті - гривні, за відсутності у відповідача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій. Крім того, вважає, що умови кредитного договору не відповідають вимогам Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності створюють істотний дисбаланс прав та обов'язків на шкоду позичальнику.
В судовому засіданні представник позивача підтримав в повному обсязі заявлені позовні вимоги, а також підстави, якими вони обґрунтовуються, зазначені у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі з наступних підстав.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 05.04.2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», в особі Київської філії ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником всіх прав та обов'язків якого на даний час є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 06\2076К-07, за умовами яких банк надав позичальнику грошові кошти на загальну суму 300 000,00 доларів США, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 13,7% річних на умовах та в строки, визначений цим договором. (а.с. 7-13).
Вказані кошти були отримані позивачем, що підтвердив в судовому засіданні його представник. (а.с. 51).
Визначаючи правову природу правовідносин між сторонами по справі, суд виходить з положень чинного законодавства про кредит, зокрема Параграфу 2 глави 71 Цивільного кодексу України, ЗУ «Про банки та банківську діяльність», а також положень Закону України «Про захист прав споживачів», які регулюють правовідносини сторін у договорах про надання споживчого кредиту.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
У своїй діяльності банки керуються Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Статтею 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що кредитними операціями є операції, серед іншого, зазначені в п. 3 ч. 1 ст. 47 вказаного Закону.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі операції, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Таким чином, операції з розміщення коштів є кредитними операціями, які можуть здійснюватись на підставі банківської ліцензії.
Статтею 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»також визначено, що під коштами розуміється: гроші в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
При цьому, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», валютними цінностями є валюта України, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в валюті України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті, банківські метали.
Валютними операціями є, серед іншого, операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.
Таким чином, видача кредиту в іноземній валюті є одночасно кредитною та валютною операцією, оскільки пов'язана з переходом до позичальника права власності на іноземну валюту.
Відповідно до п. 2.1 Постанови правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року «Про затвердження положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції, зокрема, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик.
Пунктом 2.3 Постанови правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року «Про затвердження положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій»передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банки, серед іншого, мають право здійснювати операції з валютними цінностями.
Відповідно до п. 5.3 вказаної вище Постанови правління НБУ, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Суд вважає, що посилання позивача на п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»щодо обов'язкової наявності у Банка при здійсненні кредитування індивідуальної ліцензії НБУ не ґрунтується на Законі.
Так, ч. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що для здійснення валютних операцій Національний банк видає генеральні та індивідуальні ліцензії.
Відповідно до п. «в»ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Проте, чинним законодавством України не встановлено будь-яких обмежень щодо сум та термінів надання кредитів в іноземній валюті, таким чином, з урахуванням положень ст. ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», суд вважає, що банки мають право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ, що відповідає вимогам законодавства України.
Судом встановлено, що 04.12.2001 року ВАТ «Банк Універсальний»отримано банківську ліцензію № 92 на здійснення операцій, визначених частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність».
Судом встановлено, що 04.12.2001 року ВАТ «Банк Універсальний»отримано дозвіл НБУ № 92-1 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність».
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач має право на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті.
Укладений згідно діючого законодавства договір, є обов'язковим для його виконання сторонами, що закріплено в ст.629 ЦК України.
Загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, зазначені в ст. 203 ЦК України.
Порушення будь-якої із цих вимог при укладенні позивачем кредитних договорів, судом не встановлено.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що правових підстав для задоволення позову про визнання недійсним кредитного договору відсутні, оскільки оспорюваний позивачем договір укладено у відповідності до вимог діючого законодавства.
З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 10, 11, 15, 60, 169, 209, 211-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 524, 533, 652, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 47, 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п.п. 2.1, 2.3, 5.3 Постанови Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року «Про затвердження положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»про визнання кредитного договору недійсними відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Д.Г.Камбулов