22 березня 2011 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/2038/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Чеснокової А.О.,
при секретарі - Пшенишному В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про скасування постанови, -
12 березня 2011 року позивач Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ВДВС ГУЮ у Полтавській області про скасування постанови про накладення штрафу від 23 лютого 2011 року ВП № 22820302.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 23 лютого 2011 року державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 680,00 грн. за невиконання без поважних причин судового рішення. Позивач вважає, що вказана постанова про накладання штрафу є неправомірною та підлягає скасуванню, оскільки виконання судового рішення може бути проведено тільки за рахунок коштів, які будуть додатково виділені Міністерством фінансів України для Міністерства праці та соціальної політики України на виконання судових рішень. Крім того зазначив, що Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області не уповноважений здійснювати вищезазначені виплати.
В судове засідання позивач не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про що свідчить розписка про отримання судової повістки, в матеріалах справи також міститься клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав до суду письмові заперечення, в яких вказав, що оскаржувану постанову вважає обґрунтованою та правомірною, оскільки державний виконавець при її винесенні діяв відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, Закону України "Про виконавче провадження", а також просив розглядати справу за його відсутності.
Судом визнано за можливе розглядати справу за даної явки на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, в порядку статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 червня 2010 року у справі № 2-а-1305/10 зобов'язано Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області виплатити на користь ОСОБА_2 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 05 травня, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановлених Законами України "Про державний бюджет України" на відповідні роки за період 2000-2005 роки та 2007-2009 роки.
На виконання вказаної постанови суду Лубенським районним судом Полтавської області видано виконавчий лист від 19 листопада 2010 року № 2-а-1305/10.
Преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
На виконання наведеної норми закону державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови Лубенського районного суду від 01 червня 2010 року у справі № 2-а-1305/10 та надано боржнику семиденний строк для добровільного виконання постанови суду. Вимогою від 01 лютого 2011 року призначено новий 10-денний строк виконання, проте рішення суду у строк, встановлений державним виконавцем боржником не виконане, внаслідок чого позивачем прийнято постанову від 23 лютого 2011 року про накладення на боржника штрафу за невиконання рішення суду в розмірі 680,00 грн.
Відповідно до статті 87 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян боржника-юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
Таким чином, суд приходить до висновку, що штрафні санкції застосовуються до боржників тільки в разі невиконання рішення суду без поважних причин.
Відповідно до статті 11-1 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження зобов'язані письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи місцезнаходження, а боржник-фізична особа - про зміну місця роботи.
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій.
Дослідивши матеріали справи, судом зроблено висновок, що Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження поважності обставин, що стали підставою для невиконання судового рішення.
Посилання позивача на відсутність повноважень на здійснення функцій щодо виділення додаткових коштів, судом відхиляються з мотивів безпідставності та недоведеності, виходячи з наступних міркувань.
Згідно з вимогами частини 5 статті 124 Конституції України, частин 2 - 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відсутність у Державному бюджеті коштів на виплату щорічної разової грошової допомоги до 05 травня створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена допомога. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальних захист, в тому числі й на отримання зазначеної виплати, яка прямо передбачена законом.
Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини у справі "Кечко проти України"… якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, невиконання рішення суду по зобов'язанню органа виплачувати особі недоплачену разову грошову допомогу як учаснику бойових дій у зв'язку з відсутністю коштів є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції - справа "Буховець проти України" від 08 листопада 2005 року, справа "Шевченко проти України" від 29 листопада 2005 року, справа "Васіленков проти України" від 03 травня 2005 року, справа "Войтенко проти України" від 29 червня 2004 року.
Практика Європейського Суду з прав людини вказує на те, що у розумний строк розгляду справи включається період від надходження до суду заяви до закінчення виконання рішення суду.
Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, надаючи оцінку діям та рішенням суб'єкта владних повноважень, які є предметом оскарження, суд перевіряє чи прийняті (вчинені) вони на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо; добросовісно, розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у прийнятті рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області діяв на підставах, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом України "Про виконавче провадження", з використанням цих повноважень з метою, з якою це повноваження надано, а оскаржувані постанови є правомірними. Оскільки відсутність коштів у боржника-державного органу, не може бути поважною причиною для невиконання судового рішення, що набрало законної сили та є порушенням прав стягувача-громадянина України на судовий захист.
Аналізуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про скасування постанови необґрунтовані та в їх задоволенні необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні адміністративного позову Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області до Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про скасування постанови - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 25 березня 2011 року.
Суддя А.О. Чеснокова