"16" березня 2011 р.Справа № 15/3/5022-240/2011
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Бучинської Г.Б.
Розглянув справу
за позовом Заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону, а/с 1, м. Тернопіль, 1, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернополя, вул. Галицька, 1, м. Тернопіль
до Приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
про стягнення 1.637,26 грн. заборгованості за надані послуги
За участю представників сторін:
прокурора: помічник прокурора Солошенко Ю.І., посвідчення № 29 від 16.07.10р.;
позивача: не з'явився
відповідача: не з'явився
Суть справи:
Заступник військового прокурора Тернопільського гарнізону, а/с 1, м. Тернопіль, 1, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернополя, вул. Галицька, 1, м. Тернопіль звернувся з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 про стягнення 1.637,26 грн. заборгованості за надані послуги.
Сторони відповідно до ст. 64 ГПК України повідомлені про місце і час розгляду справи.
В розпочатому судовому засіданні представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 29, 811 ГПК України.
За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.
Помічник прокурора в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Позивач витребуваних ухвалами суду від 21.02.2011р. та 02.03.2011р. матеріалів не подав, однак подав клопотання № 14/306 від 28.02.2011р. в якому позовні вимоги підтримав у повному обсязі, а справу просить розглядати без участі його представника.
Відповідач без поважних причин витребуваних ухвалами суду від 21.02.2011р. та 02.03.2011р. матеріалів не подав, від проведення звірки розрахунків ухилився, повноважний представник в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши помічника прокурора, оцінивши представлені докази в їх сукупності, судом встановлено наступне:
Згідно вимог ст. 121 Конституції України, Закону України "Про прокуратуру", ст. 29 Господарського процесуального кодексу України на органи прокуратури покладається представництво інтересів громадян та держави в судах у випадках, визначених Законом. Прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина. В силу ст. ст. 20, 36-1 Закону України "Про прокуратуру" при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб при наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідач, ОСОБА_1, АДРЕСА_1, зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа 05.07.1997р. Теребовлянською районною державною адміністрацією Тернопільської області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію.
Як вбачається з матеріалів справи, між Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (Поклажодавець) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Тернополя, вул. Галицька, 1, м. Тернопіль, (Зберігач), 12.01.2009 року укладено договір зберігання № 106, відповідно до якого Зберігач зобов'язується прийняти на зберігання, в об'єкті військового призначення № 5 будівлі № 1 м. Теребовля Тернопільської області, від Поклажодавця за плату майно та повернути його в обумовлений договором строк (п. 1.1 Договору). Докладний перелік майна, яке передається на зберігання, його кількість і оцінка зазначаються в акті прийому-передачі майна на зберігання (п. 1.2. договору).
Згідно п. 2.1. договору, приймання майна Зберігачем на зберігання від Поклажодавця здійснюється згідно акту прийому-передачі майна на зберігання, підписаним обома сторонами.
Пунктом 2.6. договору, сторони погодили, що строк зберігання майна становить з 12.01.2009р. по 31.12.2009р..
У відповідності до п. 7.1. розділу 7 договору сторони визначили, що даний договір набирає чинності з 12.01.2009р. та діє до 31.12.2009р., а в частині розрахунків за зберігання до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань.
У відповідності до п. 7.2 договору, сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені.
Враховуючи, що в ході розгляду справи судом не здобуто доказів відмови сторін від договору впродовж січня 2010р., як не надано доказів повернення майна відповідачу, а також беручи до уваги, що впродовж 2010р. відповідачем вчинялися дії щодо виконання обов'язку в частині оплати послуг на зберігання майна, про свідчить виписка з банківського рахунку позивача від 09.07.2010р., слід робити висновок, що діями сторін договір зберігання від 12.01.2009р. після 31.12.2009р. продовжив свою дію на такий же строк та на тих же умовах, що були ним передбачені, а відтак стягнення заборгованості за період з вересня 2010р. по грудень 2010р. заявлено позивачем в межах дії договору від 12.01.2009р.
Як вбачається з матеріалів справи, Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1, АДРЕСА_1, передав, а Квартирно-експлуатаційний відділ м. Тернополя, вул. Галицька, 1, м. Тернопіль, прийняв на зберігання майно: ЛАЗ-699-р д.н.н. № НОМЕР_3 та ЛАЗ-697 д.н.з. № НОМЕР_1, що підтверджується актом приймання-передачі майна на зберігання від 12.01.2009р., який підписаний представниками сторін без заперечень.
Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, а саме цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем виникло зобов'язання. Що випливає з договору зберігання, згідно якого, в силу ст. 936 Цивільного кодексу України, одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
У відповідності до ч. 1 ст. 946 ЦК України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно п. 3.1. договору, плата за зберігання майна становить 400 грн. за 1 місяць зберігання та підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування на розрахунковий рахунок Зберігача до 15 числа наступного місяця.
Плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.2. договору).
Всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач свої зобов'язання по договору зберігання № 106 від 12.01.2009р. не виконав і станом на час розгляду справи в суді за ним залишається неоплаченою сума 1.637,26 грн. за період вересень -грудень 2010р., що також підтверджується виставленими позивачем рахунками № 179 від 09.09.2010р., № 197 від 11.10.2010р., № 224 від 09.11.2010р. та № 251 від 08.12.2010р..
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Оскільки відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором належним чином та не оплатив наданих позивачем послуг із зберігання майна, яке належить відповідачу, то вимога позивача про стягнення з відповідача 1.637,26 грн. основного боргу, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
У відповідності до ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи, що відповідач в судове засідання не з'явився, на день розгляду спору не надав суду будь-яких заперечень по суті заявлених позовних вимог, як і не надав суду доказів належного виконання своїх зобов'язань перед позивачем по договору зберігання № 106 від 12.01.2009р., суд вважає позовні вимоги Заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону заявленого в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернополя, вул. Галицька, 1, м. Тернопіль, щодо стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 1.637.26 грн. заборгованості обґрунтованими, підтвердженими документально та такими, що підлягають до задоволення.
Судові витрати, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -
1.Позовні вимоги задовольнити.
2.Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_2:
- на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернополя, вул. Галицька, 1, м. Тернопіль, код 08464162 -1.637,26 грн. заборгованості за надані послуги.
- в доход Державного бюджету України 102 грн. державного мита;
- в доход Державного бюджету України, р/р 31210264700002 у ГУДК у Тернопільській області, МФО 838012, ЄДРПОУ 23588119, одержувач -державний бюджет м. Тернопіль 22050003 -236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3.Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).
4.Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.
5.На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення "18" березня 2011 року через місцевий господарський суд.
Суддя Г.Б. Бучинська