Справа № 2-а-3209/10/0270
Головуючий у 1-й інстанції: Дончик В.В.
Суддя-доповідач: Залімський І. Г.
11 березня 2011 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Залімського І. Г. , суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Матохнюка Д.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Вінницького окружного адмінінстративного суду від 19 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії , -
В 2007 році ОСОБА_2 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом щодо визнання бездіяльності Міністерства юстиції України протиправною та зобов"язання відповідача вчинити певні дії.
Постановою суду від 19.11.2010 року позов ОСОБА_2 було задоволено, визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо ненадання відповіді позивачу та зобов"язано відповідача надати позивачу відповідь на звернення від 13.12.2006 р.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, як таку, що прийнята при неповному з"ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
Мотивуючи доводи апеляційної скарги відповідач зазначив, що судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що Міністерством юстиції України у чіткій відповідності до положень Закону України "Про звернення громадян" неодноразово розглядались звернення позивача за результатами чого і у відповідності з положеннями ст. 8 вказаного Закону правомірно прийнято рішення про припинення розгляду його повторних звернень.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.12.2006 року ОСОБА_2 звернувся з листом до Президента України Ющенка В.А., в якому просив надати відповідь на запитання, які стосуються обставин, щодо його звільнення з посади старшого державного виконавця відділу ДВС у Тростянецькому районі Вінницької області.
В свою чергу, листом № 22/152293-02 від 20.12.2006 року Секретаріат Президента України направив вказане звернення ОСОБА_2 за належністю до Міністерства юстиції України для розгляду та надання відповіді.
Разом з тим, 07.02.2007 р. ОСОБА_2 у зв'язку з неотриманням відповіді на своє звернення від 13.12.2006 р., повторно звернувся до Президента України із заявою щодо ненадання Міністерством юстиції України відповіді на його звернення від 13.12.2006 року, яке листом вих. № 22/015387-02 від 13.02.2007 року, разом з копією звернення позивача від 13.12.2006 р., повторного було надіслано Секретаріатом Президента України на адресу Міністерства юстиції України.
Відповідю від 13.03.2007 року № Т-2918-37 відповідач повідомив позивача про припинення розгляду його неодноразових звернень, у тому рахунку, і з розгляду питань, поставлених у звернені від 13.12.2006 року.
Окрім того, суд першої інстанції вивчивши, в ході розгляду даної справи лист-відповідь Міністерства юстиції України від 12.01.2006 року, яким відповідач обгрунтовує підстави припинення розгляду звернень позивача, дійшов висновку, що змістом останнього розкрито лише причини звільнення ОСОБА_2 з посади державного виконавця відділу ДВС у Тростянецькому районі Вінницької області, внаслідок ліквідації зазначеного відділу на підставі наказу Міністерства юстиції України №1482/к від 19.08.2005 року, проте, не надано жодної відповіді на питання, які містяться у зверненні ОСОБА_2 від 13.12.2006 року.
Таким чином, визначаючись щодо правомірності дій Міністерства юстиції України по розгляду звернення ОСОБА_2 від 13.12.2006 року, суд першої інстанції виходив з наступного.
Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Частиною 1 статті 15 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань)."
Окрім того, суд першої інстанції в обгрунтуванні власних висновків скористався положеннями, які містяться в преамбулі Закону України "Про інформацію", де визначено, що вказаний Закон закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності та основні принципи інформаційних відносин, якими зокрема є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об'єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації. (ст. 5 Закону України "Про інформацію").
Таким чином, в ході вивчення наявних матеріалів справи та аналізу норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, і з яким погоджується судова колегія апеляційної інстанції, що письмові відповіді надані ОСОБА_2 відповідачем від 12.01.2006 року та № Т-2918-37 від 13.03.2007 року не містять жодної інформації стосовно розгляду поставлених позивачем запитань у зверненні від 13.12.2006 року.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем не доведено та не підтверджено належними доказами факт надання відповіді позивачу, у строки визначені нормами чинного законодавства.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ст. 11, ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 199, статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу Міністерства юстиції України необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.11.2010 року, - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. ст. 212, 254 КАС України.
Головуючий суддя Залімський І.Г.
Судді Мельник-Томенко Ж.М.
Матохнюк Д.Б.
Згідно з оригіналом.
Секретар