Головуючий у 1 інстанції - Чернобривко Л.Б.
Суддя-доповідач - Ляшенко Д.В.
17 березня 2011 року справа №2а-5263/10/1214
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Ляшенка Д.В.
суддів Чумака С.Ю. , Ястребової Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_2 та Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 01 листопада 2010 року по справі № 2а-5263/10/1214 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області «про відновлення пропущеного стоку для звернення до суду, визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни», -
19 жовтня 2010 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про відновлення пропущеного стоку для звернення до суду, визнання бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області щодо недонарахування позивачу пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» протиправною та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком починаючи з 01.01.2006 року.
Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 21 жовтня 2010 року позовні вимоги в частині стягнення підвищення до пенсії за період з 01.01.2006 року по 13.04.2010 року залишені без розгляду на підставі статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 01 листопада 2010 року по адміністративній справі № 2а-5263/10/1214 позов задоволено шляхом визнання бездіяльності протиправної Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області щодо нездійснення підвищення до пенсії за віком позивачу та її виплати, як дитини війни за період з 14.04.2010 року та зобов'язання відповідача здійснити виплату на користь позивача підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, за період з 14.04.2010 року по 01.11.2010 року включно, з урахуванням фактично отриманих виплат.
Не погодившись з рішенням суду, позивачем та відповідачем подані апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах апеляційних скарг, вивчивши доводи апеляційних скарг, вважає апеляційні скарги необґрунтованими, а судове рішення таким, що підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач має правовий статус дитини війни, у зв'язку з чим має право на отримання пільг, передбачених статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За Преамбулою Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Правовий статус дітей війни, визначає основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки встановлює Закон України “Про соціальний захист дітей війни ”.
Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Колегія судів не приймає посилання відповідача на те, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, з огляду на те, що положення частини 3 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Статтею 52 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» від 27 квітня 2010 року, був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність: з 1 січня - 695 гривень; з 1 квітня - 706 гривень; з 1 липня - 709 гривень; з 1 жовтня - 723 гривень; з 1 грудня - 734 гривень.
Отже, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування підвищення до пенсії “дитині війни” у 2010 році у відповідності до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”, а не Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, на застосуванні якого наполягає відповідач, оскільки відповідно до ч.4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог щодо стягнення державної соціальної допомоги за період з 01.01.2006 року по 13.04.2010 року, з урахуванням положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала (а.с.11).
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції адміністративна справа розглянута в порядку скороченого провадження, тому відповідно до вимог частини 10 статті 1832 КАС України, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.
Керуючись статтями 2, 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 01 листопада 2010 року по адміністративній справі № 2а-5263/10/1214 - залишити без задоволення.
Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 01 листопада 2010 року по адміністративній справі № 2а-5263/10/1214 - залишити без змін.
Ухвала прийнята в порядку письмового провадження, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: