Cправа № 2а-0770/19/11
Ряд стат. звіту № 11.5
Код - 03
25 лютого 2011 року м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд під головуванням судді Шешеня О.М. за участю секретаря судового засідання Сочка О.Я. та сторін, які беруть участь у справі:
позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-БУД-СЕРВІС", представник -Козар М.М.;
відповідача: Відділ державної виконавчої служби Свалявського районного управління юстиції, представник - Янович С.П.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за уточненою позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-БУД-СЕРВІС" до Відділу державної виконавчої служби Свалявського районного управління юстиції про скасування постанови, -
встановив :
Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 25 лютого 2011 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 07 березня 2011 року.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-БУД-СЕРВІС", звернулося до суду з позовною заявою до відділу державної виконавчої служби Свалявського районного управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови.
Представник позивача у судовому засіданні відмовився від позовних вимог в частині визнання дій відділу державної виконавчої служби Свалявського районного управління юстиції щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.01.2011 року, ВП № 23586274 протиправними та в частині зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, а саме дії постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.01.2011 року, ВП № 23586274, оскільки відповідачем вона вже зупинена.
В решті позовних вимог щодо скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.01.2011 року, ВП № 23586274 винесеної відділом державної виконавчої служби Свалявського районного управління юстиції просив позов задовольнити з підстав, які зазначені у позові.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти задоволення позову, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження від 10.01.2011 року, ВП № 23586274 винесена у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження»та Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень де зазначаються всі реквізити стягувача, боржника та п. 3 постанови роз'яснюється боржнику механізм стягнення з нього виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій у разі добровільного невиконання рішення.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що у позові слід відмовити.
Судом встановлено, що у відповідності до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»(надалі Закону) примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу»примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, державна виконавча служба у районах, містах (міст обласного значення), районах у містах (далі - державні виконавці).
Згідно ст. 5 Закону державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчинити виконавчі дії.
У відповідності до ст. 24 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження. якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до відділу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення п'ятнадцяти днів та попереджає боржника про примусове виконання рішень після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконання дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 18 Закону визначено підстави для відкриття виконавчого провадження, а саме державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа:
за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону; за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; в інших передбачених законом випадках.
Суд не може погодитись із твердженням представника позивача про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 10.01.2011 року не відповідає вимогам визначеним «Інструкцією про проведення виконавчих дій», затвердженою наказом № 74/5 від15.12.1999 року, зареєстрованою в Мін'юсті 15.12.1999 року за № 865/4158, а саме додатку № 7 Інструкції. Так відповідно до Інструкції та додатку № 7 передбачено, що в постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець має зазначити, що розглянуто, далі навести осіб визначених в ст. 18 Закону, якою передбачено підстави для відкриття виконавчого провадження - дану вимогу державним виконавцем дотримано.
Оскільки всі вимоги даної Інструкції відповідачем дотримані, а після слів «розглянута заява стягувача»не вказано його повної назви, так як цього не вимагає ст. 11 Закону, яка передбачає, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник, назва і юридична адреси яких зазначаються також у постанові.
Суд також не може погодитись із думкою представника позивача про те, що відповідачем в пункті 3 оскаржуваної постанови зазначено, що з боржника буде стягнуто витрати пов'язані з провадженням виконавчих дій, однак додатком 7 Інструкції передбачено лише вимоги ч. 1 ст. 46 Закону, що передбачає лише стягнення виконавчого збору, а не витрат виконавчого провадження.
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 24 Закону державний виконавець як раз зобов'язаний попередити боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого добровільного строку виконання зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
В судовому засіданні зі слів представника позивача також встановлено наступне, що він добровільно частково погашує заборгованість, а виконавчий збір та витрати з нього не стягуються.
Крім того у відповідності ст. 45 Закону витрати органів державної виконавчої служби на організацію та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень є витратами виконавчого провадження.
Про стягнення з боржника цих витрат державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.
Така постанова на час розгляду даної адміністративної справи не винесена, а отже і права боржника в цій частині також не порушені.
Отже позивачі слід відмовити у задоволенні позову.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 2, 3, 11, 18, 24, 45, 46 Закону України «Про виконавче провадження»та ст. ст. 2, 11, 71, 99, 100, 163, 137, 160 - 165, 181, 254 КАС України, суд, -
постановив:
1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-БУД-СЕРВІС" до Відділу державної виконавчої служби Свалявського районного управління юстиції про скасування постанови - в і д м о в и т и.
2. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Шешеня О.М.