ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 50/33818.02.11
За позовом Відкритого акціонерного товариства «Тернопільський завод «Оріон»
до Державного комітету України з державного матеріального резерву
про стягнення 55 892,32 грн.
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники:
Від позивача Житкевич Т.М. (дов. № 010/923 від 08.09.2010 )
Від відповідача Ксьонзенко А.В. (дов. № 8813/0/4-10 від 20.12.2010)
В судовому засіданні 18.02.2011 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги відкритого акціонерного товариства «Тернопільський завод «Оріон»до державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення заборгованості в розмірі 55 892,32 грн. за неналежне виконання умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 5/60 від 08.11.2006.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.05.2010 порушено провадження у справі № 50/338 та призначено її до розгляду на 21.06.2010.
Представники сторін в судове засідання 21.06.2010 не з'явився, витребувані судом докази не подав, проте через відділ діловодства господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
У зв'язку з неявкою представників позивача в судове засідання та задоволенням клопотання відповідача, розгляд справи було відкладено на 14.07.2010.
В судове засідання 14.07.2010 прибули представники позивача та відповідача і дали пояснення по справі.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.07.2010 було зупинено провадження по справі та призначено судово-бухгалтерську (економічну) експертизу.
27.12.2010 до господарського суду м. Києва повернулися матеріали справи № 50/338 з експертної установи з повідомленням про неможливість дати висновок судової експертизи. Дане повідомлення обґрунтовано тим, що вартість експертного дослідження позивачем по справі не була оплачена.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.01.2011 поновлено провадження по справі та призначено її до розгляду на 26.01.2011.
В судове засідання 26.01.2011 з'явились представники сторін та надали пояснення по суті справи.
У зв'язку необхідністю витребування додаткових доказів, розгляд справи було відкладено на 18.02.2011.
В судове засідання 18.02.2011 прибули представники позивача та відповідача і дали додаткові пояснення по справі. Представник позивача надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2007-2008 роки в розмірі 26 371,98 грн.
Представник відповідача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких визнав заявлені позовні вимоги.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (далі -Закон) державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
Як визначено статтею 2 Закону, відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Статтею 4 Закону передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.
Відповідно до п. 4 та п. 5 «Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву»затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держкомрезервом виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.
Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.
Згідно з ст. 12 Закону державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 100-03 від 29.01.1998 «Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобрезерву», Положення про мобілізаційний резерв, затвердженого постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 29.09.1969 (має гриф „таємно") - мобілізаційний резерв матеріальних цінностей створюється підприємствами в мирний час відповідно до встановлених мобілізаційних завдань. Норми накопичення матеріальних цінностей встановлюється за номенклатурами та обсягами, визначеними міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникнути, в тому числі, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, та з акту управління господарською діяльністю.
Відповідно до п. 3 та п. 4 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Отже, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву (в даному випадку мобілізаційне завдання виступає адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву) на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства.
08.11.2006 між відкритим акціонерним товариством «Тернопільський завод «Оріон»(далі - позивач, зберігач за договором) та державним комітетом України з державного матеріального резерву (далі-відповідач, комітет за договором) було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № 5/60 (далі-договір), відповідно до якого здійснювалось забезпечення зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах позивача (п. 1.1 договору).
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за укладеним договором щодо оплати наданих послуг, чим порушив вимоги договору та норм чинного законодавства України .
У відповідності до умов п 2.7. договору зберігач зобов'язався щороку подавати комітетові: станом на 1 січня - звіт форми № 12 до 20 січня наступного за звітним року; станом на 1 липня - інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою комітетом до 10 серпня кожного року.
Щороку разом з річним звітом форми № 12 подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік (п. 2.8. договору).
Згідно п.п. 3.1., 3.2. договору відповідач зобов'язався відшкодувати позивачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі, а також оплачувати вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки) на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між Комітетом та Зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з Комітетом кошторису витрат, затверджених Комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). У разі, коли Комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року (п. 4.2. договору).
Відповідно до п. 4.3. договору оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться після отримання та погодження Комітетом акту встановленої форми на основі попередньо Кладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву.
31.12.2009 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 5/60 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 08.11.2006, відповідно до умов якої сторони погодили річний розмір коштів на відшкодування витрат позивача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в межах кошторису на 2009 рік в сумі 14 013,85 грн. в тому числі ПДВ 2 335,64 грн. Оплата здійснюється на підставі актів виконаних робіт.
Відповідно до п. 2.7., 2.8. договору зберігач щорічно надсилав комітетові акти виконаних робіт на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, звіт про видатки на утримання мобілізаційного резерву, кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей на наступний рік, пояснювальну записку та зведені таблиці з обґрунтуванням та розрахунками витрат, а також інші документи, які підтверджують понесені нами витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Проте, кошториси планових та фактичних витрат, акти виконаних робіт на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2007-2008 роки комітетом не були узгоджені, водночас і не внесені свої зауваження до них та інших документів, які щорічно надсилаються, що свідчить про ухилення комітету від виконання своїх зобов'язань.
Як встановлено судом, позивачем було доопрацьовано звітні документи за 2007-2008 роки, відповідно до яких сума витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву становить 26 371 98 грн.
Вищезазначені документи, а саме: звіт про витрати та акт виконання робіт приймаються судом у якості належного доказу виконання робіт позивачем та прийняття їх відповідачем без застережень і зауважень щодо вартості та обсягів наданих послуг, оскільки вони підписані керівниками сторін та скріплені відтисками печаток юридичних осіб позивача та відповідача.
Суд вважає доведеним і це не спростовано відповідачем, що на виконання умов договору та вимог чинного законодавства України позивач належним чином виконав свої зобов'язання та здійснював зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Однак, в порушення умов договору відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 5/60 від 08.11.2006 і станом на момент вирішення спору заборгованість за надані послуги по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2007-2009 року складає 26 371,98 грн., що також визнається відповідачем.
Таким чином судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.
Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Укладений між позивачем та відповідачем договір має ознаки договору зберігання та договору надання послуг, тому до нього мають застосовуватися норми, що регулюють дані види договорів.
Відповідно до статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Статтею 946 ЦК України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надану йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 627 ЦК України вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже відповідно до п. 3 ст. 11 Закону державне підприємство "Луганський верстатобудівний завод" є відповідальним зберігачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
У відповідності до положень Закону, які регламентують: обов'язковість здійснення фінансування витрат на утримання і розвиток системи державного резерву як за рахунок коштів Державного бюджету України, що передбачаються у бюджеті окремим рядком, так і за рахунок коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву та їх позичання, допоміжної фінансово - господарської діяльності та відшкодування витрат підприємств, організацій і установ системи Держкомрезерву (ст. 7 Закону), тобто законодавчо надано право на відшкодування понесених у зв'язку з вищевказаною діяльністю витрат.
Здійснюючи відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, відкрите акціонерне товариство «Тернопільський радіозавод «Оріон»за 2007-2009 року понесло наступні фактичні видатки, що складаються з: оплати праці складських працівників; нарахування на зарплату; виробничих витрат, в т.ч. оплата електроенергії, опалення та витрат по охороні.
Тобто, проаналізувавши вищенаведені вимоги Закону, суд приходить до висновку, що позивач зобов'язаний зберігати матеріальні цінності мобілізаційного резерву, закладати цінності на відповідальне зберігання, проводити освіження та заміну цінностей, проводити відпуск цінностей тільки за нарядами відповідача, а відповідач зобов'язаний відшкодовувати позивачу витрати на утримання цінностей та оплачувати закладку (поставку) цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
Суд вважає доведеним і це не спростовано відповідачем, що на виконання вимог Закону позивач належним чином виконав свої зобов'язання та здійснював зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Частиною 5 статті 11 Закону України “Про державний матеріальний резерв” передбачено відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (далі -Положення), затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002, який запроваджує механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.
Відповідно до Порядку відшкодування залізницям України витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, узгодженим сторонами згідно "Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, витрати на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву складаються: а) з основних витрат: оплата праці складських робітників з відповідними нарахуваннями; вартість паливно-енергетичних ресурсів та водопостачання; оплата земельного податку окремих баз, на яких зберігається мобрезерв; амортизаційні відрахування від вартості складських приміщень; витрати, пов'язані з вантажно-розвантажувальними роботами; оплата послуг зв'язку; витрати на охорону матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; витрати на придбання малоцінного інвентарю для обслуговування мобілізаційного резерву; б) витрати, пов'язані з придбанням консервантів та лакофарбових матеріалів; витрати, пов'язані з транспортними перевезеннями матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; витрати на поточний ремонт складських приміщень.
Таким чином, спеціальні норми Закону України „Про державний матеріальний резерв”, передбачають можливість відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у грошовій формі.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги по збереженню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в розмірі 26 371,98 грн. за 2007-2008 роки, відповідно до договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 5/60 від 08.11.2006 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 193, 220 Господарського кодексу України, Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (вул. Пушкінська, 28, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034016, п/р 35225016003272 у Державному казначействі України, МФО 820172) на користь відкритого акціонерного товариства «Тернопільський радіозавод «Оріон»(46023, м. Тернопіль, вул. 15 Квітня, 6, код ЄДРПОУ 22607719) основний борг в сумі 26 371 (двадцять шість тисяч триста сімдесят одна) грн. 98 коп., витрати по сплаті держмита в сумі 263 (двісті шістдесят три) грн. 72 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Копію рішення розіслати прокурору та сторонам.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Головатюк Л.Д.
Дата підписання рішення 25.02.2011