16 березня 2011 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/1465/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бойка С.С.,
при секретарі - Пехоті М.О.,
за участю:
прокурора - Гіззатулліної Ю.Я.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Малька А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, третя особа: Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Ленінської районної у м. Полтаві ради про визнання бездіяльності незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, -
ОСОБА_1 21 лютого 2011 року звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, третя особа: Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Ленінської районної у м. Полтаві ради про визнання бездіяльності незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 08.10.2010 року ВП № 19902032.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 08.10.2010 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Малько А.П. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", що на його думку є незаконною, оскільки державним виконавцем не було вжито достатніх дій для примусового виконання рішення суду, що набрало законної сили.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись на те, що державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції було вжито всіх необхідних дій з метою примусового виконання постанови Ленінського районного суду м. Полтави, передбачених Законом України "Про виконавче провадження". У зв'язку з тим, що рішення суду без участі боржника виконати неможливо, державним виконавцем на підставі п. 11 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив, заперечень на позов не надав.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 22.06.2010 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Малько А.П. за заявою гр. ОСОБА_1 було винесено постанову серії ВП № 19902032 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-805/10р., виданого 17.06.2010 року Ленінським районним судом м. Полтави та надано боржнику - Управлінню праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ленінської районної у м. Полтаві ради строк для добровільного виконання рішення суду до 29.06.2010 року.
У зв'язку з тим, що рішення суду, в строк визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження, боржником виконано не було, державним виконавцем 02.08.2010 року винесено постанову про накладення на Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ленінської районної у м. Полтаві ради штрафу в розмірі 340 грн. Разом з вказаною постановою на адресу Управління направлено листа, яким боржника зобов'язано виконати зазначене рішення суду до 16.08.2010 року.
14.09.2010 року державним виконавцем повторно винесено постанову про накладення на Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ленінської районної у м. Полтаві ради штрафу за невиконання рішення суду у встановлений строк в розмірі 680 грн.
07.10.2010 року державний виконавець звернувся з поданням до Прокуратури Ленінського району м. Полтави, в якому просив розглянути питання щодо порушення кримінальної справи у відношенні посадової особи Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ленінської районної у м. Полтаві ради за ігнорування вимог державного виконавця, безпідставне перешкоджання виконанню рішення суду.
Постановою помічника прокурора Ленінського району м. Полтави Ю.А. Гіззатулліної від 29.10.2010 року було відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно посадової особи Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ленінської районної у м. Полтаві ради у зв'язку з відсутністю в діях складу злочину, передбаченого ст. 382 КК України.
08.10.2010 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Малько А.П. на підставі п. 11 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-805/10р., виданого 17.06.2010 року Ленінським районним судом м. Полтави.
Не погодившись із зазначеною постановою, позивач оскаржив її до суду.
Надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові серії ВП № 19902032 від 08.10.2010 року про закінчення виконавчого провадження, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) встановлено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Згідно ст. 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 2 Закону № 606-XIV передбачено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
У відповідності до частини 2 статті 24 Закону № 606-XIV державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Статтею 25 Закону № 606-XIV встановлено, що державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:
- закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону;
- повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону;
- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 401 цього Закону. Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 37 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону.
Статтею 76 Закону № 606-XIV передбачено, що після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.
У разі невиконання без поважних причин цих вимог державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання. Якщо після цього рішення не буде виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а на боржника державним виконавцем накладається штраф у сумі двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій у порядку, встановленому частиною другою статті 87 цього Закону.
Якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 87 цього Закону, після чого, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.
Статтею 86 Закону № 606-XIV встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було вжито всіх необхідних дій щодо примусового виконання постанови Ленінського районного сулу м. Полтави від 29.03.2010 року у справі № 2а-805/10.
Посилання позивача на неналежне виконання державним виконавцем вимог ч. 3 ст. 87 Закону № 606-XIV, оскільки клопотання про порушення кримінальної справи подано до прокуратури, а не до суду, як цього вимагає зазначена норма, суд оцінює критично з огляду на те, що суд, відповідно до чинного законодавства України, не є органом досудового слідства та не наділений повноваженнями щодо розгляду подання про порушення кримінальної справи. Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 88 Закону № 606-XIV у разі наявності ознак злочину у діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодавства про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і надсилає до відповідних правоохоронних органів подання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.
Згідно із ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку відповідач довів правомірність своїх дій щодо прийняття ним постанови про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-805/10р., виданого 17.06.2010 року Ленінським районним судом м. Полтави.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач приймаючи оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження серії ВП № 19902032 від 08.10.2010 року діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та неупереджено, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 21 березня 2011 року.
Суддя С.С. Бойко