Справа № 2а-4893/10/0270
Головуючий у 1-й інстанції: Вільчинський О.В.
Суддя-доповідач: Залімський І. Г.
15 березня 2011 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Залімського І. Г., суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Матохнюка Д.Б.
при секретарі: Подолян Наталіії Вікторівні
за участю представників сторін:
позивача (апелянта) - Онищук В.А., Улановський В.І.
відповідача - Скляр О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Колективного будівельно-монтажного підприємства "БМУ-2" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 січня 2011 року у справі за адміністративним позовом Колективного будівельно-монтажного підприємства "БМУ-2" до Територіальної інспекції праці у Вінницькій області Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю Міністерства праці і соціальної політики України про скасування акту перевірки , -
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Колективне будівельно-монтажне підприємство "БМУ-2" з вимогою щодо скасування акту перевірки № 02-01-41/1614 від 27.10.2010 року та припису № 02-01-41/1614-1419 від 27.10.2010 року, винесених державним інспектором праці Територіальної інспекції праці у Вінницькій області Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю Міністерства праці і соціальної політики України.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.01.2011 р. було відмовлено позивачу в задоволенні вказаних вимог.
Не погоджуючись з винесеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги Колективного будівельно-монтажного підприємства "БМУ-2".
Зокрема, апелянт вказує на те, що з огляду на обставини викладені в апеляційній скарзі, оскаржувана постанова прийнята з порушенням норми матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Мотивуючи доводи апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови не було надано належної оцінки факту недотримання відповідачем положень п. 3 ст. 6 Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою КМУ від 18.01.2003 р., та п.п. 3.3.2, 4.2 Порядку проведення перевірки стану додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальних органів, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 21.03.2003 р. № 72, внаслідок чого висновки суду є помилковими.
Відповідач у письмових запереченнях, надісланих на адресу Вінницького апеляційного адміністративного суду 02.03.2011 р., зазначає, про формальність тверджень позивача щодо незаконності рішення суду першої інстанції оскільки апеляційна скарга не містить жодних належних підстав і правових обґрунтувань, що спростовують встановлені судом правовідносини між сторонами.
В судовому засіданні представники позивача вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти обставин, викладених у апеляційній скарзі заперечив та просив в її задоволенні відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, 30.08.2010 року водієм 1 класу ОСОБА_5 було подано на ім'я начальника КБМП "БМУ-2" заяву про звільнення з роботи у відповідності до положень ст. 38 КЗпП України, обґрунтувавши останню тим, що керівництво підприємства не виконує законодавство про працю, адже заявник змушений працювати автослюсарем, що є неприпустимим через його фізичний стан. В підтвердження викладених у заяві обставин заявником надано відповідне рішення медичної комісії.
В свою чергу, наказом № 37 від 31.08.2010 року ОСОБА_5 було звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України.
01.09.2010 року ОСОБА_5 звернувся зі скаргою до начальника територіальної державної інспекції праці у Вінницькій області, в якій просив примусити свого колишнього роботодавця виплатити належну йому суму вихідної допомоги відповідно до положень ст. 44 КЗпП України.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, Колективним будівельно-монтажним підприємством "БМУ-2" було виплачено ОСОБА_5 вихідну допомогу в розмірі 4262,50 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1079 від 07.09.2010р. та № 1100 від 09.09.2010 р.
Разом з тим, 13.10.2010 року ОСОБА_5 звернувся зі скаргою до начальника територіальної державної інспекції праці у Вінницькій області, в якій просив примусити свого колишнього роботодавця внести зміни до запису в трудовій книжці з огляду на те, що в ній не вказано, на підставі якого пункту статті 38 КЗпП України він був звільнений.
27.10.2010 року державним інспектором праці Скляром Олегом Володимировичем було проведено перевірку додержання Колективним будівельно-монтажним підприємством "БМУ-2" законодавства про працю, за результатами якої складено акт № 02-01-41/1614, яким встановлено виявлене під час проведення вказаної перевірки порушення керівництвом підприємства вимог ст. 38 КЗпП України при звільненні ОСОБА_5 оскільки зроблено невірний запис в наказі та в трудовій книжці останнього.
За результатами проведеної перевірки позивачу було запропоновано притягнути до дисциплінарної відповідальності особу, відповідальну за ведення кадрового діловодства.
В свою чергу, на підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем було винесено припис № 02-01-41/1614-1419 від 27.10.2010 року, яким позивачу приписано звільнити ОСОБА_5 за ст. 38 КЗпП України з підстав невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю та провести необхідні зміни в наказі про звільнення та записі в трудовій книжці.
Не погоджуючись з вищезазначеними актом та приписом позивач звернувся з відповідною скаргою до Територіальної державної інспекції праці у Вінницькій області, яку остання листом від 15.11.2010 р. № 01-09-2/1693 залишила без задоволення і відповідно оскаржувані акт та припис в силі.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Колективного будівельно-монтажного підприємства "БМУ-2" суд першої інстанції виходив з наступного.
В ході аналізу положень ч. 2 ст. 2 та п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України, якими визначено, завдання адміністративного судочинства та юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, відповідно, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що законодавцем встановлені певні обмеження щодо предмету оскарження, зокрема, до суду може бути оскаржено лише рішення суб'єкта владних повноважень.
Рішення суб'єкта владних повноважень являє собою акт розпорядчого характеру, що ухвалюється суб'єктом владних повноважень для розв'язання найбільш важливих питань, які належать до його компетенції. Рішення видаються також і кількома неоднорідними органами (державними органами, громадськими організаціями тощо) із спільних питань, що належать до їх компетенції.
При цьому актом перевірки є службовий документ, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлені порушення (або їх відсутності) вимог чинного законодавства.
Відповідно до п. 4.1 Порядку проведення перевірки стану додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальних органів, акт перевірки - документ, складений посадовою особою Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю чи територіальної державної інспекції праці, що підтверджує будь-які встановлені факти порушення законодавства про працю чи загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що акт перевірки про порушення законодавства України про працю не є по своїй суті рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки, по-перше, він не є нормативним актом, так як не містить ніяких норм, по-друге, акт не є розпорядчим документом, так як не містить приписів управлінського характеру щодо здійснення певних дій або утримання від їх здійснення, з чим погоджується і судова колегія апеляційної інстанції.
Судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що оскаржуваний акт не передбачає настання наслідків зобов'язального характеру на відміну від рішення суб'єкта владних повноважень - нормативно-правового акту чи акту індивідуальної дії, що свідчить про неможливість його скасування з огляду також на відсутність юрисдикції як адміністративних так і інших судів з розгляду таких позовних вимог. Тому відмова суду у задоволенні позову у цій частині є правомірною та не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції лише з формальних міркувань.
Що ж стосується вимоги КБМП "БМУ-2" щодо скасування припису № 02-01-41/1614-1419 від 27.10.2010 року, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку при залишення останньої без задоволення з огляду на проаналізовані в ході судового засідання норми права, зокрема.
Відповідно до ст. 1 Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 50 від 18.01.2003 р., відповідач (Держнаглядпраці) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці і підпорядковується йому.
Згідно зі ст. 4 Положення Держнаглядпраці, окрім іншого, здійснює контроль за додержанням законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині забезпечення реалізації прав і гарантій працівників шляхом проведення перевірок роботодавців та робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно ж до п. 3 ст. 6 вказаного Положення посадові особи Держнаглядпраці (головні державні інспектори праці, їх заступники, державні інспектори праці) мають право давати посадовим особам органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, роботодавців, робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування приписи щодо усунення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині забезпечення реалізації прав і гарантій працівників, які підлягають обов'язковому виконанню з письмовим повідомленням про вжиті заходи у місячний або в інший зазначений у приписі строк.
Відповідно до п. 4.1 Порядку проведення перевірки стану додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 72 від 21.03.2003 р., за результатами кожної перевірки обов'язково складається акт перевірки, а в разі виявлення порушень законодавства про працю чи загальнообов'язкове державне соціальне страхування - припис щодо їх усунення.
Припис - це документ органів Держнаглядпраці про усунення виявлених порушень, що можуть призвести до шкідливих наслідків, а вимоги щодо його заповнення визначені пунктами 4.2 та 4.3 вказаного Порядку.
Таким чином, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що допущення посадовою особою відповідача описки в описовій частині оскаржуваного припису, на що посилається позивач в обґрунтуваннях вимог позовної заяви, жодним чином не впливає на характер порушення і зміст резолютивної його частини, внаслідок чого припис № 02-01-41/1614-1419 від 27.10.2010 року відповідає вимогам зазначених положень Порядку проведення перевірки стану додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальних органів.
Окрім викладеного, судом першої інстанції надано оцінку самого порушення, на підставі якого винесений відповідні акт перевірки та припис.
Як було з'ясовано під час розгляду справи, запис в наказі про звільнення ОСОБА_5 свідчить про звільнення останнього на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, тобто за власним бажанням, що на разі не відповідає дійсності, адже фактично дану особу було звільнено на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, що підтверджується фактом виплати ОСОБА_5 вихідної допомоги у розмірі трьохмісячного середнього заробітку в загальній сумі 4362,50 грн. відповідно до ст. 44 КЗпП України, де визначено, що при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
При цьому, судом першої інстанції вірно не взято до уваги доводи керівника КБМП "БМУ-2" Оніщука В.А. про те, що виплата вихідної допомоги стала можливою лише внаслідок протиправних дій бухгалтера підприємства, з огляду на їх необґрунтованість.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що факт винесення відповідачем оскаржуваного припису з вимогою звільнити ОСОБА_5 за ст. 38 КЗпП України з підстав невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю та провести необхідні зміни в наказі про звільнення та в записі в трудовій книжці відповідало дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства України.
В силу ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ст. 11, ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 198, статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу Колективного будівельно-монтажного підприємства "БМУ-2" необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Колективного будівельно-монтажного підприємства "БМУ-2", - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.01.2011 року, - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 21 березня 2011 року .
Головуючий суддя Залімський І.Г.
Судді Мельник-Томенко Ж.М.
Матохнюк Д.Б.
Згідно з оригіналом.
Секретар