Україна
10 березня 2011 р. справа № 2а/0570/242/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Череповського Є.В.
при секретарі Пригода О.В.
за участю:
представника позивача Старенченко Ф.І.
представника відповідача не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Селидіввугілля» до Управління Пенсійного фонду України в місті Селидове Донецької області про визнання недійсними рішень від 29.11.2010 року №№ 411 та № 426 від 29.11.2010 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату страхувальниками страхових внесків,
Державне підприємство "Селидіввугілля" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Селидове Донецької області про визнання недійсними рішень від 29.11.2010 року № 408, № 409, № 410, № 411, № 412, № 413, № 414, № 415, № 416, № 417, № 418, № 419, № 420, № 421, № 422, № 423, № 424, № 425, № 426 від 29.11.2010 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату страхувальниками страхових внесків.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем прийняті рішення від 29.11.2010 року № 408, № 409, № 410, № 411, № 412, № 413, № 414, № 415, № 416, № 417, № 418, № 419, № 420, № 421, № 422, № 423, № 424, № 425, № 426 «Про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків».
З прийнятим рішеннями позивач не погоджується з наступних підстав.
Пунктом 2 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачена відповідальність лише за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, а тому застосування даної норми вважає неправомірним, оскільки аналіз зазначеної норми доводить, що об'єктом застосування та нарахування пені є сплачена сума внесків, а не погашена сума недоїмки, як зазначає управління.
Крім цього, позивач зазначив, що згідно п.2 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виконавчі органи Пенсійного фонду України застосовують до страхувальників фінансову санкцію за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду України, у вигляді штрафу залежно від строку затримки платежу.
Відповідно до п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.
Згідно з п. 3.8 вищезазначеної Інструкції, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
На підставі викладеного просив скасувати рішення відповідача від 29.11.2010 року № 408, № 409, № 410, № 411, № 412, № 413, № 414, № 415, № 416, № 417, № 418, № 419, № 420, № 421, № 422, № 423, № 424, № 425, № 426 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату страхувальниками страхових внесків.
Ухвалою суду від 10 березня 2011 року було закрито провадження у справі в частині визнання недійсними та скасування рішень № 408, № 409, № 410, № 412, № 413, № 414, № 415, № 416, № 417, № 418, № 419, № 420, № 421, № 422, № 423, № 424, № 425 від 29.11.2010 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату страхувальниками страхових внесків.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позові вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Надав до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника.
За таких обставин і відповідно до ст. 128 КАС суд визнав можливим розглянути справу без участі представника відповідача та на підставі доказів наявних у матеріалах справи.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що позивач є юридичною особою та зареєстрований в УПФУ в місті Селидове Донецької області як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідач, Управління Пенсійного фонду України в місті Селидове Донецької області є органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього ст. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 з наступними змінами та доповненнями.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 від 9 липня 2003 (надалі Закон № 1058) відповідно до його преамбули визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування відповідно до Конституції України та Основ законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Статтею 5 цього Закону визначено, що виключно цим Законом регулюються відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, визначаються, зокрема платники страхових внесків, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками. Частиною першою наведеної статті зазначено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно зі ст. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 з наступними змінами та доповненнями, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України. Згідно ст. 15 Положення, пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
У відповідності до п. 5 ст. 4 вказаного Положення, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України щодо, зокрема, забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне забезпечення; забезпечення збирання та акумулювання страхових внесків, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавства; стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; призначення і виплати пенсій; забезпечення повного та своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем прийняті рішення від 29.11.2010 року № 411 та № 426 «Про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків».
Не погоджуючись з вищевказаними рішеннями позивач посилається на порушення відповідачем при його винесенні п.2 ч.9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулюються виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" N1058 від 09.07.2003р. (далі - Закон України №1058).
Виключно цим Законом визначаються порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.
Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності щодо виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків та відповідальності суб'єктів системи пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також невиконання або неналежного виконання покладених на них обов'язків.
Відповідно до ст.1 Закону України №1058, страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно п.1 ст.11 Закону України №1058, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), придбали спеціальний торговий патент на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.
Відповідно до п.1 ст.14 Закону України №1058, страхувальниками є - підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, профспілки, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договором цивільно-правового характеру.
Згідно ч.1 ст.15 Закону України №1058, вказані страхувальники є платниками страхових внесків до Пенсійного фонду України, які зобов'язані на підставі п.6 ч.2 ст.17 зазначеного закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до ст. 18 Закону України №1058, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є цільовим загальнообов'язковим платежем, вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Частиною 2 ст.20 Закону України №1058 передбачено, що обчислення страхових внесків здійснюється страхувальниками самостійно на підставі бухгалтерських та інших документів, які підтверджують нарахування заробітної плати, інших виплат, на які нараховуються страхові внески.
Суми зобов'язань зі сплати страхових внесків визначаються страхувальниками у розрахунках відповідно до додатку 23 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України № 21-1.
Згідно ч.6 ст.20 Закону України №1058, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Відповідно до п.14 Прикінцевих положень Закону України №1058, гірничі підприємства зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітній період не пізніш як через 28 календарних днів з дня закінчення цього періоду.
Базовим звітним періодом для позивача у відповідності до п.1 ст.14, п.6 ст.20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є календарний місяць.
Частиною 6 ст.20 Закону України №1058 також передбачено, що в разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат (виплати доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати (дохід). У разі недостатності у страхувальника коштів для здійснення в повному обсязі виплати заробітної плати (доходу) та одночасної сплати відповідних авансових платежів виплата зазначених сум та сплата страхових внесків здійснюється в пропорційних розмірах у порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду. У разі несплати авансових платежів до страхувальників застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом. Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення із цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або за виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань.
Пунктом 1 ч.8 р.15 Прикінцевих положень Закону №1058 передбачено, що страхові внески сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і у порядку, визначеному цим Законом та в розмірах, передбачених Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» для відповідних платників збору.
Згідно з с. 5 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем правомірно виявлено порушення позивачем сплати сум страхових внесків, а тому рішення відповідача від 29.11.2010 року № 411 та № 426 «Про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків», прийняті відповідно до вимог діючого законодавства України.
Крім цього, суд зазначає, відповідно до п.2 Постанови КМ України «Про Порядок списання заборгованості Пенсійного фонду України за позиками, наданими з єдиного казначейського рахунка, на суму списаної заборгованості вугле- та торфодобувним підприємствам» від 23.06.2010р. № 484, до суми заборгованості підприємств включаються також суми штрафів та пені, які були розстрочені відповідно до пункту 14-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 49 - 51, ст. 376; 2009 р., N 30, ст. 419), суми страхових внесків, донараховані органами Пенсійного фонду України за результатами перевірки, та суми фінансових санкцій і пені, неузгоджені з платниками, за якими вимоги щодо їх сплати та рішення про їх застосування прийняті до 1 березня 2010 р., а також суми недоїмки із сплати страхових внесків, заборгованості з відшкодування пільгових пенсій (в тому числі витрат на їх доставку) та боргу з фінансових санкцій і пені станом на 1 березня 2010 р., які були предметом судового розгляду.
Таким чином, суд дійшов висновку, що фінансові санкції та пеня нараховані спірними рішеннями не підлягають списанню, оскільки вони прийняте після 01.03.2010р., а саме 29.11.2010 року.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи з вищенаведених правових норм та досліджених обставин, суд вважає, що відповідачем в судовому засіданні доведений факт правомірності своїх дій щодо винесення спірних рішень, в зв'язку з чим позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 185, 186, 254, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити в задоволені адміністративного позову Державного підприємства «Селидіввугілля» до Управління Пенсійного фонду України в місті Селидове Донецької області про визнання недійсними рішень від 29.11.2010 року № 411 та № 426 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату страхувальниками страхових внесків.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 10 березня 2011 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Череповський Є.В.