Україна
21 березня 2011 р. справа № 2а/0570/2754/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді
при секретарі Каморнікові Д.Ю.
за участю представника позивача ОСОБА_1, розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області генерал-лейтенанта міліції Куп'янського М.Г. про визнання дій незаконними, -
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області генерал-лейтенанта міліції Куп'янського М.Г. (далі - відповідач) про визнання дій незаконними. На обґрунтування позовних вимог зазначила, що у січні 2011 року вона дізналася про існування наказу Міністра внутрішніх справ України №90 «Про стан дисципліни й законності в діяльності органів та підрозділів внутрішніх прав та заходи щодо його покращення», згідно якого відповідач несе персональну відповідальність за стан дисципліни та законності в підлеглих підрозділах. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №2а-5809/10/0570 були визнані незаконними дії заступника начальника Головного управління начальника управління кадрового забезпечення Жидкова Д.М., а тому відповідач мав притягнути Жидкова Д.М. до суворої відповідальності, але не зробив цього. Підставами позову зазначила Закон України «Про звернення громадян», Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування», наказ Міністра внутрішніх справ України №90 «Про стан дисципліни й законності в діяльності органів та підрозділів внутрішніх прав та заходи щодо його покращення». Просила визнати дії відповідача незаконними. В подальшому позивач уточнила позовні вимоги, вказавши на те, що оскільки відповідач підписав матеріали перевірки за її скаргою, то він взяв на себе повну відповідальність за організацію проведення перевірки та за всі порушення законності його підлеглими, що були виявлені під час перевірки, у зв'язку із чим просила суд визнати незаконними:
- дії відповідача за порушення ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», які виражені в проведенні неповної перевірки її заяви,
- дії відповідача щодо не організації і не контролювання ходу оперативних заходів по перевірці вимагання коштів у її сина робітниками міліції,
- дії відповідача, які полягали в порушенні Указу Президента України від 7 лютого 2008 року №109/2008 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування»,
- дії відповідача щодо не допуску позивачки до участі в проведення перевірки та присутності при розгляді її скарги,
- дії відповідача, які полягали в порушенні законності його підлеглими, які були виявлені в ході перевірки її заяви,
- дії відповідача по не відновленню під час затвердження висновку службового розслідування порушених прав позивача та її сина відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян»,
- дії відповідача, які полягали в невиконанні його підлеглими вимог ст. 2 Закону України «Про міліцію»,
- дії відповідача, які полягали в порушенні його підлеглими вимог ст. 5 Закону України «Про міліцію»,
- дії відповідача, які полягали в невиконанні ст. 25 Закону України «Про міліцію», а саме в не поновленні порушених прав її сина та її особисто.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі. Надав пояснення в яких наголошував на тому, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №2а-5809/10/0570 були встановлені численні порушення закону під час проведення службового розслідування за скаргою позивачки на неправомірні дії працівників міліції Добропільського МВ ГУМВС України в Донецькій області відносно її сина. На його думку, вказаним рішенням встановлені факти, які не потребують доказуванню при розгляді даної справи, а тому суд має задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У судове засідання відповідач - суб'єкт владних повноважень - не з'явився, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, про причини неприбуття не повідомив, тому справу вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
10.02.2010 старшим інспектором з ОД ІОС УКЗ ГУ УМВС України в Донецькій області Горбатовською Т.В., інспектором ІОС УКЗ ГУМВС України в Донецькій області Ігнатенком В.А. було складено висновок службового розслідування за скаргою громадянки ОСОБА_2, який був погоджений заступником начальника УКЗ - начальником ІОС УКЗ ГУМВС України в Донецькій області Гарбузом Г.І., заступником начальника ГУ - начальником УКЗ ГУМВС України в Донецькій області Жидковим Д.В.
11 лютого 2010 року начальником Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області генерал-лейтенантом міліції Куп'янським М.Г. був затверджений «Висновок службового розслідування за скаргою громадянки ОСОБА_2 від 10.02.2010». Предметом службового розслідування були неправомірні дії працівників міліції Добропільського МВ ГУМВС України в Донецькій області відносно сина позивача, а саме не надання йому медичної допомоги у зв'язку із тілесними ушкодженнями, безпідставне затримання та утримання в кімнаті затриманих, вилучення паспорту, застосування заходів фізичного впливу, вимагання грошей за звільнення та не притягнення до кримінальної відповідальності, порушення Конституції України, Кримінально-процесуального кодексу України при розслідування кримінальної справи. За наслідками службового розслідування було запропоновано притягнути до дисциплінарної відповідальності співробітників Білозерського МВМ Добропільського МВ та Добропільського МВ винних у скоєнні правопорушень. В межах службового розслідування не представилося можливим підтвердити чи спростувати факт вимагання грошей у ОСОБА_8, оскільки для цього необхідно проводити слідчі дії, що не входить до компетенції працівників які проводили службове розслідування.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Закону України від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР «Про звернення громадян» встановлений обов'язок посадових осіб розгляди заяв чи скарг тільки в межах своїх повноважень.
Порядок проведення службових розслідувань встановлений «Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх прав України», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 грудня 1991 року №552 (далі - «Інструкція»).
Відповідно до Інструкції при проведенні службового розслідування підлягають дослідженню: подія порушення, наявність вини працівника органів внутрішніх справ у скоєнні правопорушення, мета та мотиви порушення, обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності порушника як ті, що пом'якшують чи обтяжують його відповідальність, характеристика особи, яка скоїла порушення, причини та умови, що сприяли скоєнню порушення, характер та розмір нанесених порушенням збитків. Персональну відповідальність за повноту, всебічність й об'єктивність службового розслідування несуть працівники, які безпосередньо його проводили.
Таким чином, позовні вимоги про визнання незаконними дії відповідача за порушення ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», які виражені в проведенні неповної перевірки її заяви не підлягають задоволенню, оскільки начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області генерал-лейтенантом міліції Куп'янським М.Г. під час проведення перевірки скарги позивача діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Закону України від 18 лютого 1992 року №2135-XII «Про оперативно-розшукову діяльність» (далі - Закон №2135-XII) оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Статтею 5 Закону №2135-XII передбачено, що оперативно-розшукова діяльність може здійснюватися оперативними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, а саме кримінальною, транспортною та спеціальною міліцією, спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, судовою міліцією. Згідно зі ст. 6 цього Закону підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності, зокрема, є наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами; осіб, які готують або вчинили злочин.
Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог про визнання незаконними дії відповідача щодо не організації і не контролювання ходу оперативних заходів по перевірці вимагання коштів у її сина робітниками міліції, оскільки начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області генерал-лейтенантом міліції Куп'янським М.Г. під час проведення перевірки скарги позивача діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Указу Президента України від 7 лютого 2008 року №109/2008 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації та органи місцевого самоврядування були зобов'язані вжити невідкладних заходів щодо забезпечення реалізації конституційних прав громадян на письмове звернення та особистий прийом, обов'язкове одержання обґрунтованої відповіді, неухильного виконання норм Закону України «Про звернення громадян».
Таким чином, приписи даного Указу не розповсюджуються на відповідача, оскільки він не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги про визнання незаконними дій відповідача, які полягали в порушенні Указу Президента України від 7 лютого 2008 року №109/2008 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування», не підлягають задоволенню.
Вимоги позивача про визнання незаконними дій відповідача щодо не допуску позивачки до участі в проведення перевірки та присутності при розгляді її скарги також не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 7 червня 2010 року у справі №2а-5809/10/0570, яка набула чинності 26 червня 2010 року, було встановлено, що права ОСОБА_2 на приймання участі в перевірці та бути присутньою під час розгляду справи не були порушені у зв'язку із тим, що перевірка була організована відповідно до норм діючого законодавства.
Згідно зі ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Таким чином, позовні вимоги щодо визнання незаконними дій відповідача, які полягали в порушенні законності його підлеглими, які були виявлені в ході перевірки її заяви, в невиконанні його підлеглими вимог ст. 2 Закону України «Про міліцію» та порушенні ст. 5 Закону України «Про міліцію», не підлягають задоволенню.
Вимоги позивача про визнання незаконними дій відповідача по не відновленню під час затвердження висновку службового розслідування порушених прав позивача та її сина відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», не підлягають задоволенню у зв'язку із наступним.
Відповідно до ст. 19 Закону України від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень.
Відповідно до Інструкції метою службового розслідування є повне, об'єктивне та всебічне дослідження: події порушення; наявність вини працівника органів внутрішніх справ у скоєнні правопорушення; мети та мотивів порушення; обставин, які впливають на ступінь і характер відповідальності порушника як ті, що пом'якшують чи обтяжують його відповідальність; характеристики особи, яка скоїла порушення; причин та умов, що сприяли скоєнню порушення; характеру та розміру нанесених порушенням збитків.
Інструкцією не передбачена можливість поновлення прав осіб, за заявами яких проводилося службове розслідування, та прав будь-яких інших осіб.
Таким чином, начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області генерал-лейтенант міліції Куп'янський М.Г. під час проведення перевірки скарги позивача діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 25 Закону України від 20 грудня 1990 року №565-XII «Про міліцію» передбачено, що при порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадянина міліція зобов'язана вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися.
Як зазначалося вище, під час службового розслідування за скаргою позивача, відповідно до Інструкції, були встановлені факти правопорушень з боку працівників міліції. Факти порушень прав позивача та її сина під час службового розслідування не встановлювалися, оскільки це не входило до компетенції осіб, які його проводили.
Висновок про порушення прав був зроблений позивачем на підставі умовиводу - якщо є факти правопорушення в діях працівників міліції, то з цього з необхідністю випливає факт порушення права позивача та її сина. Тобто твердження позивача про порушення його прав та прав її сина є припущенням, яке не доведено належними та допустимими доказами.
За таких обставин, позовні вимоги про визнання незаконними дій відповідача, які полягали в невиконанні ст. 25 Закону України «Про міліцію», а саме в не поновленні порушених прав її сина та її особисто, не підлягають задоволенню.
Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В силу ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору
Беручи до уваги викладене, здійснивши аналіз матеріалів справи та пояснень представника позивача у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими, а тому у їх задоволенні слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-164, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
відмовити повністю в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області генерал-лейтенанта міліції Куп'янського М.Г. про визнання дій незаконними.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступну та резолютивну частини проголошено 21 березня 2011 року.
Постанова в повному обсязі складена 25 березня 2011 року.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, встановлені ст. 186 КАС України, через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Циганенко А.І.